Лавринович — спікер, Табачник з Колесниковим в почесному засланні

З’їзд Партії регіонів не приніс жодних сюрпризів. Азаров, Тігіпко, Лавринович, Табачник, Близнок, Колесников, Клюєв, Акімова — ідуть до парламенту. Звичайно, у кожного з них є ілюзорна надія, що включення до списку — це лише формальність і їх потім залишать на посадах. Проте, для більшості з них ця ілюзія розвіється 29 жовтня коли партія накаже піднімати парламентську цілину. Більше того, кожен із них уже насправді знає, що йому приготовано в майбутньому. Найбільше сподівань у Володимира Лавриновича — його вже давно сватають у крісло спікера. Правда, сам Лавринович не дуже хоче бути спікером, який насправді не вирішує нічого, а всього лише виконує функції такого собі китайського болванчика. Останні два роки він присвятив себе створенню системи, при якій Мінюст мав би стати “тримачем” всіх держреєстрів. Проте, в результаті йому так майже нічого і не вдалося підтягти під себе. Але все ж міняти крісло міністра, який візує всі документи Кабміну на підписувача всіх законів, які йому спускають з Кабміну, він не хоче. Проте, його ніхто не питає.

З Миколою Азаровим, Сергієм Тігіпком, Анатолієм Близнюком і Борисом Колесниковим все простіше. Перший і другий більше не потрібні — вони і не громовідводи, і не локомотиви реформ. Можна не сумніватися — Азаров залишиться з синекурою в вигляді керівника партії, а Тігіпко буде заступником по партії. Міністр регіонального розвитку Близнюк давно почувається в кріслі міністра як не у своїй тарілці — він, як максимум, розраховує на профільний комітет. Щодо Бориса Колесникова, то хмари над ним вже давно нависали, а не згущувалися лише через те, що Партія Регіонів піариться на Євро-2012. Євро завершилося, він більше не потрібен — його пора списати в парламент. Ким він там працюватиме — не має значення.

Дмитро Табачник давно вже дратує Віктора Януковича. Правда, є одна проблема — просто так звільнити людину, яка дратує не лише Президента, а й більшу половину українців, але за яку так просить Кремль, не випадає. Переведення Табачника до парламенту стане справжнім лакмусовим папірцем на самостійність української влади (Кремль не захоче міняти міністра освіти на медведчуківського міністра юстиції — Кремль захоче, щоб працював і перший. І другий, і ще хтось).

Є, щоправда, один політик, який вважає, що він залишиться на своїй посаді — це Андрій Клюєв. Він вважає, що незамінний. І чи в уряді, чи в РНБО знайде своє місце під сонцем. І справді, на сьогодні немає реальної відповіді на питання, що буде робити Андрій Петрович. Проте, слід зазначити, що не слід перебільшувати роль Клюєва в нинішньому політичному процесі — він хоче стати таким собі новим сірим кардиналом і в парламенті, і в Кабміні, і в АП. І саме оця “всеїдність” і є найбільшою проблемою Клюєва. Останні два місяці він де-факто присвятив боротьбі з Сергієм Льовочкіним за те, хто буде контролювати більшу частину парламентарів від ПР. І справді, станом на сьогодні Андрій Петрович може гордитися — він перемагає. Але, маючи на 5-6 депутатів більше, ніж їх може приписати собі Льовочкін, він програв головний бій — Сергій Володимирович поки що залишається керівником АП і наразі не видно якихось серйозних загроз для нього.

І останнє. Найближчим часом політологи почнуть підраховувати групи впливу в ПР. Проте — це даремна справа. Допоки Янукович буде вважатися сильним політиком всі депутати будуть йти в фарватері президентських рішень. Як тільки його влада захитається — абсолютна більшість так званих людей газовиків, клюєвців та інших переметнуться на сторону переможця. Процес тушкування розповсюджується на всі політичні сили. Особливо, якщо до справи беруться силовики.

Вадим ДЕНИСЕНКО