Лановий — про продаж ІСД росіянам

На питання Бі-Бі-Сі відповідає відомий економіст, президент Центру ринкових реформ, доктор економічних наук Володимир Лановий.

Він вважає, що українська промисловість стоїть на порозі великого перерозподілу.

— Справді, загроза наступу іноземного капіталу на українську економіку існує. Тому що наша економіка, на жаль, втратила вартість і активів, і банків, і підприємств. І зараз формуються на нашій території інвестиційні фонди, які спрямовані на те, щоб викуповувати борги банків, закладені під заставу окремих підприємств. Такий процес відбувається. Можливо, це треба характеризувати як те, що для тих капіталістичних яструбів, які націлювались на українські підприємства і чекали свого часу, зараз такий час пробив. Так що насправді можна говорити, що це одна з перших ластівок втрати капіталу.

- Чому, на вашу думку, у полюванні на такі активи не брали участь й інші українські ж бізнес-імперії, скажімо, імперія Ріната Ахметова? В нього нема ресурсів, чи йому це взагалі не цікаво?

— Думаю, тут обидві причини. По-перше, втрата капіталу і фінансових коштів у Ахметова теж присутня. По-друге, я не думаю, що ці великі наші приватні власники націлені на сировинні галузі економіки. Вони хочуть викачати прибутки з сировинних галузей і вкладати у інші сучасні виробництва високоінтелектуального, інформаційного типу, тому що там зовсім інша прибутковість, зовсім інша, менша, енергомісткість, менша трудомісткість, менша кількість людей працює. І ми знаємо, що Ахметов дуже активно інвестує в мобільний зв’язок, Інтернет-системи, телевізійні й інші сучасні інформаційні та телекомунікаційні системи.

- Чи варто тоді говорити, що передача контролю за такими великими промисловими активами становить якусь загрозу українським національним економічним інтересам?

— Тут однозначно сказати важко, тому що в нашій економіці ще не склалися дійсні ринкові відносини, немає правового захисту учасників відносин, і тому, якщо до нас прийде потужна компанія, то вона зможе диктувати на цих ринках свої права, впливаючи на політику, на різні інстанції, на користь компанії, але не на користь споживачам, суспільству, працівникам підприємств і т. ін. Тобто, ми з вами сподіваємось, що це прийдуть цивілізовані інвестори — дай Бог, щоб так було! Але погано, що з нашими такими привабливими активами, як, наприклад, Алчевський металургійний комбінат, який зараз модернізується Індустріальною спілкою Донбасу, не полюють, не конкурують західні можливі міжнародні інвестори, а тільки східні — це говорить про те, що все ж таки у нас недостатньо культурна та цивілізована атмосфера в економіці.

- Тобто як би той самий “Арселор Міттал Стіл” прийшов полювати за цими активами, це було би прийнятно, а оскільки зараз ідеться про російський капітал, то це становить певну загрозу, чи немає тут політизації?

— Можливо, тут є деяка політизація. Але хоча ми й знаємо, що Росія проявляє хижацький капіталізм, я би повністю довіряти західним інвесторам теж не став. Тому що якщо немає обмежень, немає регулювання, дійсного чіткого розподілу прав і зобов’язань різних учасників економіки, то будь-який навіть цивілізований інвестор може знахабніти і вести себе не зовсім цивілізовано.

- Чи варто шукати якійсь підтекст у тому, що продаж контрольного пакету Індустріального союзу Донбасу відбувся буквально в переддень виборів, чи це просто збіг обставин?

— Можливо, власники поспішають і побоюються, що якщо зміниться політичний режим чи виникнуть якісь інші політичні обмеження, то їм не дадуть змоги продати відкрито свої акції.

- Фактично виходить, що для росіян, які прийшли на цей ринок, це навіть не вкладення грошей у привабливий український актив, а скоріше просто спроба потім мати вплив не лишень на український ринок, а, можливо, й на українську політику?

— Ми можемо допускати такий аспект, тому що все ж таки “Зовнішекономбанк”, який виступає посередником, отримає прямі капітали, великі суми з Росії для того, щоб скуповувати тут об’єкти інфраструктури, виробництва, енергетики, і це вже відома стратегія. Але в той же час я думаю, що це початок перерозподілу і реструктуризації всеукраїнського промислового ринку. Можливо, сьогоднішні покупці не є дійсними інвесторами, вони працюють на якісь інші, більш потужні наднаціональні, транснаціональні структури, які хочуть включити ці підприємства у свої портфелі. Так що ми, я думаю, стоїмо на порозі великого перерозподілу, переділу і реструктуризації, а можливо, й модернізації української промисловості.