Кабінет президента

“Наш паровоз вперьод лєтіт, в комунє остановка…” Ще не зрозуміло, до якої “остановки” прагнуть президент Янукович та його оточення, але методи досягнення тактичних цілей викликають аналогію саме з “паровозом”. Ні теорія права, ні норми законів, ні громадська думка, ні оцінки європейських експертів не є перешкодою для Партії регіонів у досягненні поставлених перед собою цілей.

Не встигли ще навіть експерти розібратися зі змістом унікального у світовій практиці рішенням Конституційного Суду, що в дивний спосіб змінило Основний Закон, як влада провела черговий бліцкриг. За три дні пройшов усі необхідні процедури — від внесення на розгляд до остаточного схвалення — і 7 жовтня був ухвалений Закон “Про Кабінет Міністрів України” в новій редакції (на виконання вказівки КС у рішенні від 30 вересня щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року). Можна тільки дивуватися працездатності народних депутатів, які за такий короткий час устигли (як того вимагає регламент Верховної Ради) ознайомитися із законопроектом, розглянути його на засіданні профільного комітету чи тимчасової спеціальної комісії, прийняти в першому читанні, підготувати і внести поправки, розглянути їх у другому читанні та остаточно ухвалити закон. Щоправда, ті, хто спостерігав за цим дійством, могли пересвідчитися, що причина такої ефективності роботи наших парламентаріїв не в їхніх надприродних можливостях, а в ігноруванні норм законодавчої процедури. До речі, за новітньою практикою нашого Конституційного Суду це може стати підставою для скасування цього закону, якщо з’явиться відповідне політичне замовлення від влади.

Документ був підготовлений у формі нової редакції закону, хоча насправді внесено зміни лише до окремих його статей, насамперед тих, що регулюють формування Кабінету Міністрів, його повноваження та відносини з президентом. Зокрема, відповідно до положень нової (точніше старої) Конституції України в законі про Кабінет Міністрів змінили порядок формування уряду. Тепер прем’єр-міністра призначає президент за згодою Верховної Ради, прем’єр-міністр формує склад уряду і подає його президентові для призначення. При цьому в законі не вказано термінів подання президентом до парламенту кандидатури на посаду прем’єр-міністра. Це може звести нанівець право Верховної Ради оголошувати вотум недовіри уряду, оскільки після цього Кабмін, будучи у відставці, й далі виконуватиме повноваження в повному обсязі, а президент може як завгодно довго “шукати” кандидатуру нового прем’єра.

У новій редакції закону вихолощено зміст статті про Програму діяльності Кабінету Міністрів.

У законі зазначено, що програма діяльності Кабінету Міністрів “базується на передвиборчій програмі президента”. Це неконституційно й нелогічно, оскільки за час каденції одного президента може змінюватися кілька урядів і всі вони в такому разі “виконуватимуть” положення передвиборчої програми, які вже можуть бути давно виконані. Водночас для чого громадянам обирати парламент, якщо виборчі програми його фракцій уряду пропонується взагалі не враховувати, а отже, і не виконувати.

Дивно відтепер регулюється порядок звільнення членів уряду. Президент отримує право звільняти їх не тільки за поданням прем’єр-міністра, а й за власним бажанням, тобто в обхід, а може, й без відома прем’єра.

Ціла низка норм закону спрямована на посилення ролі прем’єр-міністра за рахунок послаблення уряду як колегіального органу влади, тобто зменшення впливу міністрів. Так, всупереч логіці балансу повноважень і відповідальності, міністрів зовсім усунуто від вирішення питань добору кандидатур на посади своїх заступників, створення центральних органів виконавчої влади, призначення їхніх керівників та заступників (при тому, що саме міністрам належить спрямовувати і координувати діяльність таких органів) тощо. Готувати подання президентові з усіх цих питань тепер має прем’єр-міністр одноосібно без винесення на розгляд Кабінету Міністрів.

Прикриваючись потребами приведення закону про Кабмін у відповідність до Конституції, його автори вирішили заодно ще більше розширити повноваження президента, при цьому в деяких моментах суттєво порушивши сам Основний Закон. Так, саме президента чомусь наділили правом призначати заступників міністрів і заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади, позбавивши цього права сам Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією президент не має такого повноваження, а за неодноразовими вказівками Конституційного Суду він повинен виконувати лише ті повноваження, які визначені Основним Законом.

Навіть поверхове ознайомлення з оновленим законом про Кабмін дає підстави зробити висновок, що правляча партія зробила ще один крок до вибудовування авторитарного режиму президентської влади в нашій країні. А кому багато дається, на тому й велика відповідальність. Громадянам же залишається сподіватися, що президент знає, куди летить його “паровоз”.

Перші наслідки рішення КС для влади. Президент звільнив Володимира Сівковича (група Клюєва) і Віктора Слауту (група Януковича), зменшивши кількість віце-прем’єрів до трьох.

Ігор КОЛІУШКО