Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Фондовий ринок: чиновники будують IPOдром

[07:24 13 октября 2010 года ] [ Економічна правда, 12 жовтня 2010 ]

Насправді в Україні уже відбулися IPO. За п'ять років вітчизняні компанії провели 59 розміщень і залучили 6,2 мільярда доларів. З них 15 угод або проводилися тільки на ПФТС, або ПФТС використовувалася як стартовий майданчик.

Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку повернулася до старої ідеї — змусити компанії проводити первинні розміщення акцій — IPO — в Україні.

Вона навіть включила це у свою програму дій на найближчі п'ять років. Схожа ідея вже виникала у 2006 році і благополучно померла.

Очевидно, назріває черговий “довгобуд”, бо проводити IPO в Україні не зацікавлений ніхто.

Новий довгобуд

Чиновники не приховують своїх планів. “Думаю, процес повернення українських емітентів на вітчизняні майданчики неминучий, адже в Україні зараз досить гарні “блакитні фішки” торгуються. Треба намагатися розкрутити свою кампанію на українському ринку”, — заявив “Економічній правді” член ДКЦПФР Микола Бурмака.

За місяць це вже третє висловлювання представника комісії на тему IPO. У вересні вперше про це заговорив новий голова ДКЦПФР Дмитро Тевелєв. Він розповів, що створена робоча група, яка розробляє закон про українські депозитарні розписки — УДР — аналог американських ADR і глобальних GDR.

“Ситуація з депозитарними розписками двояка. З одного боку, нам треба розвивати наші інститути спільного інвестування, а їм потрібні якісні інструменти. З іншого боку, є загроза виведення грошей за кордон, фінансування нашими грошима нерезидентів. Будемо шукати компроміс. З УДР пов'язано чимало питань: валютне регулювання, організація внутрішніх IPO українських компаній”, — зазначив Тевелєв.

Згодом тему продажу акцій українських підприємств вдома підхопив член ДКЦПФР Олексій Петрашко.

“Ми спробуємо забезпечити емітенту максимальний регуляторний комфорт, зробити регулювання розміщень найбільш лояльним для тих, хто пропонує новий інструмент на ринку, якщо він відповідає своїм інвестиційним характеристикам”, — заявив він. На думку чиновника, відчутні результати за обсягами IPO будуть помітні вже 2011 року.

Також в Україні не виключена поява “народних IPO”, на зразок тих, які проводилися у Китаї, а потім і в Росії. Зокрема, сусідня держава під власні гарантії пропонувала людям купити акції Ощадбанку, ВТБ і “Роснєфті”.

За словами Петрашка, ДКЦПФР постарається зробити первинне розміщення доступним для роздрібного інвестора. “Нині ця процедура ускладнена. Ми постараємося зняти бар'єри”, — сказав чиновник.

Насправді, ідея не нова. Ще у 2006 році Держкомісія збиралася легалізувати проведення IPO українських компаній за кордоном. Її дратувало, що для виходу на ринки капіталу місцеві підприємства виводили своє майно в офшори.

“Треба ці питання легалізувати, інакше ми залишимо свій ринок без нічого. Ми пропонуємо спочатку виходити на внутрішній ринок, потім — на міжнародний”, — пояснив тоді член ДКЦПФР Сергій Бірюк. Він припускав, що на розробку відповідних нормативних документів піде близько року. Минуло майже п'ять років, і нічого.

Більше того, пропонувалося зробити обов'язковим попереднє IPO в Україні. Цю ідею ДКЦПФР почерпнула у росіян. На початку 2006 року Федеральна служба з фінансових ринків — ФСФР — заявила, що зобов'яже компанії проводити IPO спочатку на внутрішньому ринку, а тільки потім — на міжнародних майданчиках.

Задум з часом згас. Досі у стінах комісії живе ідея про створення умов для справжніх IPO, у яких беруть участь багато бажаючих зробити портфельну інвестицію.

Те, що було досі в Україні, більше належить до технічних операцій, коли акції підприємств купують заздалегідь знайдені великі покупці. У кращому випадку, ці угоди були трампліном до повноцінних IPO на ліквідних західних майданчиках.

“Для того, щоб повернути українських якісних емітентів з-за кордону, має бути зустрічний рух. Не тільки держава повинна докладати зусилля для створення комфортних умов для емітентів, але й сам український фондовий ринок має стати більш привабливим і цивілізованим”, — вважає Бурмака.

Ця ідея має один недолік: ДКЦПФР знову не сказала, як вона пропонує досягти бажаної мети. Зате Бурмака закликав до громадянської совісті.

“У нас є класні торговці, які володіють якісними маркетинговими стратегіями, є біржі з добротними технологіями андеррайтингу, але наш фондовий ринок слабкий. Так, Лондон і Варшава більш розвинені, але зустрічний рух необхідний”, — зауважив він.

Бурмака нагадав, чому якісні емітенти йдуть на іноземні біржі. За його словами, так вони вирішують низку питань, одне з яких — поліпшення загальної маркетабельності підприємств — спроможності товарів або послуг бути перетвореними у готівку.

“Мова йде не тільки про позиціонування на іноземному інвестиційному ринку, але і про позиціонування на іноземному товарному ринку”, — упевнений він.

Також деякі якісні українські емітенти мають іноземних акціонерів. “Вони знають іноземні майданчики, тому віддають їм перевагу”, — говорить представник регулятора.

За і проти

Така ідея має послідовників. Керуючий директор компанії Dragon Capital Дмитро Тарабакін вважає, що потрібно повернути українські цінні папери з іноземних майданчиків на вітчизняні біржі.

“Це має стосуватися лише тих національних фірм, чий дохід у значній мірі генерується в Україні, щоб український капітал продовжував працювати у нас. Ми говоримо не про Microsoft або Vodafone, а про такі компанії, як Regal Petroleum, Kernel, Astarta, Avangard, Ferrexpo”, — відзначає Тарабакін.

За його словами, виходить замкнене коло. Нема обсягів торгів, бо нема хороших компаній. Нема хороших компаній, бо нема обсягів торгів. Перший крок до того, щоб розрубати цей гордіїв вузол — повернути українські компанії додому.

Свого часу ці фірми обхідними шляхами продали акції у Лондоні та Варшаві. Оскільки українське законодавство не дозволяє продавати акції за кордоном безпосередньо, була придумана багаторівнева схема. Українські підприємства перепродавалися в офшори, потім бізнес структурувався і продавався як іноземний.

Тарабакін заявив, що дві компанії з цієї групи зацікавлені, аби їхні акції торгувалися на вітчизняних майданчиках. У це важко повірити, але експерта можна зрозуміти.

Представники Dragon не раз скаржилися, що в Україні недостатньо акцій, у які міг би вкласти гроші пристойний інвестиційний фонд. Саме тому Тарабакін агітує за примусове повернення українських компаній.

Йому заперечує член наглядової ради ПФТС, керівник компанії “Таск-брокер” Сергій Бродович. На його думку, залучити інвестиції в українську економіку через ринок цінних паперів можна буде лише при створенні сприятливих умов. “Тільки з патріотичних міркувань ніхто інвестувати не буде”, — констатує експерт.

Чому не люблять Україну

Насправді в Україні уже відбулися IPO.

За даними компанії Dagda, за останні п'ять років вітчизняні компанії провели 59 значущих розміщень, у ході яких залучили 6,2 мільярда доларів. З них 15 угод або проводилися тільки на ПФТС, або ПФТС використовувалася як стартовий майданчик.

Тобто проблема не у технічних труднощах. На питання, чи готові УБ і ПФТС проводити IPO, вони дадуть ствердну відповідь. Є інші проблеми: відсутність грошей і надзвичайно низький рівень захисту прав інвесторів.

Навіть якщо лід-менеджер дивом збере пул покупців, ніхто не гарантуватиме безпеку вкладень. На цю тему багато цікавого можуть розповісти інвестори, які 2006 року купили акції “Рітейл Груп” — фірми, яка володіє супермаркетами “Велика кишеня”.

Бродович вважає, що за умови створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні необхідні кошти можна буде отримати і тут. За його оцінками, населення країни поза банківською системою має 30-40 мільярдів доларів. Цей ресурс міг би з часом потрапити на фондовий ринок і через IPO перейти у розпорядження компаній.

Звичайно, це ще не ті гроші, які придатні для ринку капіталу. Там потрібні “довгі” ресурси, які утворюються за рахунок вкладень населення у страхові програми, пенсійні та інвестиційні фонди. За словами Тарабакіна, появі таких грошей можуть сприяти прихід якісних вітчизняних емітентів і ефективна пенсійна реформа.

Інша проблема стосується роботи ДКЦПФР. За словами Бродовича, “довгі” гроші неможливо використовувати без проведення нормотворчих змін, які дозволили б емітенту оперативно залучати у капітал кошти з ринку шляхом продажу своїх акцій.

“Слід захистити права інвестора на отримання дивідендів і на повернення інвестицій. Перше впливає на ліквідність паперів, друге залежить від ліквідності”, — запевняє він.

За його словами, в останні роки через численні рейдерські скандали і порушення прав інвесторів позиція ДКЦПФР не сприяла створенню сприятливого інвестиційного клімату. Нормотворча активність і регуляторна рішучість поліпшили б ситуацію.

Експерт також додав, що при цьому мажоритарні акціонери повинні бути захищені від неринкового впливу на управління емітентом, тобто від рейдерства.

Директор інвесткомпанії “Тройка діалог Україна” Артемій Єршов теж наполягає на внесенні змін у законодавство, проте його більше турбують інші недоліки.

Так, за його словами, доступ до акцій українських емітентів, які торгуються на іноземних майданчиках, ускладнено через обмеження, накладені декретом про валютне регулювання: такі папери розглядаються як валютні цінності, пояснив він.

Лондон, Франкфурт, Варшава

Навряд чи західні майданчики ідеальні для розміщень. “Інвестори мають негативний досвід інвестицій у приватні розміщення українських компаній на Франкфурті”, — визнав один з інвестиційних банкірів. Однак українці віддають перевагу саме їм.

Крім технічних зручностей, там є і “довгі” гроші, і захист кредиторів. Для фірм це можливість швидко розмістити акції серед відомих інвесторів за пристойною ціною.

“Іноземні біржі перспективні для вітчизняних компаній. Зазвичай фірми розміщуються на Лондонській і Варшавській біржах, які мають більш високий ступінь ліквідності порівняно з українськими фондовими майданчиками”, — говорить директор інвестиційно-банківського департаменту Dragon Capital Максим Нефьодов.

Розміщення українських компаній на азійських біржах він вважає малоймовірним, хоча їх популярність у світі зростає. “Зусилля, необхідні для виходу на ці біржі, перевищують вигоди. Українські компанії вже знають у Лондоні, Франкфурті і Варшаві, а освоєння нових бірж потребує додаткових коштів”, — вважає експерт.

У 2010 році, каже віце-президент ІК BG Capital Євген Черв'яченко, найпопулярнішими майданчиками стануть Варшавська і Франкфуртська біржі. “До масштабів Лондонської біржі багато українських компаній ще не доросли”, — переконаний він.

Для вибору майданчика мають значення кілька факторів, наголошує Петрашко. За його словами, рішення про біржу і країну приймається на основі оцінки можливостей забезпечити при розміщенні максимальний попит і подальшу ліквідність.

“З цієї точки зору, найбільш бажані майданчики — LSE і WSE. Лондон — один із визнаних світових фінансових центрів, який забезпечує доступ до величезного пулу інвесторів. А у Варшаві попит підтримується активністю місцевих пенсійних фондів, які мають значний інтерес до України”, — зазначає він.

Попит на акції компанії залежить від її розміру. За оцінками директора напрямку міжнародних ринків капіталу ІГ “Альтера фінанс” Максима Шинкаренка, Варшавська фондова біржа є найкращим майданчиком для залучення капіталу середніми українськими компаніями з капіталізацією до 100 мільйонів доларів.

“Сприйняття України як об'єкта для інвестицій досі було обережним, однак на WSE уже є успішні аграрні компанії — “Астарта” і “Кернел”, на які будуть орієнтуватися інвестори. Крім того, у розміщенні української компанії на WSE можуть брати участь індивідуальні інвестори, що забезпечить додаткову ліквідність”, — пояснює менеджер.

У той же час, відзначив Шинкаренко, у Лондоні чи у Франкфурті індивідуальні інвестори навряд чи будуть вкладати кошти в українську компанію.

Віце-президент компанії Foyil Securities Мирослав Рабенко згоден, що компанії, які почуваються упевнено, планують розміщення у Лондоні. Більш реалістичні власники, яких цікавить ліквідність паперів після розміщення, орієнтуються на Варшаву.

“Якщо мова йде про велике розміщення, його краще робити на основному майданчику, бо витрати на нього не перевищують 1,5-2% від суми залученого капіталу, не рахуючи гонорар фінансового консультанта. Для дрібних розміщень альтернативні точки є більш зручними”, — говорить Рабенко.

Тим не менш, які перспективи залучення капіталу на українських біржах?

На думку Нефьодова, через низьку ліквідність українського ринку багатьом великим емітентам нецікаво виходити на локальні майданчики, хоча для компаній середнього розміру це оптимальний варіант з точки зору вартості розміщення і термінів угоди.

“Україна має розвивати інфраструктуру ринку і збільшувати ліквідність для росту привабливості майданчиків як альтернативних варіантів розміщення”, — каже він.

Петрашко допускає залучення капіталу на українських біржах у далекій перспективі. “Заважає відсутність внутрішнього пулу інвесторів, а неготовність регуляторного забезпечення обмежує активність міжнародних фондів”, — стверджує він.

“Це перспективи неблизького майбутнього, яке, на жаль, залежить від політики і розвитку як фондового ринку, так і України загалом”, — підсумовує Шинкаренко.

Сергій ЛЯМЕЦЬ, Дмитро ДЄНКОВ

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.