Фиксированый, плавающий, падающий: когда остановится падение гривны?

Незважаючи на те, що уряд та НБУ в кінці минулого року декларували одним із своїх основних досягнень макроекономічну стабілізацію, суспільство та бізнес її так і не дочекались.

На початку лютого міжбанк перетнув позначку у 26 грн за долар, а на початку березня валюта торгується вже вище 27 грн за долар. Хоча ще декілька місяців тому, Мінфін заклав у бюджет погоджений з Міжнародним валютним фондом курс у коридорі 24,1 — 24,4 гривень.

Незважаючи на те, що стабільність національної валюти є одним з найважливіших індикаторів інвестиційної привабливості країн, регулятор де-факто від завдання утримувати курс відсторонився.

Проте варто визнати, що й інструментів для утримання курсу національної валюти у НБУ недостатньо.

Невиправдані очікування

Регулятор в нинішніх коливаннях курсу проблеми не вбачає. “Ринок сам знаходить рівновагу” — спокійно пояснює голова НБУ Валерія Гонтарєва. Серед цьогорічних викликів національної валюти голова НБУ називає нові фундаментальні чинники, зокрема — погіршення зовнішньої кон'юнктури, зниження цін на сировинних ринках та закриття Росії для українських експортерів, що позначилося на платіжному балансі країни.

Серед додаткових факторів — надлишкова ліквідність, яка була “вкинута” в систему Міністерством фінансів на початку січня в систему у розмірі 30 млрд грн.

Проте чекати нових викликів, національній валюті довго не довелось.

“У лютому крім фундаментальних факторів, таких як низькі ціни на продукцію українського експорту на курс почали впливати і чисто внутрішні чинники. Політична криза, в яку увійшла Україна після заяв про відставку міністрів, підвищив побоювання, в тому числі, і щодо наступного траншу МВФ. І незважаючи на те, що прем'єр-міністр Яценюк зберіг за собою місце, явне розбалансування в політичних колах спостерігається”, — каже керівник відділу по роботі з борговими інструментами на локальному ринку ІК Concorde Capital — Юрій Товстенко.

На відміну від влади, менш спокійно себе почуває населення та бізнес.

Нинішня монетарна політика НБУ разом з економічними негараздами позбавила національну валюту однієї з найважливіших функцій, а саме — функції накопичення.

Інфляція споживчих цін минулого року становила 43,3% у річному вираженні, що у двічі перевищує середню відсоткову ставку по депозитам.

В такій ситуації, одним з небагатьох способів для збереження власних заощаджень залишається купівля валюти, що випливає у додаткове навантаження на обмінний курс гривні та лише посилює “доларизацію” економіки.

Та й “гнучким” нинішнє курсоутворення назвати важко, бо сама “гнучкість” вже третій рік де-факто являє собою постійне ослаблення.

Не допомагає навіть МВФ

Одним із найважливіших індикаторів для стійкості національної валюти є врівноважений платіжний баланс країни, складається з торгового балансу та фінансового рахунку.

З 2010 року дефіцит поточного рахунку платіжного балансу перекривався профіцитом фінансового рахунку. Проте це зменшувало золото-валютні резерви НБУ та нарощувало проблему зовнішнього боргу.

В результаті чого, Україна втратила доступ до зовнішніх ринків капіталу. Одним з наслідків цього було те, що колишня влада країни була змушена домовлятись про політичний кредит у розмірі $15 млрд від Російської Федерації, який відкладав хронічну хворобу платіжного балансу країни, проте ніяк її не вирішував.

Після революції гідності, отримання політичних кредитів від РФ стали неможливими, або ж недоцільними. Компенсувати їх повинна була програма повноцінної співпраці з МВФ — Stand-by обсягом у $17 млрд.

Непопулярним заходом програми для вирішення проблеми платіжного балансу була відмова від фіксованого курсу валюти, та перехід до “ринкового” у рамках режиму інфляційного таргетування, суть якого полягає контролі інфляції, але не курсу національної валюти.

Проте, задекларований урядом курс на рівні 10 грн за долар швидко став “неринковим”, поступово девальвуючи до 20 грн за долар, незважаючи на введені адміністративні обмеження, такі як лімітований продаж валюти населенню.

Це в свою чергу почало посилювати роль тіньового ринку валюти. Програма Stand-by “забуксувала” вже в кінці 2014 року, в той час, як бойові дії на сході країни стали основним каталізатором відтоку капіталу та падіння економіки.

На початку 2015 було остаточно зрозуміло, що програма Фонду в Україні не працює. Паніка на валютному ринку досягла свого апогею в кінці лютого — на початку березня, коли міжбанківський ринок перетинав позначку у 30 грн за долар. На готівковому ринку ціна долара сягала 40 грн.

В кінці квітня 2015 року МВФ погодив нову розширену програму співпраці з Україною — EFF. Вона передбачала фінансування України на суму в $25 млрд на чотири роки, ще $15 млрд Україна мала заощадити для врівноваження платіжного балансу завдяки реструктуризації зовнішнього комерційного боргу.

Завдяки новій програмі, НБУ сподівався тримати курс у коридорі 21-22 грн за долар, що дозволяло б стримувати інфляцію на рівні до 30%. Тоді бюджет країни було побудовано на оптимістичному сценарії, який передбачав падіння ВВП на 5,5% при інфляції 26,7%.

Два інших урядових сценарії припускали падіння ВВП на 8,6% і 11,9% при інфляції 38,1% і 42,8% відповідно. І результатів виправдався песимістичний сценарій, що дозволяє говорити про те, що регулятор зі своїм завданням не впорався.

Курс майбутнього

З цього року НБУ вже фактично задекларував, що його метою, у рамках політики валютного таргетування, є досягнення цільового показника інфляції, який би не перевищував 12%, а у 2017 році — 8%. Фактично це означає, що НБУ має не допускати подальшої девальвації. Проте вже тепер більшість експертів констатує, що досягти цієї цілі НБУ навряд чи зможе.

Регулятор з песимізмом ринку добре знайомий. Нещодавно він опублікував очікування бізнесу, які суттєво відрізняються від його прогнозів.

Результати опитування керівників підприємств у листопаді-грудні 2015 року засвідчили, що вони очікують зростання споживчих цін на 22,5% протягом наступних 12 місяців. Звідси випливає, що режим інфляційного таргетування в Україні де-факто не працює. НБУ таким чином не контролює ані ціни, ані грошову одиницю.

Проте звинувачувати лише один регулятор недоцільно. “У даних умовах не можна сказати що регулятор взагалі не намагається утримати гривню. Просто з таким рівнем золотовалютних резервів ($13,40 млрд) і, тим більше, не розуміючи терміни наступного траншу від МВФ регулятор не буде намагатися значно посилювати гривню. Але він на періодичної основі проводить аукціони з продажу валюти для згладжування різких коливань” — підкреслює Товстенко.

Валютне таргетування, яке передбачає гнучке курсоутворення, це монетарна політика, яка характерна зазвичай для розвинених економік, де уряд бере на себе відповідальність за економічну політику країни. Україну до таких країн поки що відносити не доводиться, тому перехід до такої політики був дещо завчасним.

“У ситуації, коли вся система розібрана і функціонує в якомусь ручному режимі: економічна, політична, правова — очікувати якогось дива від центробанку не варто. Для маленької, відкритої економіки, яка дуже схильна до зовнішніх шоків і досить волатильна сама по собі, не кажучи вже про війну, це велика розкіш — говорити про плаваючий курс. Країна собі цього просто не може дозволити ні за якими параметрами” — констатує фінансовий аналітик Іван Угляниця.

Саме тому нещодавній візит делегації НБУ до Нової Зеландії з метою вивчення кращих світових практик інфляційного таргетування, на фоні чергової хвилі девальвації, сприймався досить скептично.

Перед тим, як переходити до цього режиму, Україні було потрібно вирішити багато структурних проблем в економіці та зробити можливим залучення реальних промислових інвестицій. Водночас економічна нестабільність, змусила регулятор зжимати грошову масу, та концентрувати у себе ліквідність, для того щоб вона не потрапила на валютний ринок, що не могло не позначитись на діловій активності в країні.

“Для стабілізації курсу потрібно займатись (у розумінні розвитку) виробництвом, експортом і інвестиціям, як це робить ФРС чи ЄЦБ. Тільки так можливо збільшити притік валюти в країну і закрити дірку в платіжному балансі. Для цього потрібно знижувати ризики, кредитувати реальний сектор і відновлювати довіру до фінансової системи країни” — констатує експерт Економічного дискусійного клубу Анатолій Максюта.

В той же час, питання стабільності курсу і відновлення довіри до фінансового сектору країни для інвесторів є одним з найважливіших.

Як видно по результатам останніх років, бажаючих інвестувати в Україну небагато, що і недивно, оскільки всі інвестори розуміють що доки в Україні реально не стабілізується політично-економічна ситуація, втрати на курсових різницях неминучі, що зробить інвестиції збитковими.

Національна валюта в Україні завжди є заручником політики. Якщо раніше її курс, з політичних мотивів утримувався на такому рівні, що накопичував макроекономічні дисбаланси, то тепер на неї впливає політична нестабільність та безвідповідальність політиків, які не лише не готові реально боротись з корупцією, але й самі її продукують.

У хворому організмі, ураженому корупцією наскрізь, з відсутньою системою правосуддя та забезпечення правопорядку, полікувати окремо центробанк, або курс неможливо, тому не дивно, що ринок досі не може знайти “еквілібріум”, про який часто згадує голова НБУ, прогнози якого рідко збуваються.

“З огляду на безліч негативних факторів, швидше за все, гривня продовжить плавну девальвацію. Не виключено, що ми побачимо курс на рівні 30 грн/ дол. Сиутація зміниться після того як МВФ відновить виділення траншей, за якими підуть інші зовнішні вливання, такі як випуск євробондів під гарантії США, кредити від різних країн та інше. Але для цього потрібна політична стабільність, і реальні показники боротьби з корупцією і проведення реформ “ — констатує Товстенко.

МОЙСЕЕНКО Александр