Серед них був і чи не найбільший у Європейському Союзі прихильних російського диктатора Владіміра Путіна прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. В ситуації, коли і Польща, і Угорщина мали напружені відносини із Брюсселем, союз двох лідерів виглядав запорукою того, що ЄС не вдасться покарати ані Варшаву, ані Будапешт.
Усе змінила повномасштабна агресія РФ проти України. Через неї відносини між Варшавою та Будапештом помітно охололи, особливо після висловлення сумніву очільником угорського уряду щодо реальності трагедії у Бучі й інших проросійських наративів.
Як наслідок, польська влада опинилася перед дилемою. Про повноцінне повернення відносин із Будапештом не йдеться. Проте існує потреба узгоджувати свої дії у суперечці з Брюсселем.
Ворог мого ворога…
Останніми роками Угорщина була союзником Польщі в Європі.
І це не дивно. Адже в обох країнах до влади прийшли праві політичні сили, що мали схожі риси: в Угорщині — проросійська партія “Фідес” Віктора Орбана, у Польщі — консервативна “ПіС” Ярослава Качинського.
І хоча на той час вдалося досягти компромісу, все ж всередині правлячої у Польщі коаліції “Об’єднаної правиці” виявилася політична сила, яка наполягала до кінця стояти на блокуванні бюджету ЄС. Йдеться про молодшу партнерку “ПіС”, євроскептичну партію “Солідарна Польща” міністра юстиції та водночас генерального прокурора Збігнева Зьобро — головного архітектора судової реформи, що потрапила під критику і санкції Єврокомісії.
“Солідарна Польща” неодноразово вступала у внутрішньокоаліційну конфронтацію з іншими членами “Об’єднаної правиці”, створюючи додаткову напругу та передумови для різного роду політичних криз. Як наслідок, ЄС відправив Польщу на “лаву штрафників”, припинивши надавати кошти до повного виконання вимог.
Втім, Качинському тривалий час вдавалося втримувати хиткий баланс.
А також продовжувати співпрацювати з іншим порушником — угорським прем’єром Орбаном, який навесні 2021 року заявив про намір Угорщини реорганізувати, за участі Польщі та Італії, європейську правицю шляхом розширення групи Європейських консерваторів і реформістів в Європарламенті.
Втім, усе змінила повномасштабна агресія Росії проти України.
“Шляхи Польщі та Угорщини розійшлися”
Велика війна в Україні, яку розв’язала РФ, зламала підвалини польсько-угорської політичної дружби.
Це стало помітно з перших днів російського нападу. Так, в середині березня прем’єр-міністри Польщі, Словенії та Чехії поїхали до Києва на зустріч з президентом України Володимиром Зеленським, буквально дистанціювавшись від керівництва Угорщини.
А після візиту президента США Джозефа Байдена до Польщі його польський колега Анджей Дуда дав головному незалежному телеканалу інтерв’ю, в якому розкритикував лідера Угорщини за відмову Україні у суттєвій підтримці.
Непорозуміння досягло піка після виявлення українськими військами багатьох тіл убитих мирних жителів в Бучі. Тоді угорський прем’єр, який тільки-но вкотре переміг на парламентських виборах, заявив, що “ми живемо у часи масових маніпуляцій, коли ніхто навіть не впевнений, чи можна повірити своїм очам”.
У відповідь на це Ярослав Качинський порадив Орбану “звернутися до окуліста”, наголосивши, що його оцінка слів прем’єра є “однозначно негативною”.
“Ми не можемо співпрацювати, як досі, якщо це буде таким і надалі”, підкреслив найвпливовіший політик Польщі.
Подібні думки у липні висловив і прем’єр-міністр Матеуш Моравецький.
Посилаючись на заяви угорського колеги про буцімто участь поляків в російсько-українському конфлікті, глава уряду наголосив, що Польща не бере жодної участі у війні в Україні, а своїми діями намагається допомогти Україні “витримати брутальний напад Росії і зберегти територіальну цілісність”. Й додав, що “шляхи Польщі та Угорщини розійшлися”.
Подібний крок офіційної Варшави є логічним і правильним. Та чи настільки категоричною є насправді її позиція?
На порозі нової кризи?
Попри різні погляди польського і угорського керівництва щодо реакції на злочинні дії Росії, все ж залишилася невирішеною проблема відносин з Євросоюзом.
І у цьому контексті Варшава та Будапешт залишилися в одному човні, хоча ще не так давно Польща мала шанси налагодити мости із Брюсселем.
На початку червня Єврокомісія затвердила Національний план реконструкції Польщі. Водночас вона зазначила, що виплата коштів залежить від виконання вимог щодо очікуваних змін у судовій системі, зокрема ліквідації Дисциплінарної палати Верховного суду.
Ситуація змусила “ПіС” врешті-решт внести зміни до закону про Верховний суд, відповідно до яких Дисциплінарна палата (яка і була джерелом конфлікту) припинила свою діяльність, а на її місці було утворено Палату професійної відповідальності.
Та чи задовольнило це Брюссель? Як виявилося, ні.
Наприкінці липня голова Єврокомісії в інтерв’ю виданню “DGP” надіслала чіткий сигнал, що зазначена зміна до законодавства не виконує необхідних вимог.
“Поправка до закону про Верховний суд, що ліквідовує Дисциплінарну палату, не гарантує суддям можливості оскарження статусу іншого судді без ризику бути притягненими до дисциплінарної відповідальності”, — заявила Урсула фон дер Ляєн.
Пізніше слова очільниці ЄК прокоментував Ярослав Качиньський. “Ми проявили максимум доброї волі, пішли на компроміси, але видно, що не про це тут йдеться”, — висловив він своє обурення.
Отже, виникла патова ситуація. З одного боку, Варшава запевняє, що виконано усі умови ЄС щодо зміни судової системи, з іншого — в Єврокомісії вважають дії уряду в цьому питанні недостатніми.
Серед польського суспільства розпочався пошук винних. У зв’язку з цим навіть було проведено соцопитування. United Surveys запитала респондентів, хто, на їхню думку, є найбільш відповідальним за те, що Польща досі не отримала кошти з Фонду реконструкції ЄС.
Втім, міністр юстиції і генпрокурор Зьобро, схоже, не надто перейнявся своїм “почесним” першим місцем. На його думку, ситуацію із санкціями породила Німеччина разом з інституціями Євросоюзу. Ба більше, союзником для Польщі, з його слів, може виступити… Угорщина.
“Політика є грою інтересів, і в наших інтересах шукати підтримки у зв’язку з інспірованою Берліном агресією європейських інституцій проти Польщі. Таку підтримку може надати будь-яка країна, яка готова проголосувати проти таких дій. Угорщина є державою, з якою можна говорити на цю тему”, — наголосив у вересні Зьобро, додавши, що “у політиці переговори ведуться з такими партнерами, які можуть в даній справі мати схожий набір інтересів, і це може нам окупитися”.
Примітно, що корекції зазнала і позиція прем’єра. “У нас багато спільного з Угорщиною. Угорщина разом із Чехією та Словаччиною є найближчим союзником у рамках Європейського Союзу. Наші угорські друзі добре бачать, як ведеться політика в Брюсселі. Разом з усією Вишеградською групою ми можемо ефективніше реалізовувати нашу політику”, — розповів Моравецький.
* * * * *
Вже можна констатувати, що патова ситуація з європейськими грошима породила в “Об’єднаній правиці” серйозне напруження, дійшовши навіть до переведення “стрілок”.
Дісталося й президентові Анджею Дуді. Так, нещодавно Качинський заявив, що якби не вето президента (маючи на увазі ветування у 2017 році законопроєктів про Верховний суд і Національну раду судочинства), Польща була б у зовсім іншому місці у відносинах з ЄС.
Схоже, що польська влада, яка складається з різних політичних сил, з шаленою швидкістю занурюється у перевиборчий процес.
І саме зараз відбувається визначення того, яким саме складом “Об’єднана правиця” піде на парламентські вибори 2023 року, паралельно шукаючи політичні дивіденди від відновлення співпраці навіть із такими токсичними партіями, як орбанівська “Фідес”.
Така ситуація може бути надто небезпечною для України.
Адже у випадку виникнення політичної кризи у Польщі та ще й із залученням проросійських зовнішніх сил Кремль використає її на свою користь, наслідки чого точно матимуть катастрофічний характер.
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка
