Надії української влади на Мєдвєдєва не справдилися

І як часто буває, чималі сподівання після понад двогодинного спілкування змінило розчарування. Наступного дня преса паперова й електронна, оглядачі й аналітики майже всі були одностайні: говорив президент багато, однак нічого суттєвого від нього не почули. “Я розчарований: сенсації не сталося, все, про що йшлося, ми чули від нього і раніше”, — зазначив професор Еберхард Шнайдер з німецького дослідного центру “ЄС — Росія”. Довгоочікувана прес-конференція Мєдвєдєва знову відбулася під гаслом “хай самі морочаться”... Президент загравав із пресою: питання “закрито”, сказав він, натякнувши на деякі непорозуміння з Путіним. Напрацьовуючи собі імідж реформатора, він охрестив прем’єра консерватором… Двосторонній підхід і невизначеність привертають увагу народу як до керманича країни, так і до прем’єра, і викликають хвилювання, — писала ірландська газета The Irish Times.

Чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, чому виник такий ажіотаж. Адже сказав же Путін, що зарано вести мову про кандидатів, отже, зарано. І не треба було здіймати таку інформаційну хвилю й розраховувати на щось від цього пересічного заходу. Мєдвєдєв зібрав журналістів не для того, щоби видавати сенсації, а задля продовження свого активного життя в пресі та на телебаченні.

Прес-конференцію Дмітрія Мєдвєдєва транслювали два найбільші державні телеканали — “Перший” та “Росія 1”, а також “Росія 24”. Все це переглядало в Москві близько 38% глядацької аудиторії. Як на денний час, це чимало. Проте це значно нижчий показник за той, який мають прес-конференції Владіміра Путіна. Ще 2007 року, коли ще було невідомо, хто стане новим президентом Росії, телеглядачів було 60,3% загальної аудиторії. Водночас набагато важливіше те, що ввечері інформаційні повідомлення на цих самих каналах зібрали трохи більш ніж 22—24%. “Бомбилу” на НТВ у цей самий час у Москві дивилися понад 20% глядачів. Президент уже цікавив аудиторію так само, як і звичайнісінький бойовик, яких на російському ТБ розплодилася неймовірна кількість.

Прес-конференція здебільшого була присвячена внутрішнім російським темам. Тим не менш висвітлювалися і проблеми міжнародного характеру.

Відповідаючи на запитання українського журналіста, Дмітрій Мєдвєдєв вчергове дав чітко зрозуміти, що його “анітрохи не бентежить європейська інтеграція України. Зрештою, це суверенна країна, й,звісно, обирати вам, куди інтегруватися. Як хочете — до Євросоюзу, якщо на вас там чекають, як хочете — в інші місця. Єдине, що я можу сказати цілком упевнено, що навіть якщо Українаобере європейський вектор, то їй, певна річ, складніше буде знаходити, зокрема, якісь розв’язки в рамках Єдиного економічного простору і Митного союзу, в якому беруть участь Росія, Казахстан і Білорусь, оскільки це зовсім інше інтеграційне об’єднання. Не можна бути всюди. Або там, або там… У Росії, нагадаю, $250 млрд торгового обороту з ЄС. Для нас Євросоюз — дуже важливий партнер. Однак треба визначитися, аботам, або там, наймоіврніше, разом не вийде”.

Трохи дивна, на перший погляд, логіка. Торгувати з країнами ЄС, за словами Мєдвєдєва,Росія може доволі активно. Й особливих проблем не виникає. Натомість у України, якщо та обере європейський вектор, труднощі будуть. Звідки така вибірковість? Молдові, яка вже рухається в бік Брюсселя, як відомо, таких умов не висувають.

Водночас зрозуміло, чому в Москві дозволяють собі так поводитися. Проблеми тут не так українські, як внутрішньоросійські. У Кремлі чудово розуміють всю стратегічну важливістьнашої країнив широкому сенсі цього слова. Але це чинник довготерміновий. Є і набагато ближчий у перспективі — вибори, що вже майже на часі. І тут перед російською владою є проблема — потрібна така політична перемога, яка вагомо, жорстко, зримо могла б продемонструвати громадянам держави російської хоч якусь інтеграцію, нехай навіть обмежене відродження СРСР. Як тут обійтися без України? Навіть маргінали у наших північних сусідів усвідомлюють, що без Києва нічого цього не буде.

І тут є доволі важливий психологічний аспект. Якщо навіть проросійський президент Янукович декларує європейський вектор, то процес набирає незворотного характеру і точка неповернення, на їхню думку, дуже швидко наближається. А це надзвичайно сильний ментальний удар по всій імперській психології, якою живе більшість російської еліти. Розпрощатися з навіть ілюзорною надією на відродження єдиної та неділимої для неї аж ніяк не можливо.

Є інший не менш важливий фактор. Не натовське оточення турбує московських можновладців. Значно більше хвилює те, що європейські стандарти, які можуть бути запроваджені в наше життя, хай навіть під тиском Брюсселя, стануть смертельними для російської вертикалі влади. В такому разі, якщо не лише демократична, а й економічна демократизація можлива у, як вони вважають, ментально близькій Україні, то чому матінка Росія на це неспроможна? Саме через це їх так налякали події, що відбувалися у нашій країні у 2004—2005 роках.Цей переляк не минув досі, а після подій в арабських країнах перетворився на постійний головний біль. І розмови, що у нас це неможливо, годятсялише для програми “Время” на Першому каналі. Можливо все. До речі, така сама реакція була на розвиток подій у Грузії. Не Саакашвілі та його прозахідна політика над усе хвилюють, а саме те, що у Грузії поліцейські на автошляхах не промишляють поборами. Такий поганий приклад може виявитися заразливим.

А відповідь Мєдвєдєва на запитання щодо ціни на газ взагалі вчергове підтвердила нашим політикам, які сподівалися на доброго слідчого в Кремлі, на відміну від злого в московському Білому домі, що їхню ставку знову побито. Немає там добрих для України. З причин розглянутих вище.

Крім того, є ще одна причина. Вже суб’єктивна, однак доволі вагома. На ток-шоу у Савіка Шустера Боріс Нємцов повторив те, що неодноразово писав у своїх доповідях. Газпром — це особисте підприємство Путіна. І жоден президент Росії там жодного питання вирішувати не може. Що, власне, і підтвердив, відповідаючи на запитання, Мєдвєдєв. “Тобто, інакше кажучи, тут немає чіткої позиції, що лише така ціна, й крапка, — запропонуйте те, що вважаєте прийнятним, й ми готові розглянути ці варіанти. Але до того часу, поки не оформлено якихось чітких форматів співпраці, чинною залишається угода, укладена кілька років тому. Угоди мають виконуватися, це очевидно”. Прем’єр Азаров та міністр Бойко уже неодноразово запевняли, що наші пропозиції передано, а Мєдвєдєв просить, щоб їх надали знову. І так можна гратися без кінця-краю.

І річ тут аж ніяк не в Україні. Якщо ціну на газ буде знижено, то жодної заслуги нашої влади в цьому немає. Так складається ситуація на світових ринках. Європа в якийсь час може зменшити обсяги закупівлі дорогого російського газу, замінивши його поставками, наприклад, з країн Персидської затоки та, врешті-решт, просто зменшити споживання. Такий процес набирає обертів у США, і Європа не відставатиме. Отже, Москва піде на поступки не нам, а комусь іншому.

Процес цей аж ніяк не швидкий. І якщо хочемо його пришвидшити, то взамін від нас вимагатимуть чогось значно суттєвішого. А чого саме, Мєдвєдєв дав зрозуміти, відповівши на запитання щодо західного вектору. Ми маємо багато чого, що б вони воліли отримати від нас. І тільки-но ми покажемо своє слабке місце, втратимо все.

Юрій РАЙХЕЛЬ