Кому й навіщо це потрібно?

“…що більший меншого тусає та ще і б'є

За тим, що сила є”.

Леонід Глібов, “Вовк та Ягня”

Харків, Качанівська колонія. Мало чим відрізняється від інших колоній в Україні. Принаймні зовнішньо. Такі ж високі мури, поверх них “орнамент” із колючого дроту, такі ж самі охоронці.

Але ж таки відрізняється Качанівська від інших колоній. Особливою увагою до неї всього світу.

Там “сидить” лідер опозиції — Юлія Володимирівна Тимошенко. “Сидить” у лапках тому, що за станом здоров'я, їй доводиться більше знаходитися в лежачому стані. Біля колонії однопартійці та прихильники екс-прем'єра намагалися встановити намети, щоби своєю присутністю підтримати її в нелегку для неї годину.

Це закономірно, по християнські. “Homo sapiens” тим і відрізняється від будь якої іншої істоти тим, що їй властиве співчуття до ближнього. Й не тільки до ближнього, а й взагалі співчуття. Навіть у Біблії про це написано.

Але закрадається підозра, що не всі представники “роду людського” в Україні читали Біблію, або хоча б чули про те, що в ній написано. Зокрема, і представники харківської влади.

За рішенням “самого гуманного Суду у світі”, зрозуміло, гуманного до теперішньої влади — намети було зруйновано представником виконавчої служби за допомоги невідомих осіб, за офіційною версією влади, — а насправді працівників комунальної служби Харкова. При цьому по відношенню до прихильників Юлії Володимирівни було застосовано грубу фізичну силу. Тобто їх було брутально побито.

А напередодні цих подій влада міста Харків почала приділяти підвищену увагу території навколо колонії. “Харківкомуночиствод” нагнала туди до десятка одиниць усілякої техніки, завезли декілька труб великого діаметра, а після руйнації наметів і декілька машин піску. Пісок вивантажили на тротуарах, аби унеможливити встановлення наметів.

Попередня версія про плановий ремонт каналізаційної труби не витримує критики. Для ремонту чи заміни труби не потрібні три великі кучугури піску та автомобіль-вишка, який використовується електриками. Головне те, що більшість цієї техніки, у робочі години ніяк не використовується. Вона просто стоїть на дорозі за дротяною огорожею.

Висновок напрошується один — усе це робиться для того, щоби не дати можливості опозиції та прихильникам ув'язненої проводити більш масштабні акції на її підтримку.

Недаремно ж Харківський міський голова у своєму коментарі запевнив, що він не допустить “революційних розмахувань прапорами”.

Забув, сердешний, 2004-й рік? Харківський Майдан і свою участь у ньому? І все те, до чого призвели заборони? Навіть такі режими, як сталінський та гітлерівський, де панувала тотальна заборона не змогли залякати всіх. Забувати про це не варто.

Тепер щодо співчуття.

Як відомо, тортури в Україні, і не тільки — заборонені. Але для “інквізиції” теперішньої влади ніяких заборон не існує. Змушувати людину, нехай і засуджену, знаходитися цілодобово в камері, у якій ніколи не вимикають світло і постійно ведеться відеоспостереження — прирівнюється до фізичного й морального катування.

Цікаво, чи все нормально з етично-моральним вихованням у людини, яка придумала й застосовує такі методи приниження стосовно жінки? Чи вважає цей “вигадник” себе “істотою розумною”? — Питання доволі риторичне. А як почувається той, хто за посадою повинен спостерігати ці тортури, якщо він за своєю природою не садист?

Виникає наступне резонне запитання: — яка ж мета цих злодіянь? Залякати неслухняних? Показати, хто в домі хазяїн? Позловтішатися?

Поки що, владі вдалося лише показати всьому світові своє справжнє обличчя. І повірте, світ не в захваті від нього.

Тоталітаризм — штука дуже небезпечна. А з нахилом до тиранії й поготів.

Олександр ДЕНИСОВ, голова Харківської обласної (крайової) організації НРУ