Не “копанки”, а малі шахти: вони стали інвесторами вугільної галузі й соціальними партнерами громад

Це звичайне виробництво з видобутку вугілля, і від великого державного підприємства відрізняється невеликим об’ємом продукції, кількістю працюючих й своєю мобільністю. Видобуток вугілля відкритим кар’єрним способом, інакше кажучи, “копанки”, тривалі роки був головним болем для Луганщини. З ним боролися, але якось зовсім інертно. Сьогодні цю проблему вдається розв’язувати завдяки правильно обраній стратегії — не забороняти, а узаконити. Понад 80 малих шахт регіону вже отримали ліцензії на вуглерозробку й сьогодні успішно працюють, близько 300 об’єктів перебувають у процесі одержання необхідних документів для розвитку такої діяльності. Одну з міні-шахт ТОВ “Донбасвугілляінвест” наш кореспондент побачила у Стахановському регіоні.

Правило перше: роби те, що вмієш

Щоб зрозуміти, що таке шахта для жителя Донбасу, потрібно повернутися в недалеке минуле. У 90-х роках у Луганській області одразу закрили близько 40 вугільних підприємств, до того ж більше за всіх постраждав Стаханов, який у радянські часи вважався символом шахтарської праці. Під так звану реструктуризацію вугільної галузі в Стахановському регіоні потрапили буквально всі шахти. Населення залишилося без роботи й засобів до існування, у шахтарські міста й селища прийшли розруха й злидні. На згадку про ті часи у директора ТОВ “Донбасвугілляінвест” Володимира Жулинського збереглася фотографія як одне з яскравих свідчень драматичної ситуації шахтарів. Камера зафіксувала зруйнований багатоквартирний будинок з великим червоним написом на збереженій стіні: “Живі, помстіться!” Наче кров’ю написали...

У той час молодий Володя Жулинський, як і тисячі луганських гірників, теж залишився без роботи. Спочатку закрили шахту імені Ілліча, потім і шахту імені Чеснокова, де він працював у прохідницькій бригаді Героя Соцпраці Григорія Мордовцева. Молодий здоровий хлопець поповнив лави безробітних гірників, які на той час становили мало не 50 відсотків усього дорослого населення Стаханова й Брянки. У якийсь час Володимир зайнявся торговельним бізнесом, але потім зрозумів: робити треба те, що добре знаєш і вмієш. Володя знав, як добувається вугілля, умів це робити, тому разом зі своїм однокласником і другом Валерієм Саковським задумав створити шахту, за допомогою якої можна було б працевлаштувати сотню-другу безробітних гірників. Однак це виявилося справою непростою й досить тривалою.

У перші роки нового століття в області почався активний рух з нелегального видобутку вугілля. В окремих місцях вугільні пласти майже виходили на поверхню, і їх легко можна було добути навіть кар’єрним способом. Але найчастіше спритні ділки наймали колишніх шахтарів і з їхньою допомогою будували “копанки”. Видобували вугілля тут найпримітивнішим способом, а що стосується безпеки робітників, то про неї навіть не говорили. Ніхто не може сьогодні сказати, скільки гірників загинуло в тих “норах” і скільки їх було травмовано. Жулинський і Саковський були одними з перших в області, хто зробив свій вугільний бізнес легальним, отримавши 2004 року ліцензію на розробку надр. Свою “Бежанівську” вони створили на полях колишньої однойменної шахти, яку двічі ліквідовували через її “профнепридатність”. Перший раз її закрили ще до Великої Вітчизняної війни, після другого народження вона потрапила під ліквідацію за програмою горезвісної реструктуризації, хоча мала запас вугілля на 20—25 років. Жулинський і Саковський дали їй третє народження. Шахту довелося будувати буквально з нуля в чистому полі.

Через півроку після першої ліцензії підприємці одержали другу, яка дозволяла проводити розробку вугілля на території закритої шахти “Центральна Білянка” Лутугинського району, третя ліцензія дає можливість добувати вугілля на шахті “Криничанська”, а четверта, що проходить оформлення, вирішить долю нової шахти з енергетичним вугіллям. Сьогодні директор ТОВ “Донбасвугілляінвест” Володимир Жулинський уже веде мову про реорганізацію свого підприємства в холдинг. Судячи з масштабів розпочатої роботи, — це цілком реальна перспектива.

Правило друге: дивися, як зробити, а не як не зробити

Можна сказати, що середній клас вугільної промисловості формується на Луганщині дуже активно й уже цілком може впливати на стан економіки регіону. Загалом об’єм вуглевидобутку на цих приватних підприємствах становить майже 10% усього видобутого в області палива. З урахуванням енергетичної потреби України, яка в перспективі має становити 100 млн. тонн вугілля, цей показник можна вважати гарним.

— Сьогодні на ринку вугілля немає конкуренції, — пояснює Володимир Жулинський. — Скільки галузь видає палива на-гора, стільки держава й споживає. У радянські часи, пам’ятається, українські шахтарі добували на рік до 220 млн. тонн вугілля. Сьогодні набагато менше, тому держава має бути зацікавлена в розвитку малих шахт. Їхня перевага очевидна. По-перше, уряд не дотує їх бюджетними коштами, а навпаки — міні-шахти інвестують вугільну галузь, фінансуючи розвиток свого виробництва власними коштами. По-друге (і це головне), за рахунок малих вугільних підприємств оживають міста й селища, тому що ми беремо на себе соціальні проблеми населення, ті життєві питання, які потрібно вирішувати сьогодні, а не завтра або в перспективі. До галузевих міністерств і відомств не достукаєшся, а ми — поряд. Ми даємо роботу людям, ми турбуємося про благополуччя їхніх родин. Крім того, є ще один важливий момент. Малі шахти, як правило, створюються на території колишніх вугільних підприємств. Ці землі, як то кажуть, уже убиті, тому в цьому плані ми екологію не нищимо. Тим паче, що наше виробництво досить мобільне. Адміністративно-побутовий комбінат, наприклад, розташований у контейнерних приміщеннях і легко переміщається. Після нас, по суті, залишається чиста територія.

Якщо мала шахта працює в рамках законодавчого поля, вона зобов’язана створити всі необхідні для нормальної роботи служби й структури. ТОВ “Донбасвугілляінвест” має свою геологорозвідку, транспорт, проводить збагачення добутого вугілля, співпрацює з проектними інститутами, здійснює заходи з безпеки шахтарської праці. Шахти мають другу категорію аварійності по пилу й метану, тому трудовій дисципліні гірників тут приділяють особливу увагу. З порушниками не церемоняться, переконуючи їх у простій істині: одна людина може погубити десятки, тому там, під землею, відповідальність кожного гірника має бути підвищена.

У процесі формування середнього класу вугільної промисловості склався також клас керівників і власників малих шахт. Сьогодні вони потребують об’єднання, щоб захищати свої інтереси на рівні галузевого міністерства й уряду. Питань виникає багато. Як, наприклад, здійснювати оплату послуг гірничорятувальної служби, дорізку запасів вугілля? Як отримати ліцензію? Хоча одержання цього головного документа й вирішується сьогодні швидше, ніж раніше, все-таки київські чиновники постійно гальмують цей процес. На думку керівників малих шахт, галузевому міністерству вже давно час створити структуру, яка переймалася б малими вугільними підприємствами, орієнтуючись на те, що з кожним роком їх стає дедалі більше.

Коментар

Заступник голови Луганської облдержадміністрації Анатолій РЕПИЦЬКИЙ:

— Для тих вугільних підприємств, які мають намір працювати в правовому полі, обласна влада готова забезпечити максимально швидке оформлення всієї дозвільної документації. Ми живемо у вуглевидобувному регіоні, окремі території якого визнано депресивними, де закриття шахт спричинило не тільки економічні, а й соціальні проблеми. Головною з них є безробіття місцевого населення. Міні-шахти — це насамперед нові легальні робочі місця, створення інфраструктури в містах і селищах. Крім того, легалізація “копанок” поповнює бюджет області, забезпечує контроль над видобутком палива, а також дає змогу частково розв’язати низку проблем депресивних районів Луганщини, де й розташовано нелегальні “копанки”. У 2011 році обласною радою погоджено 121 клопотання про надання надр у користування з метою видобутку кам’яного вугілля. Отримавши ліцензії, міні-шахти зможуть залучити 702,6 млн. грн. інвестицій, видобути додатково 3,7 млн. тонн вугілля, забезпечити додаткові надходження в усі рівні бюджету, і, що найважливіше для нашого регіону, дати роботу майже 13 тис. чоловік.

Алла АНТІПОВА