Касація Тимошенко як віха судових “реформ” на користь Банкової

Для опонентів Тимошенко це — підстава твердити про законність та обгрунтованість вироку, винесеного Печерським судом понад десять місяців тому. Для її прибічників — зайве свідчення підконтрольності українських судів “злочинному режимові”.

Насправді важко не мати подібних підозр у країні, де суди незаконно арештовують лідерів опозиції (як постановив у липні Європейський суд із прав людини, саме так стался з Юрієм Луценком). І під сміховинними приводами забороняють понад 90 % протестних акцій, водночас дозволяючи акції точно такого ж формату лояльним до влади силам та організаціям.

Після приходу до влади Віктора Януковича його команда доклала чималих зусиль для формування відповідного інструментарію впливу на суди. Власне, роботу почали навіть раніше: ще за прем’єрства Януковича в 2006 — 2007 роках де-факто підконтрольна йому парламентська коаліція блокувала призначення членів Вищої ради юстиції, що мала вплив, зокрема, на дисциплінарне покарання суддів — порушників присяги.

Натомість під кінець 2009 року, коли претендент на президентство Янукович знайшов спільну мову з президентом Ющенком, процес розблокувався. І ВРЮ швидко наповнилася “синьо-білими” коли не по партійності, то “за покликом серця”, членами. Після президентських виборів повноваження Ради розширили, водночас спростивши процедуру прийняття нею рішень. Якщо раніше для цього потрібно було дві третини голосів, то зараз вистачало простої більшості.

Насичена людьми президента — за рахунок власне президентської квоти, квоти парламенту (читай — більшості), лояльних суддів та представників прокуратури — така ВРЮ ставала надійним засобом “зачистки” суддівського корпусу. Звичайно, “чистити” можна по-різному: як за ознакою, скажімо, чесності/нечесності, так і за ознакою відданості. Біда в тому, що ці підходи дуже важко сумістити. Адже політична доцільність регулярно вимагає відходу від закону. Крім того, за відданість треба платити. А оскільки на потреби судів та суддів бюджет виділяє досить небагато, це означає заплющувати очі на можливу корумпованість “вірних” суддів.

Саме це стало причиною пробуксовки широко анонсованої в 2010 році судової реформи. Відповідний закон, що набрав чинності два роки тому, містив, за оцінками експертів, чимало позитивних новацій, котрі мали б упорядкувати, принаймні, роботу судів першої інстанції. Серед них — скорочення термінів розгляду справ, вимога до суддів декларувати як доходи, так і видатки, електронний документообіг та розподіл справ між суддями…

Проте в реальності справи продовжують затягуватися, бо “завалені” ними судді просто не встигають; декларування доходів та видатків не заважає надто багатьом служителям Феміди жити явно не по зарплатні; а “комп’ютерний” розподіл справ у “потрібних” випадках — зокрема, з політичним присмаком — абсолютно завжди спрацьовує в напрямку найлояльнішого судді того чи іншого суду. Або, як у випадку з суддею Тимошенко Родіоном Кірєєвим, на суддю, котрий сам перебуває під загрозою кримінального переслідування.

А от що вдался ініціаторам судової реформи з адміністрації президента, то це — подальше “покращення” контролю над вищими судовими інстанціями. На той час Банкова, зокрема, ніяк не могла перебрати контроль над Верховним судом, головою котрого був Василь Онопенко, колишній соратник Тимошенко і фігура, вагома в суддівському корпусі не лише за посадою. Що ж: за новим законом “Про судоустрій” права ВСУ дуже урізали, передавши їх новоствореній структурі — Вищому спеціалізованому суду з питань кримінального та цивільного судочинства. Саме тому, що остаточно підтвердив сьогодні вирок Тимошенко.

Онопенка пізніше таки “пішли”, точніше, він погодився піти сам (перед тим з-під варти випустили його зятя, екс-заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука). Головою ВСУ став Петро Пилипчук, котрого експерти та судді в коментарях преси називали “рівновіддаленою” фігурою.

Але тепер може змінитись і це. Якраз напередодні рішення по касації Тимошенко у ЗМІ з’явилась інформація, що пан Пилипчук незабаром піде у відставку у зв’язку з досягненням 65-річного віку. А на його місце, і, ймовірно, на безальтернативній основі, прийде 63-річний Леонід Фесенко — колишній депутат від Партії регіонів та колишній голова апеляційного суду Луганської області. Оглядачі вже прогнозують, що після приходу лояльного голови ВСУ можуть повернути низку раніше відібраних функцій. Між тим, зараз пан Фесенко, котрий публічно підтвердив свій намір балотуватися в голови ВСУ, керує… правильно — Вищим спеціалізованим судом з питань кримінального та цивільного судочинства. Саме його підлеглі й розглядали касацію Тимошенко.

Власне, ідеться про типову історію “реформування судів” за епохи “донецьких”. Того ж пана Фесенка нелегко назвати ідеальним юристом: так, після призначення до Вищого спецсуду він продовжував протизаконно суміщати цю посаду з депутатським мандатом, і, як писала “Українська правда”, не погребував за цей час, зокрема, витратити 10 тис. бюджетних гривень на авіаперельоти за депутатською пільгою. При цьому у Вищій раді юстиції, членом якої він також був, Леонід Іванович займався… боротьбою із суддями-сумісниками. Отже, окремий випадок підтверджує загальне правило: лояльність до влади неспівмірно вища за лояльність до закону.

За останні два з половиною роки українські судді вже вивчили цей урок. У влади є ще стільки ж на його закріплення — повноваження президента Януковича, як, до речі, й повноваження ВРЮ, спливають у 2015-му. Що ж стосується Тимошенко, то її захисникам тепер одна дорога — до Європейського суду. Якщо той таки винесе рішення про те, що екс-прем’єрку засудили незаконно та/або з порушенням її прав, це стане серйозним випробуванням для виплеканої Януковичем і Ко судової системи.

Олександр МИХЕЛЬСОН