Газопроводи в обхід: блеф чи реальна загроза?

Головне — політична доцільність, бажання мати газопровід “в обхід”.

Перш за все, йдеться про газопроводи “Північний потік” і “Південний потік”, перший з яких має пролягти по дну Балтійського моря, другий — по дну Чорного. І якщо в першому випадку все готове до прокладки, то щодо другого поки що працюють дипломати. Але ніхто не може сказати точно, чи буде ці газопроводи прокладено насправді.

Турецька Сцилла й українська Харибда

Проект “Південний потік” має з'єднати російську трубу в Новоросійську з болгарським берегом. Вважається, що він конкуруватиме з газопроводом “Набукко”, який будується від Прикаспійських країн до Південної Європи.

Проте ще більш безглуздим його робить “Блакитний потік” — збудований 2003 року газопровід, яким Росія постачає газ до Туреччини, а, по-ідеї, мала тягти його й далі, на Балкани.

Так от, турки виявилися ще гіршими транзитерами, ніж українці. Вони не відбирають обумовлених обсягів російського газу, і не пускають його далі свого західного кордону, намагаючись контролювати газопостачання Балканів. В цьому їм допомагає можливість диверсифікації закупівель.

“Турки хочуть грати свою гру, наприклад, зараз купляють увесь газ в Азербайджану, і самі ним торгують. Але Азербайджан уже веде переговори з Грецією, щоб продавати їй газ напряму, а Турецькі газопроводи використовувати тільки для транзиту”, — коментує Олександр Тодійчук, президент Київського міжнародного енергетичного клубу “Q-club”.

У підсумку, “Блакитний потік” був повністю заповнений тільки під час січневої кризи з Україною.

Між тим, якщо подивитися на мапу Чорного моря, стає очевидним, що Україну і Туреччину оминути одночасно не вийде. Можна постаратися не зачепити їх територіальні води, проте неодмінно доведеться скористатися чиєюсь винятковою економічною зоною.

За даними газети “Комерсант”, найкоротший шлях проходить шельфом Росії, України, Румунії та Болгарії. Другий обходить Румунію стороною. Решта два передбачають прокладання труби шельфом Росії, Туреччини та Болгарії — на випадок конфлікту з Україною.

Теоретично, обидві країни можуть заблокувати будівництво. Навіть якщо на нього таки погодяться потенційні учасники — Болгарія, Сербія, Угорщина, Греція, Словенія, Австрія та Італія. Поки що вони активно підписують з “Газпромом” різноманітні угоди і витрачають кошти на розробку проектів.

Великою мірою це — дипломатичні реверанси в бік Росії, адже ніхто не впевнений, що газопровід буде чим заповнити. Крім того, співзасновник майбутнього “Південного потоку” італійська ENI бореться за цей дорогий проект, бо для неї це — зручний підряд вартістю в десятки мільярдів, і в час рецесії дуже важливо його отримати.

Проте, навіть самі переговори, на думку Олександра Тодійчука, йдуть на користь Росії. “Навіть самі оці дослідження вже ставлять Україну в менш зручне становище. Чим ближче до початку будівництва — тим більш згідлива буде українська сторона. А блокувати будівництво у світі ніби як і не прийнято, це принципи вчорашнього дня”.

Але якщо при прокладанні буде завдаватися якась шкода інтересам України, то ми, за принципами країн Балтії з північним потоком, мали би висловити свою позицію і поставити свої умови”.

Поки що ж усі проекти на карті виглядають, як прямі лінії. Остаточний план визначиться тоді, коли буде погоджено обсяги транспортування, діаметр труби, кількість “ниток”. Залежно від цього обиратимуть різні рельєфи дна.

Росія впевнено заявляє, що газ для “Південного потоку” в неї є. Однак, якщо подивитися на карту, то очевидно: до Чорного моря можна підвести в достатній кількості тільки газ із Середньої Азії. Сибірський продукт доставити туди складніше.

Тому Росії доведеться й надалі контрактувати середньоазійський газ. На який Китай уже стоїть у черзі, і, відповідно, він є дорожчим. Без нього ніяк не заповнити Південний потік. Але й ним одним — теж, доведеться забрати частину з українського транзиту.

Газопровід через мінне поле

А тепер кілька слів про “найдурніший проект Росії”, як назвав його бєларуський президент Олександр Лукашенко. “Північний потік”, який іде від російського Виборга до німецького Грайфсвальда, зачіпає інтереси України набагато слабше.

Дійсно, частина газу через Україну надходить у Чехію та Німеччину, проте, зачіпає лише південь цієї країни. Водночас, “Північний потік”, направлений на іншу частину Німеччини та решту північноєвропейських держав.

Найбільше від нього страждатиме газопровід “Ямал-Європа”, який проходить через Бєларусь і Польщу. Відповідно, ці країни найбільше обурюються з намірів Німеччини, що хоче мати газ без посередників.

А дружні Прибалтійські країни галасують, мовляв, північний потік шкодить їхній екології. Справа в тому, що в Балтійському морі поховано хімічну зброю Третього рейху, і краще ті місця не ворушити.

Альтернатива — друга нитка “Ямал-Європа”, закладена в план газопроводу від самого початку, але згодом знехтувана Росією.

“Північний потік може бути побудовано лише за 4 роки, тобто до 2012 року. “Ямал-Європа-2” може бути реализований протягом року, максимум півтора роки, причому витрати будуть набагато менші”, — поділився прогнозами на будівництво білоруський прем'єр-міністр Сергій Сидорський.

До початку фінансової кризи Росія мала достатньо коштів навіть для того, щоб самостійно фінансувати будівництво “Північного потоку”, і навіть по суші вже щось будувала. Але на міжнародному рівні його питання досі остаточно не вирішене.

“Сьогодні Європейський союз — це дуже збалансована система, і будь-які такі нововведення порушують її баланс. Так само і Північний потік”, — коментує Олександр Тодійчук.

За його словами, Росія діє за принципом деяких західних держав. Наприклад, коли будували трубу “Баку-Тбілісі-Джейхан”, то теж були сумніви в його доцільності. Але засновники пішли на певні ризики, збудували його, і сьогодні він досяг рентабельності. Натомість, ризики, закладені в “Блакитний потік”, себе не виправдали.

Від альтернативних труб втратять усі

Які ж прибутки загрожують Україні від перекачування газу, якщо труба “Південного потоку” проляже її винятковою економічною зоною? За даними російського видання “Ведомости”, “Газпром” будуватиме кожну ділянку газопроводу спільно з національними компаніями тих країн, територіями яких пройде труба (в співвідношенні 50:50).

Щоправда, невідомо, чи стосується це лише наземних ділянок — адже виняткова економічна зона не є українською територією як такою. Невідомо, де “Нафтогаз України” візьме кошти, якщо його таки запросять будувати. Невідомо, як буде розподілятися прибуток: країна-партнер отримуватиме 50% виручки, чи 50% потужності?

Одне зрозуміло: збитків у будь-якому разі буде більше. Адже довжина “Південного потоку” по українській зоні може скласти максимум 100-150 км. Тобто, в 10 разів менше, ніж українськими наземними газопроводами.

“Я думаю, що найбільше Україна заробить, якщо вона зможе переконати всіх, що український сухопутний варіант — найбільш дешевий, найбільш надійний. Особливо щодо Балканів”, — каже Олександр Тодійчук.

За його словами, Україна поки що — сильний конкурент. “У нас деякі гарячі голови кажуть, що нам треба підняти транспортні тарифи до 9-10 доларів. Ми цим тільки підсилимо ринкові показники обхідних маршрутів. А сьогодні, коли ми в декілька разів дешевші, багато хто в Європі дивиться у наш бік. Єдине — з бажанням отримати якісь гарантії надійності”, — вважає експерт.

Тариф новозбудованих газопроводів і справді буде суттєво вищим. Зараз вартість транспортування територією України складає (1240км*1,7дол/100км=)21 долар за тисячу куб. м. За оцінками експертів, лише витрати на амортизацію “Південного потоку” можуть досягати 27 доларів на тис. куб. м.

Щоправда, на сайті “Північного потоку” стверджується, що підводний газопровід потребує значно менших витрат на експлуатацію, що в перспективі компенсує вищі початкові інвестиції.

В цьому питанні у “Нафтогазу” є ще одна серйозна перевага: підземні сховища. Жоден інший маршрут не матиме таких великих буферних ємностей, які в часи непередбаченого збільшення споживання газу рятують європейців.

Як правило, ці сховища будуються на базі відпрацьованих родовищ газу, підземні пустоти яких можна використовувати. Особливо багато їх у Західній Україні — недалеко від європейського кордону, а також у Чернігівській та Харківській областях. Уздовж маршрутів “потоків” таких родовищ нема. До того ж, сховища дорогі, їх довго будувати.

Теоретично, якби в світовій економіці не настала рецесія, європейського споживання вистачило би на те, щоб завантажити всі можливі газопроводи. Ці розрахунки активно масувалися для того, щоб заспокоїти українців, поляків і білорусів.

Але зараз на відновлення попереднього попиту потрібно буде, за оцінками експертів, не менш, ніж 5-7 років. Зрештою, саме стільки, щоб встигнути всі ці проекти добудувати. Водночас, невідомо, чи достатньою буде на той час пропозиція, зважаючи на невтішні фінансові результати “Газпрому” за попередній рік.

Довідка:

Південний потік — проект, у якому “Газпрому” належить 50%. Інші 50% підводної труби належатимуть італійській нафтогазовій компанії ENI, а наземні труби російський монополіст ділитиме навпіл з національними нафтогазовими компаніями тих країн, якими пройде труба.

Розробка проекту стартувала 2007 року, початок будівництва ще не узгоджений, орієнтовний термін завершення — 2013 рік.

Довжина — 900 км по морю, плюс 1300 км продовження через Болгарію, Румунію і Угорщину до Австрії и 990 км до узбережжя Греції, проектна потужність — 30 млрд. куб. м газу на рік.

Орієнтовна вартість будівництва, за даними “Газпрома”, до 24 мільярдів євро.

Північний потік — спільний проект чотирьох компаній: російської ВАТ “Газпром” (51%), німецького газотранспортного дистриб'ютора E.ON Ruhrgas (20%), Wintershall Holding AG — дочірньої компанії хімічного концерну BASF (20%), і нідерландського транспортера Nederlandse Gasunie (9%).

Розробка проекту почалася з 2005 року. Прокладання першої лінії заплановане на початок 2010, завершення будівництва другої лінії — 2012 року.

Довжина — 1200 км, проектна потужність — 55 мільярдів кубометрів газу на рік.

Поставки газу Північним потоком в Німеччину (E.ON Ruhrgas, Wingas), Францію (Gaz de France), Данію (Dong Energy) и Великобританію (Gazprom Marketing&Trading) вже законтрактовані до 2035 року.

Країни, які висловлювалися проти будівництва: Бєларусь, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Швеція (чиєю винятковою економічною зоною пролягає проект).

Орієнтовна вартість будівництва, за даними “Газпрому” — 7,4 мільярдів євро. Експерти називають також цифру в 9 мільярдів євро.

Блакитний потік — газопровід, яким на паритетних началах володіють “Газпром” та ENI.

Комерційні поставки по ньому розпочалися з 2003 року.

Довжина — 1213 км, пропускна здатність першої черги складає 16 мільярдів кубометрів. Цієї потужності планували досягнути 2010 року, однак Туреччина 2007 року закупила тільки 9,5 млрд. куб. м.

Різні плани будівництва “Блакитного потоку-2” передбачають продовження газопроводу в Ізраїль, Італію, а також розширення його потужності удвічі до 32 млрд. куб. м на рік.

Витрати на будівництво склали 3,2 мільярди доларів.

Набукко — проект Австрійської OMV Gas GmbH, турецької Botaş, болгарської Bulgargaz, румунської Transgaz S.A., угорської MOL Natural Gas Transmission Company Ltd. й німецької RWE AG.

Проект газопроводу почав розроблятися 2004 року, здати його в експлуатацію планується в 2013-2015 роках.

Довжина — 3300 км, проектна потужність — 32 мільярди кубометрів газу на рік.

Спочатку планувалося транспортувати газопроводом сировину з Ірану. Однак згодом його переорієнтували на газ з Туркменії, Узбекистану й Азербайджану.

Будівництво може коштувати 7,9 мільярдів євро.

Ямал-Європа — будувався на території кожної з країн-учасниць спільними підприємствами, в яких більшу чи меншу частку мав “Газпром”.

Будівництво почалося 1994 року, планувалося завершити другу чергу 2011 року.

Довжина — 1700 км, пропускна спроможність — 33 млрд. куб. м.

Після запуску газопроводу 2001 року туди було переорієнтовано частину потоків, що раніше надходили через Україну.

Вартість будівництва другої гілки газопроводу — 2,6 мільярдів доларів.

Артем ЗАХАРЧЕНКО