Газпром маскує слабкість

В умовах сильних морозів, що охопили більшість європейських країн, російський газовий монополіст різко зменшив постачання палива своїм основним споживачам. Найсерйозніший дефіцит відчули його партнери в Австрії та Словаччині (30%), Італії (24%), а також Польщі (8%). Але реакція Газпрому на повідомлення про скорочення поставок та вимоги хоч якось пояснити ситуацію була далекою від адекватної. Спочатку його речники заперечували сам факт. Потім неоригінально стали закидати несанкціонований відбір газу Україні. А коли обидві версії були спростовані, заходилися… звинувачувати Європу. 3 лютого начальник управління структурування контрактів та ціноутворення ТОВ “Газпром експорт” Сєрґєй Комлєв у кулуарах Форуму “Росія-2012” заявив, що “вони просять більше, ніж ми зобов’язані дати”. Але наступного дня заступник голови правління Газпрому Андрєй Круґлов на зустрічі з Путіним був змушений визнати, що компанія на кілька днів таки обмежувала надходження газу в Західну Європу до 10% передбачених контрактом обсягів, але запевнив, що їх уже відновлено. Проте європейські джерела цього не підтвердили.

Неспроможний партнер

Цьогорічна ситуація вкотре нагадала, що РФ хоч і є одним із найбільших експортерів блакитного палива, проте частка газу, який вона постачає іншим державам, становить менше третини загального видобутку. Відтак у разі різкого зростання споживання всередині країни, яке до того ж часто збігається з аналогічними піками в ЄС, виявляється об’єктивно нездатною до різкого збільшення експорту.

За словами голови East European Gas Analysis Михайла Корчємкіна, добовий видобуток Газпрому (1,6 млрд м3) і відбір палива з підземних сховищ (0,63 млрд м3) останніми днями були на піку. Але монополіст не в змозі компенсувати зменшення традиційного для нього в минулі роки реекспорту палива із середньоазійських країн, які переорієнтувалися на Китай (наприклад, за останні п’ять років обсяг закупівель туркменського газу Газпромом скоротився вчетверо).

Піку видобутку монополією було досягнуто 1993-го, й відтоді він постійно падає: у 2003—2008-му — 547—556 млрд м3 на рік, а в 2010—2011-му — лише 508—510 млрд м3. Причина — довготривала тенденція, зумовлена вичерпанням старих родовищ і браком інвестиційного ресурсу для розробки нових. Адже наявні кошти спрямовуються переважно на сумнівні з погляду економічної доцільності проекти, що мають насамперед геополітичне підґрунтя.

Гнучкішими до дедалі більшого попиту європейських країн за цих обставин виявилися альтернативні постачальники, які, на відміну від РФ, не є великими споживачами газу (наприклад, Норвегія) та/або розташовані в інших кліматичних зонах (Алжир, інші країни Північної Африки та Перської затоки тощо). Зокрема, в італійській Eni повідомили про збільшення імпорту газу з Алжиру та Північної Європи через Швейцарію.

Енергетична недоімперія

Важливим для України за цих обставин було те, що в ситуації, коли споживання блакитного палива в країні сягнуло 1 млрд м3 за три дні, Газпром укотре продемонстрував схильність до вирішення суперечливих питань з позиції монопольної сили в найкритичніший для партнера момент: Києву відмовили в додаткових обсягах поставок, безпідставно звинуватили в несанкціонованому відборі газу, паралельно натякнувши європейським споживачам на затребуваність “Південного потоку”, а на довершення виставили рахунок за недоімпортовані за контрактом у січні 800 млн м3 на суму $330 млн.

Енергетичні експерти переконані, що чергова дискредитація України перед потенційними партнерами в ЄС, намагання штучно створити кризову ситуацію в нашій енергетиці — елементи великої політичної гри Кремля, який у такий спосіб посилює тиск на офіційний Київ.

Зрозумілі й мотиви риторики російського керівництва щодо проблем газопостачання до Європи. Зрештою, у Москві їх і не приховують. Владімір Путін, зокрема, заявив, що ЄС має адресувати свої запитання тим, хто впродовж останніх років виступав за диверсифікацію постачань і проти форсованого нарощування присутності Газпрому на європейському газовому ринку включно з будівництвом “необхідних” для цього “Північного потоку” та “Південного потоку”. А гендиректор Газпромекспорту Алєксандр Мєдвєдєв 6 лютого прямо заявив: “Якби Третій енергетичний пакет ЄС був застосований сьогодні, то половина нашого газу через “Північний потік” не досягла б споживачів... Ми сподіваємося, що ця ситуація змусить Єврокомісію ще раз подумати про те, що важливіше: мрії про лібералізацію ринку чи створення реальної конкуренції...”.

Однак у дійсності поєднання шантажу і докорів стало симптомом проблем енергетичної імперії Путіна й прагнення встигнути взяти по максимуму до того моменту, коли цей факт стане цілком очевидним.

Під час останньої економічної кризи Газпром припустився стратегічної помилки, віддавши перевагу поточній вигоді. Його відповіддю на дедалі більший розрив між вартістю його трубопровідного газу, що постачався за довгостроковими контрактами і формульними цінами, та палива на спотовому ринку, насамперед скрапленого газу, стало підкреслене небажання йти на будь-які компроміси. З європейськими споживачами він діяв із традиційної для пострадянського простору позиції сили, вимагаючи створення СП та продажу йому пакетів акцій енергетичних компаній. Це змусило уряди деяких країн та Європейську комісію переглянути перспективи газової співпраці з Москвою, а компанії — перенести вирішення конфлікту до Стокгольмського суду.

Ще в липні 2011 року під час економічного форуму в Санкт-Петербурзі канцлер ФРН Анґела Меркель заявила, що зміни в енергетичній політиці Німеччини щодо закриття АЕС не є підставою для її безмежного накачування додатковими обсягами російського газу й будівництва “третьої, четвертої та п’ятої труб”. Восени Єврокомісія відмовила газпромівським потокам в особливому правовому статусі, який давав би змогу уникнути обов’язкового доступу до них третіх сторін.

Новий гравець

Але навіть незалежно від здатності Єврокомісії приборкати стагнуючого російського газового монополіста на європейський ринок уже вийшов новий потужний гравець — динамічний газовий бізнес США. Завдяки активному розвитку сланцевого газовидобутку ціни на блакитне паливо в країні вже зараз знизилися до менш як $100 за тис. м3, а впродовж найближчих двох років можуть опуститися до $71, тоді як внутрішні в Росії перевищують $126.

Вражений від побаченого в США, сумніви у спроможності енергетичної політики РФ у січні поточного року висловив навіть голова “Сбербанка” Росії Ґєрман Греф: “Американське енергетичне агентство на сьогодні переоцінює світові запаси газу більш ніж у 10 разів... ми зі своєю часткою (у світових запасах за поточною оцінкою. — Ред.) 25% намагаємося будувати трубопроводи та зберігати монополію на видобуток... Те, куди ми пішли нині в енергетиці, створює колосальні системні ризики”.

Останнім часом спостерігається активне підключення американської дипломатії до лобіювання інтересів власних газодобувних компаній у європейських країнах, що потерпають від засилля Газпрому. 6 лютого Гілларі Клінтон здійснила візит до Болгарії, одного з основних партнерів РФ по “Південному потоку”, й закликала там активізувати співпрацю з американськими енергетичними компаніями щодо видобутку сланцевого газу, щоб вийти з-під нездорового політичного тиску Росії. Наступного тижня до Софії прибуде спецпредставник із євразійських енергетичних питань Річард Морнінґстар, щоб обговорити тему більш предметно.

6 лютого заступник держсекретаря США у справах Євразії та Європи Філіп Гордон заявив, що під час зустрічі з Віктором Януковичем на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки Гілларі Клінтон донесла до нього чітку позицію, що Сполучені Штати зацікавлені в інвестуванні у розвідку та видобуток сланцевого газу в Україні. Проте це буде можливо лише за умови загального відновлення співпраці із Заходом, що погіршилася внаслідок антидемократичної внутрішньої політики української влади, а також поліпшення інвестиційного клімату в енергетичному секторі, зокрема через лібералізацію внутрішнього ринку газу в напрямку активнішого залучення на нього провідних європейських компаній та реформування Нафтогазу.

Олександр КРАМАР