Непопулярні заходи — для олігархів

араз багато говорять про те, що новому президенту доведеться вдатися до непопулярних заходів, які можуть навіть погіршити добробут людей. Звісно, заради досягнення щастя у майбутньому.

При цьому ігнорується той варіант економічної політики, на який Віктор Янукович ніколи не піде: заходи, непопулярні для олігархів, покращення життя народу за рахунок олігархів, а не навпаки.

А тут можна досягти чималих позитивних зрушень.

По-перше, треба подолати перекоси у розподілі доходу між зарплатою і прибутком, між працею і капіталом.

На таких підприємствах як, скажімо, Північний гірничо-збагачувальний комбінат, весь фонд зарплати разом з відрахуваннями менший від прибутку у сім разів.

Дійшло до того, що фонд дивідендів перевищив фонд зарплати. Ви тільки подумайте: купка людей отримує більше коштів, ніж увесь багатотисячний колектив, а “регіональний” профспілковий лідер Василь Хара, і борець за соціальні права Віктор Янукович мовчать.

До світових цін вони перейшли, а рухатися до світових зарплат не поспішають. У той же час на таких підприємствах заробітну плату можна сміливо подвоювати. Тільки так слід розуміти справжню ринкову економіку.

Зараз акціями протесту нікого не здивуєш, але щось не чути протестів проти самоуправства хазяїв, нема конфліктів між профспілками і власниками. Тимчасом колективні договори залишаються формальністю. Чи збирається новий президент підтримувати боротьбу трудящих проти експлуатації?

По-друге, слід запровадити податок на майно.

Вілли і мерседеси заховати у тінь неможливо, проте можна заховати у темну шухляду закон про оподаткування майна. В усьому світі це дає суттєве поповнення скарбниці. Тільки в Україні, де розрив між доходами є найбільшим, такого податку на багатих досі немає.

По-третє, необхідно припинити розкрадання грошей, які сплачуються за енергоносії. До “Нафтогазу” доходить лише трохи більше половини оплачених поставок. Решта зникає через заплутану систему банківських розрахунків. Наведення порядку в НБУ покладе край таким схемам.

По-четверте, варто скасувати ПДВ і реформувати його у такий податок, де не буде операції відшкодування взагалі. Це закриє шляхи для фіктивного відшкодування, через що держава втрачає мільярди. Припиниться й вимивання обігових коштів у виробників.

І це тільки частина заходів, які могли б принести гроші для підвищення соціальних виплат.

Величезні дивіденди та низькі зарплати на Північному ГЗК

Грошовим виміром того, що створено на підприємстві спільними зусиллями найманих працівників і власників, є дохід, який дорівнює сумі фонду зарплати і прибутку. Жодна бухгалтерія доходу не розраховує, проте прибуток і фонд зарплати у кожній бухгалтерії є, і це дозволяє зробити і нескладні розрахунки, і політичні висновки.

У ринковій економіці розподіл “пирога” є предметом соціальної угоди і соціального компромісу між працівниками і власниками. Коли ж ділять тільки власники, то виникають нечувані перекоси.

На згаданому Північному гірничо-збагачувальному комбінаті на фонд зарплати разом з відрахуваннями припадає лише дев'ята частина доходу. Відповідно, левова частка доходу йде власникам.

У той же час, у розвинутих країнах частка найманих працівників є вищою більш ніж удвічі. Отже, український робітник відстав від свого західного колеги не тільки абсолютно, а й відносно.

Внаслідок цих перекосів стала можливою така вкрай ненормальна ситуація, коли фонд дивідендів, які черпаються з прибутку, випереджає фонд зарплати. Так, у 2008 році виплачені дивіденди на Північному ГЗК склали 378 мільйонів гривень проти 340 мільйонів гривень фонду зарплати. У попередні роки розрив був ще більший.

Джерела: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; United States Department of the Treasury — Internal Revenue Service — Selected Balance Sheet, Income Statement, and Tax Items

Якби трудящі добилися хоча б наближення до пропорцій розподілу доходу розвинених країн, то середня зарплата на комбінаті зросла б удвічі — з 2 642 гривень до 5 200 гривень. Це при тому, що у гірничій промисловості США зарплата складає 3 500 доларів за місяць.

Власники заводів зацікавлені у переході до світових цін, але пручаються переходові до світових зарплат. Отже, це мають зробити самі трудящі.

Володимир РЯБОШЛИК, кандидат економічних наук