Нардеп Тарута продовжує вести бізнес з Путіним

З появою численних бордів з обличчям мільярдера та екс-губернатора Донеччини Сергія Тарути, все більше уваги почали звертати на його персону. При чому не тільки на його політичне минуле й теперішнє, а й на бізнес.

У лютому 2017 року на одному з телеканалів вийшла програма про те, як живе Сергій Тарута у Києві. В ній він показав журналістам власну домівку та пожалівся, що втратив більше половини статків. “Зараз всі активі арештовані. Я втратив фактично все”, — розповідає Тарута, активи якого у 2013 році оцінювали в 770 млн дол.

Ми вирішили розібратися, чи дійсно фігуранта українського списку “Форбс” нині можна вважати “збіднілим олігархом”.

Основним бізнесом для Сергія Тарути є корпорація “Індустріальний союз Донбасу”. Компанія була створена у 1995 році і тоді він був призначений її виконавчим директором. Як пише видання “РБК-Україна”, “натхненником створення ІСД називають тодішнього віце-губернатора Донецької області, екс-співвласника корпорації Віталія Гайдука. Більш того, до ІСД мали відношення “Донгорбанк” Ріната Ахметова, компанія “Данко” Олександра Момота і бізнесмен Євген Щербань. Останніх двох незабаром після створення ІСД вб’ють. В результаті власниками корпорації залишилися Гайдук, Тарута і їх третій партнер Олег Мкртчан. В кінці 2003 року корпорація ІСД придбала угорський завод Dunaferr, в червні 2005-го — польський комбінат Huta Częstochowa. А потім сталася криза 2008-го року, і на арені з’явився “пул російських інвесторів””.

Про угорський актив поговоримо трохи згодом, а для початку варто розібратися, кому ж нині належить ІСД та чи дійсно Тарута втратив через війну на Донбасі “майже все”.

Перш за все, нагадаємо, що за даними прес-служби ІСД, у 2010 році один з основних акціонерів Віталій Гайдук продав свою частку Таруті та Мкртчану, а ті в свою чергу 50%+2 акції структурам, наближеним до російського “Внєшторгбанку”. Головним акціонером ВТБ з часткою в 75,5% є уряд РФ. Тобто фактично Тарута з компаньйоном продали контрольний пакет акцій корпорації нинішньому агресору, з яким, судячи з усього, продовжують вести бізнес по сьогоднішній день.

За даними бізнес-пошукової системи YouСontrol, зараз власниками корпорації “Індустріальна спілка Донбасу” є три офшорні компанії з Кіпру: Каірто ЛТД (33,08%), Каслроуз ЛТД (33,84%) та Моріел ЛТД (33,08%). Дві з них мають однакову адресу і саме від них тягнуться ниточки до Сергія Тарути.

Згідно даних кіпрського реєстру компаній, у всіх трьох “офшорок” в 2014 році (на той момент Кремль вже вів війну на українській території) міняється структура власників. Ними стають такі компанії: Azitio Holdings LTD, Кіпр (25%), Dargamo Holdings LTD, Кіпр (25%), ТОВ “ВЕБ Інвест”, Росія (25%), ТОВ “Бастіон”, Росія (25,00%) ТОВ “Росукрмет” (4 Акції).

В свою чергу в управлінні компаній Dargamo Holdings LTD та Azitio Holdings LTD значаться ще дві офшорні фірми: Chanteclair Secretarial LTD та Themis Directors LTD, які керують компанією Arrowcrest LTD.

В електронній декларації Сергія Тарути зазначено, що він є кінцевим бенефіціаром компаній Arrowcrest LTD та Dargamo Holdings LTD. Оскільки саме ці офшорки є власниками значної частки корпорації ІСД на пару з російським проурядовим банком ВТБ, не важно зробити висновок, що екс-губернатор Донеччини по сьогодні веде бізнес з агресором.

В цьому контексті також цікавим є те, як працюють заводи Тарути, оскільки частина з них перебуває на непідконтрольній Україні території.

Одним з провідних підприємств Індустріальної спілки Донбасу є Алчевський металургійний комбінат. Зараз він перебуває на захопленій терористами території, в так званій “ЛНР”. Якщо ви думаєте, що Плотницький і Ко давно розікрали завод, ви повністю помиляєтесь. Дані Луганської митниці ДФС у березні 2017 року (нагадаємо, що війна триває вже три роки, і Алчевськ знаходиться під контролем терористів) повідомляють: “В значній мірі надходжень до Державного бюджету України протягом 2 місяців (січень-лютий) поточного року сприяли показники зовнішньоекономічних операцій основних підприємств-імпортерів Луганської області. Зокрема, це: Алчевський металургійний комбінат, Сєвєродонецьке об’єднання “Азот”, ДТЕК Східенерго, Науково-виробниче об’єднання “Зоря”. За результатами оформлених цими підприємствами в митному відношенні товарів, до Державного бюджету України направлено 245,1 млн грн митних платежів, що становить майже 92,5% всіх перерахувань митниці”.

Видання “Тексти” додає: “при цьому, до 2017 року Алчевський металургійний комбінат податків до “бюджету ЛНР” не сплачував, виробничих показників перед бойовиками не розкривав”. Автор матеріалу “План Кремля продавати продукцію з Донбасу через Росію провалився. Приклад Алчевського меткомбінату” пише й про причину, яким чином підприємство, яке наполовину належить Таруті, не зупинило виробництва протягом цих трьох років війни: “З 1 березня 2017 року “глава ЛНР” Ігор Плотницький — після того, як отримав відповідну вказівку з Москви, — вводить зовнішнє управління над підприємствами-нерезидентами, під яке потрапив і Алчевський меткомбінат. За свідченнями працівників заводу, на той час генеральний директор АМК, повний тезко великого Кобзаря, Тарас Григорович Шевченко, саме знаходився у Москві та доповідав банкірам, як ми з’ясували, із “Внєшекономбанку” та “Сбєрбанку Росії”, про стан справ. Після повернення він зустрівся із працівниками. На питання про подальшу долю підприємства Шевченко заявив, що підприємство залишається в українській юрисдикції, і з власниками це питання узгоджено. Тобто завод у російських власників (які володіють підприємством разом із українськими бізнесменами Тарутою та Мкртчаном — ред.) на користь ЛНР ніхто не “віджимав””.

Ще більш цікава історія сталась з угорським заводом ІСД “Dunaferr” у місті Дунауйварош. Корпорація Індустріальна спілка Донбасу купила підприємство ще у 2003 році, а у 2004-му Олег Мкртчан їздив у Дунауйварош закріплювати побратимські відносини з українським містом Алчевськ. Однак у 2013 році Міністр національної економіки Угорщини Міхай Варга офіційно запропонував почати переговори з власниками металургійного заводу Dunaferr про викуп підприємства. “Думаю, якщо нинішні власники підприємства будуть налаштовані позитивно, дійти згоди з найважливіших питань вдасться до кінця вересня — середини жовтня (2013 року — ред.), — пояснив Варга. — Якщо ж власники не приймуть пропозицію Будапешта, завданням кабінету міністрів стане турбота про долю робітників, яких корпорація має намір скоротити”.

Причина того, що угорський уряд хотів повернути собі підприємство, була в тому, що ІСД мала намір звільнити 1500 працівників підприємства. Міністр Варга у 2013 році навіть заявив про те, що приватизація Dunaferr “була великою помилкою”.

Проте угорський актив ІСД не втратила. І дякувати за це вона повинна….Володимиру Путіну. Нинішній президент Росії на початку 2014 року вступив у прямі переговори з главою уряду Угорщини щодо того, аби актив залишився у корпорації, хоча спочатку Путін погоджувався його віддати угорцям назад.

Чи варто нагадувати, що доля угорського активу, спільного для Тарути та росіян, вирішувалася за лічені місяці до нападу Путіна на Україну?

Висновків з вище описаного можна зробити декілька:

• Сергій Тарута, який почав активно гратися у політику, продовжує вести бізнес з росіянами;
• Як мінімум один завод Тарути на тимчасово непідконтрольній Україні території продовжує працювати, не зазнаючи перешкод з боку терористів;
• Оскільки бізнес продовжує працювати, вважати Таруту “збіднілим олігархом” не доводиться;
• Гроші на політичну кампанію Тарути можуть частково надаватися з Кремля (адже бізнес спільний).

Логіка підказує, якщо Сергій Тарута буде надихати “людей праці” своїм прикладом, то навряд чи Україна від цього виграє.