Міноритарії і дивіденди: навіки окремо?

Причина невисоких дивідендних виплат на українських підприємствах проста: власники бізнесу не зацікавлені у лояльності міноритарних акціонерів.

Нерозвинений фондовий ринок не дозволяє виконувати функцію залучення капіталу, тому міноритарії сприймаються як баласт, а не як джерело коштів.

Перед зборами акціонерів Авдіївського коксохімічного заводу та “Азовсталі”, які входять до групи “Метінвест” Ріната Ахметова, їхні акції стрімко зростали. За два тижні квітня папери цих емітентів зросли на 7,6% і 5,9% відповідно. Драйвером росту стали чутки про можливі виплати дивідендів за підсумками зборів акціонерів.

Аналітики прогнозували високу ймовірність ухвалення акціонерами такого рішення у зв'язку з планами модернізації виробничих активів “Метінвесту”, намірами холдингу взяти участь у приватизації енергокомпаній та придбати Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд і шахту “Распадская”, Росія.

Однак акціонери вирішили не виплачувати дивіденди.

“У червні 2010 року очікуване ринком прийняття зборами акціонерів Авдіївського КХЗ рішення про виплату дивідендів — чекали виплати до 100% нерозподіленого прибутку — не було прийняте через зрив угоди щодо купівлі “Метінвестом” меткомбінату “Запоріжсталь”, — пригадує аналітик ІГ “Сократ” Дмитро Мельник.

В Україні починає формуватися загальносвітова дивідендна практика, коли перед зборами акціонерів і очікуванням рішення щодо дивідендних виплат котирування акцій зростають. Інвестори скуповують цінні папери, намагаючись збільшити доходність власних інвестицій за рахунок отримання дивідендів.

Жести доброї та державної волі

Дивідендні виплати в Україні є незначними та нерегулярними через скрутне становище більшості вітчизняних підприємств внаслідок кризи. Символічні дивіденди виплачують як “жест доброї волі” щодо співробітників-акціонерів “Мотор Січ” та Крюківський вагонобудівний завод.

Серйозно опікуватися дивідендами компанія може в разі намірів залучити гроші шляхом публічного розміщення акцій на зарубіжних фондових майданчиках. Потенційних інвесторів завжди приваблює гарна дивідендна історія. Однак аналітики таких прикладів на українському ринку не пригадують.

Вітчизняні підприємства, які виплачують значні дивіденди, аналітик компанії “Ренесанс капітал” Віталій Шушковський поділяє на дві категорії.

Перша — компанії із значною часткою держави в акціонерному капіталі, які зобов'язані виплачувати 30% прибутку як дивіденди. Друга — дочірні структури бізнес-груп, що розглядаються материнською компанією як “дійні корови”, наприклад, гірничозбагачувальні комбінати, які входять до “Метінвесту”.

Направив на виплату дивідендів майже 89% прибутку за 2010 рік і “ОТП банк”.

“Материнська група підтримувала банк для формування резервів під проблемні активи в 2009 році, а в 2010 році він зміг вивільнити понад півмільярда гривень резервів. Бажання материнської групи повернути собі вкладене під час кризи виглядає логічно”, — пояснив аналітик ІК “Тройка діалог Україна” Євген Гребенюк.

За даними ФДМ, незважаючи на кризу, за останні чотири роки Україна як акціонер отримала понад 1,2 мільярда гривень від володіння корпоративними правами.

Цікаво, що 2010 року бюджет повинен був отримати 114,4 мільйона гривень дивідендів, а надійшло 251,8 мільйона гривень. У 2009 році при плані 297,8 мільйона гривень зібрано 431,2 мільйона гривень. Тобто плани перевиконуються.

Однак через невисоку ефективність державних підприємств акціонери не можуть розраховувати на високі виплати. Зворотним боком медалі стаханівського дивідендного натхнення є брак коштів вітчизняних підприємств на розвиток.

Законодавче зобов'язання щодо їх виплати негативно впливає на інвестиційний клімат. Деякі українські підприємства йдуть в “тінь” або просто відмовляються виносити питання про розподіл прибутку на збори акціонерів. Експерти кажуть, що в європейській практиці нема норми про обов'язкову виплату дивідендів.

У 2010 році Конституційний суд визнав неконституційною норму закону про держбюджет-2010, яка зобов'язує акціонерні товариства направляти на виплату дивідендів мінімум 30% чистого або нерозподіленого прибутку.

Суд також визнав неконституційною норму держбюджету, яка зобов'язала виплачувати дивіденди всі господарські товариства. Проте гроші, які надійшли до 2 грудня, вважаються отриманими законно, і повернути ці суми не можна.

Аналітики зауважують, що це не надто допомогло наповнити бюджет. Втім, скоріш за все, рішення суду не виконуватиметься, адже замість цих коштів не запропоновано інших джерел надходжень до бюджету. Компаніям таки доведеться робити відрахування під тиском фіскальних органів та усних вказівок.

Вигоди для акціонерів

У світовій практиці доцільність виплати дивідендів визначається наявністю у компанії планів розвитку, що вимагають фінансування: капіталовкладення в нові потужності, вихід на нові ринки, M&A.

“Якщо фірма не може реінвестувати отриманий прибуток з вигодою для акціонерів, вона розподілить його через дивіденди. Якщо ж варіантів реінвестування достатньо, то сенсу виплачувати дивіденди нема”, — підкреслює Шушковський.

На дивідендну політику впливають також інші чинники.

Перший — законодавство. Якщо виплата дивідендів пов'язана з додатковим податковим навантаженням, компанія буде шукати інші способи повернення грошей акціонерам, наприклад, викуп емітентом акцій з вторинного ринку.

Другий — коло інвесторів, які працюють з акціями компанії. Наприклад, якщо серед акціонерів переважають пенсійні фонди, які роблять своїм бенефіціарам суттєві виплати, то прозорість дивідендної політики більш критична.

Для українських емітентів дані фактори зазвичай малозначущі.

На думку начальника відділу інвестиційного консалтингу ІК “Альтана капітал” Андрія Тарасенка, основна причина невисоких дивідендних виплат на українських підприємствах — відсутність зацікавленості власників у міноритаріях і їх лояльності.

Слабо розвинений вітчизняний фондовий ринок не дозволяє виконувати функцію залучення капіталу, тому міноритарії сприймаються скоріше як баласт, а не як джерело коштів. Основний власник підприємства має інші можливості для отримання грошей з підприємства і вважає недоцільним ділитися прибутком.

“Дивіденди іноді є єдиним джерелом отримання грошових потоків з підприємств, у яких велика частка держави, проте з різних причин вона втратила контроль над компанією. Про це свідчить приклад “Укрнафти”, — підкреслює Тарасенко.

Аналітики вважають, що для підвищення ефективності дивідендної політики доцільно обмежити можливість отримання великими акціонерами і менеджментом так званих доходів від контролю за рахунок впливу на їх господарську діяльність.

“Це дозволяє великим власникам опікуватися або нехтувати показниками дивідендної дохідності. Слід звернути увагу на розвиток організованої торгівлі цінними паперами, адже негативна реакція курсу акцій на зміни в дивідендній політиці є одним з важливих превентивних чинників для її оптимізації”, — каже голова ради Української асоціації інвестиційного бізнесу Дмитро Леонов.

У США існує спеціальний індекс дивідендних аристократів, до якого входять компанії, які стабільно підвищують виплати акціонерам протягом 25 років.

Україні до створення такого індексу ще далеко. Втім, у вітчизняній дивідендній історії вже з'являються свої імена — компанії виплачують дивіденди навіть при несприятливій ринковій кон'юнктурі. Пагони дивідендної культури з'являються.

Вікторія БОНДАРЧУК