Громовідвід UA

7 лютого креативний директор української групи компаній Escape Digital Marketing Group Олексій Новіков повідомив, що шеф-редактор програми “Спеціальний кореспондент” телеканалу “Россия” пропонував йому дати коментар для програми на “замовну” тему “Небезпечний інтернет”. Під час ефіру Новіков мав розповісти про те, що він був учасником Помаранчевої революції в Україні, а нині працює за гроші в соціальних мережах, агітуючи проти Владіміра Путіна...

Російському загалу активно нав’язують думку, що учасники дедалі численніших опозиційних мітингів у різних містах Росії — лише жертви іноземних провокаторів, фінансованих спецслужбами геополітичного ворога. Такий собі удосконалений римейк на тему “наколотих апельсинів” і “американських валянків”.

Паралельно в інформаційному просторі посилилась кампанія з дискредитації України, сучасні негаразди в якій прямо чи опосередковано пов’язують із наслідками “помаранчевого хаосу” та небажання повернутися на єдино правильний шлях розвитку братніх слов’янських/пострадянських народів, що сьогодні реалізується в межах ініційованих Путіним інтеграційних утворів на кшталт Митного союзу, ЄЕП і в перспективі Євразійського союзу. Наприклад, в агітаційній листівці “101 запитання”, розробленій штабом кандидата в президенти РФ Владіміра Путіна стверджено, що коли український гарант Віктор Янукович відмовиться від вступу України до Євразійського союзу, це означатиме для нього “початок кінця” і загрозу “помаранчевого реваншу”. Крім того, наголошено, що така кричуща “історична несправедливість стосовно російського народу”, як перебування Криму та Севастополя в складі України, може бути компенсована лише тісним союзом останньої з Росією. В іншому випадку — суцільна дестабілізація.

Водночас упродовж останнього тижня набула нового розмаху газово-торговельна війна проти Києва. Її лейтмотивом стали вже призабуті звинувачення на адресу України, “яка сидить на трубі”, у відборі газу, призначеного для європейських споживачів, а українських виробників — у низькій якості, ба навіть небезпечності їхньої продукції. Причому із площини погроз Москва перейшла у площину введення та розширення санкцій. Україні вже виставлено рахунок до сплати за неспожитий, але передбачений контрактами обсяг газу, що мав бути закуплений у Газпрому в січні. Від 7 лютого “Роспотребнадзор”, якщо вірити публічній заяві його очільника Ґєннадія Аніщєнка, таки ввів заборону на постачання до Росії сирів кількох українських сироварень. Щоправда, в Держветфітослужбі України досі офіційної інформації з цього приводу від російських колег не отримали. Окрім сирів у немилість до контрольних органів РФ потрапили й українські вагони. 31 січня в Амурській області зійшов із рейок потяг, який перевозив нафту, — винним назвали українського виробника вагонів Азовелектросталь (Маріуполь). Після чого РЖД відразу ж призупинила експлуатацію виготовлених українським підприємством 25 тис. вагонів. 2 лютого російська залізниця поширила відповідну заборону й на вагони Кременчуцького сталеливарного заводу, внаслідок чого загальна кількість забракованих українських вагонів сягнула 80 тис. одиниць.

Деякі політологи переконані, що остання хвиля звинувачень на адресу України в російському інформаційному просторі окрім традиційного затягування в Азіопу має на меті мобілізацію провладного електорату напередодні президентських виборів “на тлі загрози імпорту помаранчевого хаосу”.

В реакції офіційного Києва на посилення тиску Москви наразі переважають лобісти східного вектора. Зокрема, головний промоутер ідеї вступу України до Митного союзу, уповноважений уряду зі співпраці з СНД та ЄврАзЕС, заступник міністра економіки Валерій Мунтіян заявив, що виходом із ситуації є інтеграція України до МС і ЄЕП. Мовляв, навіть “якщо країни СОТ виставлять нам компенсації, країни Митного союзу готові узяти на себе цей тягар і розподілити. Йдеться про компенсацію $1,9 млрд”.

Олександр КРАМАР