Екоактивізм. Що за ним стоїть?

Це і низові ініціативи, спрямовані на захист тварин, і великі грантові організації, і спонтанні об’єднання людей для захисту окремих екосистем (наприклад, група “Врятуй Дністер” чи громада Святошинського озера). Ліберальна аналітика таке зростання популярності “зелених” пов’язує з тезою, ніби це “загальна властивість демократичних постіндустріальних суспільств”. Звісно, ставити знак рівності між соціально-екологічним протестом й підвищенням рівня життя чи зростанням свободи слова — суттєве спрощення картини.

Повсякденний приклад — антизабудовні кампанії. Спробуємо розібратись, як вони працюють і скільки в них “чисто зеленої” теми. Практика боротьби з забудовами на території зелених зон це також досвід того, як мешканці разом з соціальними активістами відстоюють територію, яка була у спільному доступі і от-от може бути відчужена. Такі кампанії вводять частину міського населення у зовсім інший, незвичний політичний контекст. Площина конфлікту — боротьба за спільне.

Ці стихійні рухи мають потенціал до виростання у стійкі ініціативи, які можуть себе не позиціонувати як політичні, але будуть антикапіталістичними за спрямуванням (наприклад, “Народна дія” у Львові). Також вони можуть перейти до спроб колективного управління територіями чи установами: озеленення, очищення, повернення у культурний простір міста (висадка дерев на території однієї з львівських забудов, очистка Святошинського озера, “захоплення” будинку культури на Левандівці).

Сквер Юра, Львів

Звісно, комусь цей рівень може здатися примітивним, але це реальний класовий конфлікт, ігнорування якого може призвести до ще більшого домінування корпорацій у міському просторі та ультраправих на вулицях. Антизабудовні кампанії — це можливість запобігти появі гетто: коли міський простір ділиться на нетрі й вишукані житлово-розважальні зони для багатих. Конфліктуючими сторонами тут є місцева громада, соціальні\екоактивісти з одного боку та міська влада, будівельні корпорації, церква з іншого.

Інший вимір боротьби за зелені зони — територія заповідників та гір. Ліси України — дешева сировина для європейських виробників. Декілька років тому набула розголосу історія з Ikea та H&M щодо імпорту нелегальної деревини. “Європейські партнери” всіма руками тримаються за цей ресурс. Настільки що навіть президент не підписав мораторій на вивезення лісу-кругляку. Не дивно. Варто лише подивитись, куди цей ліс вивозять. А легально чи ні — це, на жаль, не принципово.

Якщо захист зелених зон — цілком прикланий і зрозумілий рід діяльності, то з тим, що змушує молодь займатися зоозахисними кампаніями? Ще кілька років тому могло здатися що такими темами цікавляться дві геть не схожі між собою групи людей — “любителі котів” і нечисленні вегани\вегетаріанці. Але тепер ситуація змінилася.

Розмаїття та поширеність хутряного бізнесу та купа магазинів з реалізації цього товару, навряд сподобається людям, чиє життя пов’язане з постійною економією на найнеобхіднішому. Несприйняття розкошу та культу споживання робить своє.

Також проникнутися почуттями до “пожиттєво ув’язнених” тварин змушує відчуття специфічної спорідненості: з одного боку 10-12 годин твого життя викрадено на кожній зміні роботою, а іншому живому створінню його життя не належить взагалі. Тобі хоч можуть заплатити. А цих тварин можуть і погодувати забути. Це фактори психологічні, але вони закладають зовсім інше ставлення до тварин. Є ще економічні фактори.

На шляху до “аграрної наддержави” Україна може стати прихистком для брудного бізнесу: з Данії, Голандії, Австрії, Бельгії сюди можуть переїхати численні м’ясні, молочні та хутряні ферми, які становлять реальною екологічною проблемою. Звісно державі буде досить просто домовитися з неурядовими громадськими організаціями, можливо навіть такі ферми заборонять законодавчо, і на цьому припиниться юридична частина процесу. Але фактично боротьба триватиме — як у випадку з лісом, дельфінаріями чи пересувними цирками. Закони в Україні не діють. Точніше, діє лише один закон: якщо у вас є гроші, ви можете все. Найкраща ілюстрація — трускавецький дельфінарій який працює по при законодавство та здоровий глузд.

Дельфіни з дельфінарію в Трускавці

Ще складнішим і менш зрозумілим є питання вівісекції, тобто тестування на тваринах. Туть “зелені”, здавалося б, заносять меч над святинями медицини та науки. Але реалії дещо складніші. Якщо в ім’я науки дійсно можна принести когось в жертву, то хто буде платити за такі помилки як талідомідова трагедія (ліки, успішно протестовані на різних видах тварин, спричинили каліцтво майже 12 тисяч дітей)? Чи рак яєчників, викликаний продукцією Johnson&Johnson? Тестування на тваринах — це також великий бізнес: медикаменти, косметику і побутову хімія тестують на тваринах, а відтак калічать та вбивають в ім’я прибутку.

Талідомідові діти

Інша справа — зростання кількості веганів та вегетаріанців. Шлях до цієї моделі харчування починається по-різному, комусь в дитинстві стає шкода тих, хто опиняється на тарілках, а хтось задається питанням, чому вбити собаку чи кота — карається законом, а корову чи птицю — нормально? Це етичний момент. Є ще питання екології, зокрема існують авторитетні свідчення про те що тваринництво є джерелом забруднення повітря, води та ґрунту, а також вагомим фактором глобальних змін клімату.  

Соціально-екологічні протести дійсно мають значний потенціал до мобілізації. У 2017 році у протесті проти бельгійської АЕС взяли участь 50 тисяч чоловік з трьох європейських країн (Німеччини, Бельгії, Голандії). У вересні 2017 року, німецькі профспілкизбирали підписи за збільшення вітрогенерації. До того — ще у 2012-му році, в Японії, вдалося зібрати 7,5 млн підписів проти використання енергії  АЕС. У Китаї ж регулярні екологічні протести, як правило, пов’язані з соціальними питаннями, цікаво що спусковим гачком для одного з них стало те, що у голови міського комітету КПК, мешканці міста знайшли сорочку за 300 $. Насправді ж головною темою того протесту було закриття паперового заводу, що загрожував водосховищу Чінцаоша.

Фото з протесту в Китаї

Критика капіталізму з екологічних позицій не просто повинна фігурувати в теоретичній площині. Вона має своє цілком конкретне практичне застосування. Поки трудові та соціальні конфлікти не завжди мають потенціал до переростання у протести чи стійкі ініціативи, участь в екологічних протестах важлива не лише щоб зайняти цю нішу, а й щоб відкрити новий простір для агітації, тим паче, що молодь охоче підтримує акції пов’язані з навколишнім середовищем. Але і для теоретичної роботи залишається вдосталь простору. Центральними у дискусіях щодо суспільства і навколишнього середовища, нерідко є міра відповідальності конкретної людини, у контексті співвідношення власності та влади, роль окремих індустрій та енергетика. У будь-якому разі популярність “зелених” тем зростає, і до яких висновків прийдуть тисячі молодих людей в Україні — поки що під питанням.