Чому депутати проти якісної зброї

26 січня Верховна Рада прийняла законопроект №1793 “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері підтвердження відповідності, виготовлення, виробництва, реалізації, придбання продукції, робіт та послуг у військовій сфері” з пропозиціями президента України. Авторами проекту є Артур Герасимов (фракція “Блок Петра Порошенка”), Олена Сотник (фракція “Самопоміч”) і Георгій Логвинський (фракція “Народний фронт”). Цей законопроект підтримали 227 народних депутатів.

Але вже 27 січня до парламенту депутатом від БПП Іваном Вінником було подано проект постанови про скасування рішення Верховної Ради про прийняття цього закону. Необхідність скасування автор аргументує порушеннями норм регламенту при прийнятті законопроекту. Джерела “Деловой столицы” повідомили, що цей проект постанови буде ухвалений. І ухвалений він буде з пропозиції держконцерну “Укроборонпром”, який мотивує необхідність прийняття такого рішення тим, що “у такому випадку до кримінальної відповідальності притягнути треба буде усіх”. За поясненнями з приводу важливості закону і причини появи такої постанови ми звернулися до військового експерта, співробітника консалтингової компанії Defence express Валерія Рябих.

- Дійсно настільки велика і розповсюджена проблема якості зброї? Як Ви вважаєте?

- Проблема розповсюджена і тут є декілька причин. По-перше, в умовах, коли необхідно було масово постачати, ремонтувати, відновлювати техніку зі складів та баз зберігання, виробники зіштовхнулися з тим, що якість техніки, яка там зберігалася, не відповідає категорії її зберігання. Це могло статися з різних причин: погані умови зберігання, безвідповідальне ставлення до зберігання; на тих чи інших зразках техніки деталі замінювалися деталями інших категорій. З іншого боку невідповідні умови зберігання призводили до довчасного зносу цих частин. І відповідно це позначалося на тій техніці, шо постачалася. Також це було пов'язано з тим, що відновлення проводилося у дуже короткі терміни, тому що потреба у техніці була дуже високою. Зокрема й через те, що в 2014-му році після того, як безпосередньо у бойові дії на Донбасі вступили Збройні сили Російської Федерації, багато техніки Збройних сил України одночасно було виведено з ладу. Крім того, на проблему якості ще впливає якість комплектуючих і те, що саме ці комплектуючі не виробляються в достатній кількості і в достатній номенклатурі на території України. Ще залишаються радянські комплектуючі, тому що й бронетехніка у нас у переважній більшості ще радянського виробництва. Виробництво ж цих запчастин зосереджено на території Російської Федерації. Українські підприємства, зокрема і Укроборонпром, зробили багато, щоб провадити програму імпортозаміщення, зокрема, російських комплектуючих. І вона спрацювала. Свого часу повідомлялося, що замінили, точно не пам'ятаю, 30 чи 38%. Тоді проводилося багато нарад з адміністраціями районів, які намагалися залучити різні — і приватні, і не оборонні — підприємства до цієї програми імпортозаміщення.

Наразі якась частина цих комплектуючих заміщена, а інша частина...російські комплектуючі до нас не поступають, а використовуються комплектуючі зі складів, які мають ті, що мають високий термін зберігання, при чому не тільки з українських складів, але й і складів країн колишнього Радянського союзу, які дружні до України, і країн Варшавського договору, де залишилися запаси цих комплектуючих. З іншого боку, проблема полягає ще й в неналагодженій чіткій системі контролю якості. По суті, діють ще радянські “ГОСТи” та інші стандарти. У нас є військова прийомка, яка стежить за якістю, є якась система, але в цій системі у зв'язку з нинішнім обставинами і потребами, є збої, які допускали постачання неякісної техніки з тим, щоб забезпечити необхідну кількість.

Але таку систему потрібно ввести. І щодо цього закону епопея йде протягом року: закон був спочатку в одній редакції, потім його допрацювали, потім президент його не підписав, а в останній редакції він був підписаний із зазначенням, що буде введений протягом місяця. Відповідно Кабінет міністрів повинен був вжити всіх необхідних заходів, щоб зробити цю систему контролю дієвою. Але тут є дві сторони медалі. Цей закон потрібен, потрібна відповідальність. Чому? Тому що будь-яке постачання зброї чи військової техніки пов'язане з людським життям. Велика кількість випадків постачання неякісної техніки до війська прямо або непрямо призводить до людських жертв, і за це хтось повинен відповідати.

Треба зазначити, що наявна в нас безсистемність до цього часу була вимушеною і залежала від потреби у великій кількості техніки, скажімо, ще вчора. Цей стан речей навіть за об'єктивних обставин не може продовжуватися дуже довго і недарма всі говорять про необхідність переходу на стандарти НАТО і сертифікації якості. Ця система має відмерти протягом року-півтора, тому що в Україні складаються ринкові умови для постачання зброї та військової техніки до Збройних сил України. І рано чи пізно мають бути встановлені чіткий механізм і чіткі ринкові правила для того, щоб армія отримала якісне озброєння і в тому числі не тільки вітчизняного виробництва. Тому що, відверто кажучи, ми не виробляємо всю номенклатуру військової техніки, потрібної для Збройних сил України.

За цих умов усім державним підприємствам, і в першу чергу тим, що входять до державного концерну “Укроборонпром” потрібно лаштуватися на нові рейки і впроваджувати нову систему якості й переходити на стандарти НАТО. А держава повинна сказати своє слово і створити цю систему. Це може бути або існуюча військова прийомка, або незалежні інститути і механізми сертифікації, які діють, наприклад, в Європі. Україні потрібно визначитися, коли перейти і як.

Закон необхідний і, як я розумію, зміни, внесенні президентом, були покликані дати можливість Кабміну впровадити чіткі правила, але з іншого боку, треба розуміти, цей механізм за відведений місяць ніхто не встигне розробити. Можливо, не піддаючи сумніву доцільність закону, потрібно було погратися з часом для того, щоб встановити чіткі терміни наведення порядку у цій сфері. І правила ці мають бути однакові для всіх: і для приватних підприємств, і для державних, і для іноземних.

- Окрім системи контролю і таких каральних методів, можливе введення ще якихось механізмів, які будуть вирішувати цю проблему?

Тут нічого нового вигадувати не треба. Потрібно взяти готові механізми, взяти за основу стандарти НАТО. Виконати всі процедури для того, щоб їх впровадити, і щоб виробники їм відповідали, і щоб ця система запрацювала. Ми повинні до цього прийти, бо це стратегічний вибір. Діючі стандарти — це минуле. Може воно й хороше, але це минуле. В разі, коли ми вибираємо інші стандарти, ми повинні розробити свою якусь систему, яка відповідала б вимогам сучасності. Це титанічна робота. Але з іншого боку навіщо вигадувати велосипед, якщо він вже винайдений і працює. Один з найшвидших шляхів — адаптація передового досвіду, який інші країни вже здобули. І тут буде унікальна ситуація — не повторити їхніх помилок, якщо вони є.

- Відносно стандартів НАТО. Наскільки, ви вважаєте, є реалістичним п'ятирічний термін їх введенвпровадження, озвучений високопосадовцями?

- Все залежить від волі з їх впровадження. В принципі, введення невідворотнє і залежить від нашого п'ятирічного вибору. Головне, щоб робота була системною і контрольованою. Тому що в нас основна проблема — декларації завжди цікаві й путні, але насправді проблеми виникають на етапі практичного виконання. Немає відповідальності за виконання поставлених планів.

- Повертаючись до вищезгаданого проекту постанови. На Вашу думку чи не є це спробою зацікавлених осіб продовжувати й надалі відправляти неякісну техніку?

- В принципі, можна і так сказати. Бо будь-яка система, яка існує, має великий потенціал до спротиву. Якщо ми робили все так погано — лівою ногою, малою кров'ю — і за це ще й отримали гроші, то навіщо нам напружуватися — прикладати більше зусиль і втрачати на цьому гроші. Відповідно ця система може пручатися у такий спосіб. І громадськості, й Раді, й іншим владним структурам треба зробити так, щоб цього не було. Якщо благими намірами прикривають постачання неякісної техніки під приводом того, що в такому разі потрібно всіх пересаджати, то треба цього не допустити. А з іншого боку, в разі якщо дійсно є така проблема переходу, тоді треба говорити про реальне визначення строків без ініційованої законом відповідальності, і сказати чітко, що це повинно бути зроблено. Ненормальною є ситуація, коли вчора закон був прийнятий, а сьогодні його намагаються скасувати під будь-яким приводом.

Владислав ГИРМАН