Газ для Межигір’я. “Сім'ї”, Фірташу та Ахметову вигідні високі ціни на російський газ

Дешевий газ може бути для них цікавий лише у разі можливості реалізації тієї чи іншої схеми його перепродажу із урахуванням особистого інтересу.

Останнім часом газове протистояння України та Росії поглибилося, російські ЗМІ заговорили про наближення нової газової війни, а в ЄС висловили сподівання, що це не створить проблем для постачання блакитного палива європейським споживачам, як це було 2009 року. Після формального старту будівництва “Південного потоку” у грудні минулого року на початку січня Газпром ухвалив інвестиційне рішення про зведення наступних ниток “Північного потоку”, а 14 січня було введено в експлуатацію газопровід GAZELLE з півночі на південь Чехії, який з'єднав німецький газопровід OPAL (відведення “Північного потоку”) і газогін MEGAL, яким російський газ через Україну й Австрію транспортується до південної Німеччини й Франції.

Потенційно ним відтепер можна буде перекидати до 30 млрд м3 газу на рік. Відповіддю України на так звану обхідну стратегію російського монополіста й утримування високих цін на газ стало підписання 24 січня в Давосі угоди між компанією Shell Exploration and Production Ukraine Investment BV і “Надра Юзівська” про розподіл продукції від видобутку сланцевого газу на Юзівській ділянці в Харківській і Донецькій областях. Відразу після цього стало відомо про виставлення Газпромом рахунку “Нафтогазу України” за невибраний згідно з угодами газ.

Позиція російської сторони зрозуміла — Москва веде гру на дотискання Януковича до капітуляції та щонайменше здачі ГТС, а то й згоди на входження до Митного союзу. Українські керманичі, звісно ж, керуються не прагненням до зниження енергетичної залежності від Москви: у владі не приховують, що навпаки згодні навіть на посилення енергетичної й економічної залежності від Росії, лишень би це відбувалося на вигідних для близьких до неї бізнес-структур умовах. Водночас проблеми Газпрому наростають, у Росії діє довгострокова програма, що передбачає щорічне підвищення внутрішніх цін на газ до рівня світових. Раніше передбачалося, що це може відбутися уже 2015—2016 року, однак навіть якщо на кілька років пізніше, принципово це нічого не змінює. Тим більше, що ціновий рух останнім часом двосторонній. Адже ціни на газ у США уже зараз нижчі, аніж внутрішні у Росії.

Завдяки нарощуванню імпорту скрапленого газу вони падають і в Європі. Продовження так званої сланцевої революції може призвести до того, що рівень цін на російське паливо на внутрішньому ринку значно раніше зрівняється або принаймні впритул наблизиться до цін на європейському ринку. Тож навіть за умови входження України до Митного союзу чи створення СП із управління ГТС уже через два — три роки будь-які цінові знижки можуть бути повністю нівельовані.

Сімейний підряд

Схоже, інтереси основних гравців у владному конгломераті, зокрема й “Сім'ї”, дедалі більше пов’язані не зі зниженням ціни російського газу, а із спробами скористатися ними для розвитку власних прибуткових проектів.

“Сім'я” робить ставку на внутрішній видобуток газу, про це свідчать як вище згадана угода із Shell, так і скандал із компанією Шуфрича — Рудьковського “Нафтогазвидобування”, яка до останнього часу контролювала близько третини видобутку газу в Україні приватними компаніями. За інформацією, яка потрапила у ЗМІ завдяки депутату Олександру Бригинцю, близько 30% акцій цієї компанії на користь пов’язаних із “Сім'єю” структур — такою мала бути плата за продовження її ліцензії на видобуток. Маючи повний контроль над Міністерством природних ресурсів та Мінергетики, які де-факто курує Едуард Ставицький, “Сім'я” має широкі можливості для нарощування своєї частки і в інших проектах, пов’язаних із газовидобуванням. Подейкують, що навіть у спільному проекті із всесвітньо відомою компанією Shell є інтерес “Сім'ї”, який може представити у вигляді маловідомої компанії “СПК-Геосервіс”. Остання уже зараз отримала 10% акцій у “Надра Юзівській”, але якщо справді йдеться про інтерес “Сім'ї”, то десятиною справа може й не обмежитися: ніхто не може гарантувати, що частка “СПК-Геосервіс” у будь-який момент не зросте до контрольного пакета, як це уже було із часткою таємничих приватних інвесторів в компанії “ХлібІнвестБуд”.

Не дарма ж СП з видобутку сланцевого газу отримало привілейовані умови для роботи. Згідно з угодою між Shell і “Надра Юзівська” звільняються від сплати абсолютної більшості податків і зборів у нафтогазовидобутку і платитимуть лише податок на прибуток, ПДВ і вносити плату за надрокористування. Незалежно від змін українського законодавства, ставка податку на прибуток для інвесторів проекту з 2014 року становитиме лише 16%. Передбачені санкції до держави у разі несвоєчасного повернення ПДВ. На інвесторів проекту не поширюється дія будь-яких нормативних документів українського уряду, органів місцевого самоврядування, якщо вони обмежують права інвестора. Перевірки діяльності Shell і “Надра Юзівська” має проводити один держорган не частіше одного разу на три роки, їхня тривалість не може перевищувати 10 днів. Важливо, що Shell має здійснювати масштабні закупівлі саме в українських постачальників і слід очікувати, що структури, близькі до влади, які мають багатий досвід оборудок із держзакупівлями, спробують скористатися можливостями, що відкриватимуть мільярди гривень інвестицій уже на першому етапі, і десятки, а можливо й сотні — у випадку підтвердження та промислового видобутку сланцевого газу.

Стратегія олігархів

Крім того, як “Сім'я”, так і ДТЕК Ріната Ахметова не приховують інтересу до видобутку та переробки вугілля, а саме високі ціни на газ роблять цей бізнес більш рентабельним і навіть відкривають перспективи видобутку газу із вугілля. Причому ДТЕК не лише концентрує вуглевидобувні активи в Україні, а й активно нарощує видобування цього палива у Східному (російському) Донбасі у Ростовській області. Уже 2013 року видобуті там обсяги ДТЕК мають зрости у 4,6 рази — до 1,8 млн тонн. Врешті, міф про проблеми, які створюють високі ціни на газ металургійним активам Ахметова так само перебільшений. Якщо до кризи 2008—2009 років українські метпідприємства споживали 9—10 млрд м3 газу щороку, то у 2011-му ці обсяги скоротилися до 5,5 млрд м3, а за 2012 рік навіть не сягнули 3,9 млрд м3. При цьому, частка підприємств СКМ становить майже половину цього обсягу, а заплановане (і поволі уже реалізовуване Метінвестом) застосування технології пиловугільного палива, у підсумку має знизити споживання газу меткомбінатами олігарха взагалі до 1 млрд м3 на рік. Інакше кажучи, такий обсяг для своїх підприємств олігарх цілком може видобувати й в Україні. А якщо у конкурентів будуть проблеми або паливо їм доведеться купувати за вищими цінами, то це ж лише на краще.

Паралельно структури Ахметова виявляють інтерес до виробництва як газу на шельфі Чорного моря (Vanco Prykerchenska), так і нетрадиційного газу, що може принести максимальні прибутки саме в умовах дорого імпортного палива. Так, у грудні 2012 року ДТЕК та австралійська компанія Linc Energy (яка протягом 12 років займається підземною газифікацією вугілля на родовищах в Австралії) домовилися про співпрацю і підписали меморандум про взаєморозуміння й угоду про розробку попереднього техніко-економічного обґрунтування з виробництва синтез-газу шляхом підземної газифікації вугілля в Україні. Гендиректор ДТЕК Максим Тимченко заявив, що очікує початку видобутку синтез-газу у 2014-му, а прогнозована його собівартість має бути нижчою, аніж сланцевого, і близькою до ціни природного газу внутрішнього видобутку.

Найбільшим промисловим споживачем блакитного палива залишається Ostchem Holding Дмитра Фірташа. Однак, претендуючи на монопольні позиції на газорозподільні активи та маючи можливість уже третій рік поспіль імпортувати газ із закордону напряму, минаючи Нафтогаз (зокрема й за спотовими цінами), олігарх цілком здатний не лише забезпечити їх газом на прийнятних умовах, а й скористатися ситуацією із високими цінами російською блакитного палива для Нафтогазу для нарощування своєї частки на ринку промислових споживачів. Зокрема, саме структури Дмитра Фірташа можуть стати ключовим гравцем у різних схемах із закупівлі газу на ринку ЄС. ЗМІ уже повідомляли про те, що у грудні минулого року у Швейцарії була зареєстрована нова компанія, що має назву Ostchem Gas Trading AG, очільником якої став виконавчий директор Rosukrenergo AG, що також належить олігарху. За тиждень після того близький до групи Фірташа голова правління Нафтогазу Євген Бакулін заявив, що промисловцям слід купувати газ в альтернативних трейдерів, так дешевше. На держмонополію, за словами Бакуліна, є сенс скинути постачання палива населенню і підприємствам ЖКГ і то певного часу. Тим часом бюджетні установи, виявляється, вже готові платити за блакитне паливо не лише $550—600, як мало би бути за російський газ із урахуванням ПДВ та транспортування, а й по $750—1100, які нечасто можна знайти деінде у світі.

Дмитро Фірташ, у свою чергу, відзначив, що “всі компанії, які завдяки лібералізації вже працюють на українському ринку газу, мають докласти зусиль, щоб забезпечити українську промисловість газом за конкурентними цінами”, а Федерація працедавців України, яку він очолює, має взяти активну участь в пошуках нових джерел газу. Вже 2013 року Ostchem Gas Trading хоче імпортувати понад 8 млрд м3 газу, з яких близько чверті має намір продати не пов’язаним із Фірташем промисловим споживачам. А в найближчій перспективі олігарх готовий нарощувати поставки в Україну, принаймні у 1,5 раза. Врешті-решт, окрім імпорту блакитного палива з “альтернативних джерел”, Фірташ так само може взяти участь у приватизації газовидобувних активів в Україні, адже давно виявляє інтерес до того ж таки Укргазвидобування, що наразі входить до складу Нафтогазу.

Як бачимо високі ціни на російський газ цілком вигідні для основних груп впливу в українському владному конгломераті. А тягар надмірно високих тарифів на блакитне паливо залишається зручним аргументом для лобіювання різноманітних пільг для контрольованих олігархами підприємств, завищення собівартості її продукції, а відтак і застосування різних схем оптимізації оподаткування. Тому їхній справжній інтерес полягає не так у зниженні цін на блакитне паливо з Росії, як у відмові від імпорту його зайвих обсягів, що передбачені угодами 2009 року та пізнішими доповненнями. Особистий інтерес, вочевидь, є однією з ключових причин тієї принциповості та послідовності у протистоянні з Росією у газових питаннях. Дешевий газ може бути для них цікавий лише у разі можливості реалізації тієї чи іншої схеми його перепродажу із урахуванням особистого інтересу.

Олександр КРАМАР