Кривава баня і “Сахельнаш”. Як російські колонізатори підпалюють Африку

Проксі-тутсі

Обидві держави, варто зазначити, мають спільну історію вкрай напружених відносин, які сягають 90-х років минулого сторіччя, адже тандем Руанди і Уганди під час Першої війни у Конго (1996-1997 рр.) допоміг скинути диктатора Моуту Сесе Секо, який керував Конго/Заїром після перевороту з 1965 по 1997 р.

Раніше ж — у 1994 р., коли через геноцид народу тутсі у Руанді, де, як і в Уганді, переважає народ хуту, два мільйони біженців з Руанди втекли до Заїру.

Однак з часом формат взаємовідносин між переслідувачами (хуту з Руанди) і їх жертвами (тутсі, які втекли від геноциду і оселилися у східній частині ДР Конго, насамперед у провінції Північний Ківу) кардинально змінився. Становище тутсі у ДРК теж не можна назвати комфортним в контексті ставлення до них з боку центральної влади. Чим і користуються Руанда й Уганда, використовуючи проксі-сили на сході ДРК, де загалом діяло близько 120 різноманітних повстанських угруповань, з якими боролися не тільки ЗС держави, але й миротворці ООН, в тому числі українські вояки.

Серед цих угрупувань, що на сьогодні вийшло на фронтлайн конфлікту, є “Рух 23 березня” (M23). Його було створено тутсі ДРК у 2012 р. за підтримки Руанди й Уганди з метою “захисту народу тутсі у Східному Конго”, а назву отримало на честь мирної угоди між урядом країни і бойовиками Національним конгресом захисту народу (CNDP), в порушенні якого згодом CNDP звинуватила Кіншасу. Це спричинило нову ескалацію, але з рештою M23 зазнав поразки і принишк на певний час.

Проте вже у 2022 р. M23 атакував конголезьку армію у Північному Ківу, і почав захоплювати населені пункти, зокрема місто Бунагана.

Як пояснював тоді в інтерв’ю Deutsche Welle лідер конголезької опозиції Мартін Мадіді Фаюлу, цей рух є не повстанцями, а бойовиками, відправленими президентом Руанди Полем Кагаме до ДРК з метою дестабілізації країни, отримання нових територій для переселення руандійців і контролю над східними регіонами ДР Конго — однієї з найбільших в Африці країн, що дуже багата на природні ресурси, серед яких: кобальт, мідь, ніобій, тантал, нафта, алмази, золото, срібло, цинк, марганець, олово, уран, вугілля. Акцент, власне, на Північному Ківу з його золотом, алмазами, вольфрамом, каситеритом (головне джерело олова), колтаном (використовується у виробництві електронних конденсаторів для телефонів, DVD-плеєрів, комп'ютерів).

Через активізацію “Руху 23 березня” президент ДРК Фелікс Чісекеді у листопаді 2022 р. був вимушений оголосити мобілізацію в країні і звинуватив Руанду у підтримці бойовиків. Руанда натомість звинувачує Кіншасу у підтримці проксі — Демократичних сил визволення Руанди, що по собі діють на території Руанди.

Ефект Вагнера

Конфлікт між ДРК з одного боку, і Руандою з іншого, не є суто африканським, оскільки в цих країнах також діють російські найманці з ПВК “Вагнер” і “політтехнологи”, афілійовані з Євгєнієм Пригожиним.

Власне ще у 2018 р. англомовна преса повідомляла про присутність “вагнерів” в ДРК. До речі, тоді навіть з’явилися чутки, що в Конго під час авіакатастрофи Ан-72, що належить владі ДРК, загинув сам Пригожин. Правда, вони лишилися чутками, але тоді дійсно загинули щонайменше двоє росіян.

Наступного ж року росіян помітили у Руанді, де вони вербували місцевих для допомоги керівництву ЦАР (де ПВК “Вагнер” дійсно серйозно закріпився) у боротьбі з повстанцями.

А за якийсь час в ДРК активізувався M23, що супроводжувалося помітним збільшенням присутності “вагнерів” в ДРК і Руанді. Рівень ескалації ще збільшився вже зараз, коли до президентських виборів у Конго лишилося менше п’яти місяців.

Назад до Європи

Варто зазначити, що президент Чісекеді певний час намагався якось балансувати між Європою і Росію. Літав до Сочі, наприклад, у жовтні 2019 р. літав на зустріч з Путіним.

Втім, у Чісекеді також склалися непогані відносини з Бельгією і Францією. Щоправда, Париж на відміну від Брюсселю все ж не поспішає із засудженням Руанди через агресивні дії щодо ДРК. Бельгія ж, а саме прем’єр Александр де Кроо під час візиту до цієї країни у червні 2022 р. зазначив підтримку Кіншасі і заявив, що “як і Україна, ДРК має право вимагати поваги до суверенітету над своїми територіями”. Плюс Бельгія лобіює санкції проти військового керівництва Руанди.

А після того, як Кіншаса тиждень тому повідомила про підготовку сил Кагаме до вторгнення, Бельгія 25 липня оголосила персоною нон грата дипломата з Руанди, теж своєї колишньої колонії, Вінсента Кареги, висланого з Кішнаси у листопаді 2022 р. і якого Кігалі натомість відправив до Бельгії, щоб він очолив там руандійське посольство.

Тож є сенс припустити, що агресія Руанди проти ДР Конго за підтримки не тільки Уганди (президент якої Йовері Мусевені є другом Кремля), але й ПВК “Вагнер”, навпаки відштовхує Чісекеді від Росії і спонукає його посилювати співпрацю саме з Європою.

В цьому, звісно, зацікавлена і Європа, яка не може не помічати, як російськи гібриди послідовно позбавляють її впливу на колишні колонії, що супроводжується політичними кризами, війнами і отриманням Москвою контролю над ресурсами цих країн.

Зараз, як бачимо, вельми неспокійно у Нігері і ДР Конго. Проте ще раніше, у 2021 р., росіяни “засвітилися” і в також неспокійному Чаді (нафта, уран, каолін, золото), що межує з Нігером, а також з ЦАР і Суданом, які вже остаточно перебувають в зоні впливу Кремля; і є важливим союзником США в регіоні.

Очільник Міністерства оборони РФ Сергій Шойгу на форумі “Армія 2022” записав Чад до країн, що є дружні до Росії. Проте це абсолютно не означає, що Росія є дружньою до Чаду. Так, позаминулого літа “вагнери” разом з військовими ЦАР атакували прикордонників Чаду, а п’ятьох з них, як повідомив очільник МЗС цієї країни Шериф Махамат Зене, викрали і стратили у Центральноафриканській Республіці. А вже цієї весни до Чаду вторглися військові Судану, 320 з яких було роззброєно армією Чаду.

За даними американської розвідки, як писали на початку цього року The Wall Street Journal і The New York Times, ПВК “Вагнер” разом з бойовиками в Чаді планують дестабілізацію влади і вбивство очільника перехідного уряду Магомета Дебі, сина президента Ідріса Дебі, який загинув 20 квітня 2021 р. під час наступу на столицю бойовиків з повстанської коаліції FACT, що зайшла до Чаду з території Лівії (ще одного союзника РФ).

На цьому тлі варто завважити, що Фелікс Чісекеді вирішив відігравати роль посередника і друга Чаду задля пошуку рішень політичної кризи. Для цього, не виключено, що на прохання ЄС та США, він прибув до Нджамени 18 липня 2023 р., де зустрівся з Магометом Дебі, а заразом провів консультації з представниками ООН, Африканського союзу, Євросоюзу і США.

Паралельно Чісекеді відмовився їхати на саміт Росія-Африка у Санкт-Петербурзі, проведений Кремлем 27-28 липня як спробу продемонструвати активного зближення між РФ та країнами Африки. Хоча після виходу Москви з Чорноморської зернової ініціативи більшість африканських лідерів навпаки теж відмовилися брати участь у саміті, відправивши чиновників рангом нижче.

З іншого боку, відмова Чісекеді ймовірно обумовлена і гострою потребою залишатися в країні, бо владі ДРК вже було відомо про плани Руанди щодо інвазії. Аналогічно і Кагаме залишився вдома, мабуть, щоб керувати агресією проти сусіда.

Дружба по-московськи

Росія невпинно зараз, після повномасштабного вторгнення до України, проголошує зацікавленість у співпраці з країнами Африки.

Але як посилення співпраці з іншими країнами зазвичай відбувається з боку цивілізованих, розвинутих держав? Це насамперед інвестиції, спільні інфраструктурні і промислові проекти, інтенсифікація дипломатичних і політичних контактів, торгівельні угоди, тощо. І звісно ж це повага до суверенітету та інтересів партнерів.

Як чином Росія/Московія посилює “співпрацю” з іншими державами, чи це СНД, чи це Африка? Як і протягом століть — передусім агресивно, цілеспрямовано дестабілізуючи об’єкти свого інтересу, насаджуючи свою політику, інкорпоруючи до влади абсолютно лояльних людей, і, звісно ж, реалізуючи різноманітні гібридні військові сценарії, тобто конфлікти.

Це така російська деструктивна і дуже архаїчна метода побудови взаємовідносин з іншими країнами, яка, на жаль, надто добре відома Україні, Сакартвело, Молдові, Казахстану, тощо.

Проте, як відомо, у більшості випадків “братська любов” Росії призвела до протилежного ефекту. Тому Москва нині вимушена нав’язувати свою “дружбу” країнам Африки з аналогічними наслідками — хаосом, війнами, конфліктами, переворотами.

Фактично ж, якщо поглянути на географію такої дестабілізації, можна дійти висновку, що Кремль має намір взяти під свій контроль весь Сахель, а в ідеалі всю північ Африки (тобто разом з Алжиром, Марокко, Мавританією). В Нігері вже стався переворот, а на вулицях Ніамею з’явилися особи, що закликають до дружби з РФ і вимагають викинути з країни французьких військових. Не виключено, що до виборів може статися переворот у ДР Конго з метою позбавити Чісекеді шансів на переобрання. І, так, ще є Чад, оточений Лівією, Суданом і ЦАР, якому теж не позаздриш…