Дводенний державний візит російського лідера до Китаю 16—17 травня показав, чим РФ намагається бути корисною для Китаю та що російське керівництво за це хоче.
Імператорський прийом, топінамбури і острів Хейсяцзи-Дао
Візит Владіміра Путіна до Піднебесної відбувся після серії інтенсивних переговорів Китаю зі США та європейського турне китайського лідера. На шляху з Угорщини до Пекіна Сі Цзіньпін не став зупинятись у Москві, де після інаугурації Путін оновлював свою вертикаль влади. Натомість Сі запросив Путіна до Китаю.
Протокол візиту мав би максимально сподобатися російському правителю. Були офіційні й неформальні зустрічі в Пекіні із Сі Цзіньпіном, прем’єром державної ради Лі Цяном, заступником голови Китаю Хань Чженом, участь у міжрегіональному китайсько-російському форумі в Харбіні, спілкування з пресою, студентами, покладання квітів і запалювання свічок у православному храмі.
Можна було б сказати, що Путіна в Китаї зустрічали по-особливому. Але ні, таку саму за насиченістю й масштабом програму на особисте запрошення Сі Цзіньпіна мав минулого грудня перепризначений цього травня російський прем’єр Міхаіл Мішустін. Візит Путіна був навіть скромнішим. Якщо Мішустін приїздив на чолі з величезною делегацією урядовців, керівників державних корпорацій, бізнесменів і регіональних лідерів, то Путін привіз показати в Китаї старого й нового міністрів оборони РФ.
Офіційний результат — перелік підписаних документів — не вражає. Крім спільної декларації зі звичними словами про безмежну дружбу, яка йде першим номером, другим іде угода про транскордонну заповідну зону “великих кішок”, третім — протокол щодо фітосанітарного контролю над постачанням топінамбура. Загалом у списку 12 документів, із яких геополітичну вагу має хіба що документ за номером 5 — “Єдина концепція розвитку острова Великий Уссурійський (Хейсяцзи-Дао)”. За радянських часів на цьому спірному з Китаєм острові на Амурі біля Хабаровська була дачна зона жителів міста. Путін 2008 року поступився половиною острова Китаю. Але питання не було закрито, й ось тепер Пекін домігся спільного володіння всім островом.
Перетворення острова Великий Уссурійський на Хейсяцзи-Дао могло бути основною для Китаю доданою вартістю візиту Путіна.
Дари Путіна
Напередодні візиту до Китаю російський лідер збирав на наради керівників військових округів і адміністраторів оборонно-промислового комплексу. Мета — пояснити причини зміни міністра оборони. Сенс пояснення, як його можна було почути з відкритої для преси частини нарад, — раціонально розпорядитися надвисокими видатками на оборону та безпеку. Путін сказав, що ці видатки в РФ становлять 8,7% ВВП, і вони співставні, хоч і нижчі за радянські видатки на ті ж самі цілі у 13%.
Але ж та магічна цифра зруйнувала колишній СРСР. Запас міцності РФ може виявитися значно нижчим. У силових структурах РФ — збройних силах, МВС, Росгвардії та ФСБ — не менш як 4 мільйони осіб, а радше значно більше. Крім того, в РФ — близько 2,5 мільйона чиновників усіх рівнів. Працюють у РФ приблизно 75 мільйонів. Тобто до 10% економічно активного населення забезпечують вертикаль путінської влади й харчуються з “комерсів” і “терпил”. Ізольована економіка цього б не витримала.
До 10% ВВП і до 10% працюючого населення Путін жертвує на побудову “справедливого багатополярного світу”, що було програмою перших термінів Сі Цзіньпіна. Зараз ідеологія Китаю схиляється до нової біполярної конкуренції зі США. Відповідно основні переговорні зусилля Китаю спрямовані на Захід. Але РФ не зможе встояти з таким шаленим вилученням ресурсів і людей із економіки, якщо цієї жертви не прийме Китай і економічної опори не буде надано.
Острова Хейсяцзи-Дао замало для продовження розбудови “справедливого багатополярного світу”. У РФ є для Китаю певні технологічні напрацювання. Вони стосуються ядерних реакторів для підводних човнів, протисупутникової зброї, протиракетної оборони. Частково Путін про це згадував під час спілкування з журналістами.
РФ може запропонувати Китаю послуги “геополітичного тарану”. Незадовго до переговорів у Парижі Сі Цзіньпіна з президентом Франції Емманюелем Макроном і президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн, на яких вирішувалася доля імпорту Китаєм “Аеробусів” і експорту китайських електромобілів до Європи, російські найманці позбавили атомну промисловість Франції доступу до уранових копалин Нігеру. Під час європейського турне Сі Москва організувала російсько-білоруські навчання нестратегічних ядерних сил, однією з цілей яких було вплинути на плани розгортання американських ракет проміжної дальності в Тихоокеанському регіоні. Безпосередньо перед візитом Путіна до Китаю РФ продемонструвала стратегію тривалого повільного воєнного тиску на західному фронті глобальної війни, який може поглинути зброю, що інакше могла б опинитися на Далекому Сході.
Немає жодних свідчень того, що Китай коли-небудь просив РФ перекладати російською для Путіна промови Сі Цзіньпіна про геополітику, виділяти ресурси й людей на “війну з НАТО в Україні”, наступати на інтереси Франції в Африці й проводити в Європі навчання проти американських ракет на островах у Тихому океані. Китай все ще не любить війни й висловлює роздратування актуалізацією питань ядерної зброї. Але РФ вперто намагається принести свою агресивність у дар Китаю.
Судячи з парадного маскараду візиту Путіна до Китаю, дари російського президента приймають без захоплення. Китай допоможе режиму влади в Москві не впасти. Але втягуватись через РФ у нову гарячу світову війну, щоб Росія захопила нові території й відновила радянську велич, Китай не буде.
Чолобитна Путіна Сі Цзіньпіну
Напередодні й під час візиту Путін багато говорив про війну з Україною. Те, що він говорив, уже протягом певного часу виливалося наративами через різні російські канали в розрахунку вплинути на США та Європу. Путін хоче, щоб домовленості стосовно зупинки російсько-української війни, парафовані в Стамбулі навесні 2022 року й виштовхнуті на звалище історії подіями в Бучі, знову стали актуальними. Буквально він прагне, щоб російсько-українські переговори відновилися з того місця, на якому закінчилися два роки тому в турецькій столиці.
Власне парафовані й відкинуті стамбульські угоди, за російськими уявленнями, мають стати предметом міжнародної мирної конференції “по Украине”. Цілком могло бути, що трансляція такого російського бачення на китайську політику була головним предметом неформальних консультацій Путіна із Сі Цзіньпіном, які, ймовірно, й стали основним змістом комунікацій у Пекіні.
Від позиції Китаю залежить результат Саміту миру в червні у Швейцарії. Якщо бачення стамбульських угод стане спільним китайсько-російським, це означатиме поширення наративу про позбавлення України територій і суверенітету на весь Глобальний Південь, зрештою просування цього наративу серед країн Заходу.
Від Китаю залежать не тільки перспективи самого цього наративу, а й час. Його в Китаю значно більше, ніж в РФ, зокрема тому що Китай вклав у геополітичне протистояння значно меншу частку своїх ресурсів, ніж Росія. Остання наближається до радянської межі стійкості економіки та суспільно-політичної системи. Заміна міністра оборони — ознака обмеженості наявних у Кремля альтернатив і часу на їх реалізацію.
Профіль нового міністра оборони РФ — такий собі російський “Микола Азаров” на лінії зв’язку з Китаєм, аналогічно тому, як український оригінал був на зв’язку з РФ. У російському варіанті теж ідеться про адміністрування ресурсів у інтересах “керівної родини”, яка знову формується в Москві.
Путіна та його родину Китай, напевно, врятує. Та чи підтримуватиме він російські територіальні захоплення й позбавлення України суверенітету, залежить від того, наскільки переконливо Україна зможе протистояти воєнному тиску РФ, який остання презентує Китаю як нескінченний, хоча насправді це не так.
