Что не так в заявлениях гендиректора Метинвеста Юрия Рыженкова. Мнение эксперта

Политолог Константин Батозский, человек, который работал в Мариуполе в самые напряженные месяцы “русской весны” и в период начала российской агрессии, прокомментировал интервью Юрия Рыженкова.

Публикуем его комментарий без купюр.

“В новому випуску Forbes Ukraine з'явилась дивна рубрика “Підслухано на задньому дворі SCM”. Колишній директор Смарт-холдингу Олексій Тімофєєв взяв інтерв’ю у діючого директора Метінвеста Юрія Риженкова. Політична частина цього інтерв'ю є цікавою. 

Так пан Юрій вважає, що Росія не нападатиме надалі на Україну тому що “Доки негативи для Росії переважатимуть, він (ризик агресії — КБ), не реалізується. У нашому розумінні сьогодні негативи переважають”. 

Це дуже цікава теза. Справа в тому, що анексія Криму та окупація частини Донбасу Росією стверджують про абсолютно протилежне. Вся агресивна політика Путіна не має під собою жодного логічного підґрунтя. Виправдовувати таку політику можна тільки з позиції російського імперіалізму, якому немає місця в ХХІ столітті. Більш того, з 2014 р. Росія цілеспрямовано погіршує умови життя людей як в Криму, так і на Донбасі. Майже кожен день Росія вбиває українців. І жодні “негативи” не “переважують” Росію відмовитись від цих дій.

Далі пан Юрій констатує що у його компанії з 2017 р. немає активів на окупованих територіях. Це дуже цікаве ствердження. Чи правильно я розумію, що компанія “Метінвест” відмовилась від майнових прав на Єнакієвський металургійний комбінат, Макіївський меткомбінат, Харцизький трубний завод?Чи мала місце якась угода між Метінвестом та загадковим інкогніто стосовно цих активів? 

В наступному абзаці пан Юрій пояснює свою думку та говорить про неможливість захисту прав в судовому порядку: “Із ким судитися? Російської Федерації там немає, за словами Російської Федерації. Ми поки що не змогли визначитися, хто відповідач”. Додаючи, що, на його думку, що судитися з нелегитимними режимами (саме так називає Олексій Тимофєєв окуповані Росією території України — КБ) сенсу немає, “як і взаємодіяти з ними”. 

У нас існує сталий стереотип, що людина з корпоративного світу може бути успішним політиком. Це не завжди так. Більш того, це майже ніколи так. Згадайте, наприклад, похід Рекса Тілерсона на посаду держсекретаря в адміністрації Трампа. Його здібність домовлятись про вирішення великих геополітичних проблем не спрацювала на прикладі Північної Кореї та Палестини. Або давайте згадаємо Сергія Тігіпко, чіє вміння домовлятися дозволило йому дуже вдало розміняти отримані голоси на виборах на посади в уряді, за який виборці Тігіпка не голосували. А ще згадайте Петра Порошенка, в серці якого державник не зміг остаточно перемогти купця, і саме це коштувало п’ятому президенту перспективи на переобрання.

Так, з бізнесменів виходять жахливі політики, тому що вигода бізнесу вимірюється виключно грошима. А суспільне благо вимірюється не тільки, та не стільки, грошима. 

І в звичайному світі без війни к роздумам людей з корпоративного світу про політику треба ставитись з поправкою на їх “вигодоцентризм”. Але не в нашому випадку. Якщо менеджер однієї з найбільших компаній України, донеччанин Юрій Риженков (з яким ми, доречі, разом зростали в донецькому дворі на вулиці Постишева), не може назвати війну війною, а окупацією — окупацією, який повторює магістральну тезу російської пропаганди про те що “їх там нєт”, то це яскраво характеризує внутрішній світ пана Юрія. Це можна було б ігнорувати, але думки пана Юрія, на жаль, впливають на долі не одного мільйона українців. А ще сама логика компанії в якій працює пан Юрій, побудована на забороні власної думки та трансляції назовні лише думок “акціонера”, тобто Ріната Ахметова. А якщо у нас війни немає, як і росіян в Донбасі, то і всі дороги до домовленостей з ними мають бути відкритими, а конфлікт має бути вирішеним по-діловому. Саме так пропонував закінчити війну свого часу пан Пінчук. Саме в це, напевно, щіро вважають дівчата та хлопці з SCM.

Ну і вишенька на торті. В своєму інтерв’ю пан Юрій багато говорить про майбутнє Маріуполя, про великі інвестиції в місто. Він підкреслює, що “для нас важливо, щоб громади самі розуміли, у якому напрямі хочуть рухатися. Залежно від цього ми зможемо коригувати і свою стратегію. Якщо місто планує зрушення від індустріалізації в якийсь інший напрям — ок, зрозуміло. Ми дуже спокійно допрацьовуємо наші активи, перекваліфікуємо людей і закриваємо виробництво. Це теж рішення”. Але є одне але.

Як може приймати рішення громада міста, якщо політична влада в місті узурпована самим Метінвестом, якому, докупи, належать і більшість ЗМІ міста, включно з усима місцевими телеканалами? Це могло б нагадувати, звісно, відомий афоризм Раневської про те що “дітонька, ти хочеш поїхати з нами на дачу, або щоб тобі скрутили голову?” Але значно більше це нагадує кримський референдум та результати виборів у Чечні.  

Замість питання про творчі плани, пан Тімофєєв спитав пана Риженкова про можливість виходу Метінвеста на іноземні біржі. Пан Юрій відповідає: “Завдяки тому, що у нас два акціонери (Рінат Ахметов та його СКМ, Вадим Новинський та його Смарт холдинг — КБ), наша готовність до IPO є досить високою… Якби було ухвалено рішення йти на біржу, ми могли б зробити це за рік-півтора. Питання — а навіщо? Ви переоцінюєте плюси публічності… Якби “Метінвест” був публічною компанією, ми б перестали інвестувати в Маріуполь ще в 2014 році і там уже б все закрилося. Тому що будь-які публічні інвестори сказали б: які $150 млн інвестицій — у вас там стріляють”.

Дуже дивно що менеджер такого рівня сприймає публічність як щось погане. Напевно він щиро співчуває таким співвласникам публічних компаній як Ілон Маск, Марк Цукерберг, Тім Кук та інші. Пану Юрію важко повірити в те, що реальні підприємці завжди мріють змінити світ на краще, а олігархи на кшталт Ріната Ахметова, мріють лише про зміни правил гри на свою користь, аби заробити ще більше грошей.

Тому якщо б Метінвест дійсно став публічним, то ніхто не здивувався б інвестиціям в Маріуполь. Соціальна відповідальність — це дуже добре та правильно. Але точно здивувались би рівнем підтримки таких політичних проектів, як Партія регіонів. Жодна притомна рада незалежних директорів публічної компанії ніколи б не підтримала спрямування грошей в збиткові телеканали, на кшталт “України 24”.

Вона точно здивувалась би ментальним здоров’ям акціонерів, які виробляючи сталь в мартені та іншому обладнанні з минулого століття, вбивають своїми викидами не один мільйон людей, та не інвестують в власні засоби виробництва. Але, разом з тим, виплачують собі мільярд доларів готівкою в якості дивідендів.

Цікаво просто подивитись на хоча б одного незалежного директора, який підтримав би таке рішення в наглядовій раді публічної компанії. 

Наостанок, пан Тімофєєв просить пана Риженкова описати сутність “Метінвесту” одним реченням. “Я б сказав, що “Метінвест” — це міст між Україною та Європою” — зазначив пан Юрій. Цікаво, який ще зміст він вкладає в це речення, крім того, що на зароблені, в тому числі “Метінвестом”, гроші Рінат Ахметов нещодавно купив одну з найдорожчих вілл світу — маєток Les Cèdres в французькому Saint-Jean-Cap-Ferrat? 

Дякую журналу Forbes Україна за цей цікавий матеріал. “Фотографія — це просто відображення світла від об’єкту” — сказав мені одного разу фотограф, що робить фото на документи, на моє прохання зробити ще одну спробу. Тож і стаття вийшла таким собі зеркальним відображенням світу однієї української компанії з назвою з трьох літер. 

 Анна РОМАНЕНКО