Чому Буча й Ірпінь стали “Донецьким аеропортом” біля Києва

Як і чому київське передмістя стало своєрідним “Донецьким аеропортом-2022”? Розбираємо кілька чинників ситуації, що склалася у боях під Києвом

Фактор 1: Маршрут російських колон

“Головною причиною ситуації, у якій опинилися Буча та Ірпінь, стала зрада ще одного “братського народу” — білорусів”, — розповідає BBC News Україна боєць підрозділу бучанської тероборони Юрій (ім'я змінене).

Саме з території Білорусі на північ Київської області у перший день вторгнення 24 лютого почали заходити російські війська, метою яких була українська столиця.

“Все просто — маршрут через Чорнобиль є найкоротшим, відстань до околиць Києва приблизно 70 км. Росіяни взяли Чорнобиль, далі Іванків, з якого двома колонами рушили на столицю”, — пояснює тероборонівець.

Одна колона пройшла від Катюжанки до села Бабинці та міста Бородянка, де повернула на схід по Варшавській трасі у бік Києва.

Інша пройшла до міста Димер і намагалася просунутися до Вишгорода, але в районі Демидова українська армія підірвала понтонну переправу росіян через річку Ірпінь.

Тому і ці сили російської армії вирішили рухатися у бік Бучі, де був ще один міст вже на Варшавській трасі неподалік Гостомеля.

Так у Бучі зійшлися кілька маршрутів росіян, які марно намагалися прорватися до української столиці.

“Міст через річку Ірпінь на “Варшавці” також підірвали і таким чином окупантів автоматично направили у бік Ірпеня”, — додає Юрій.

Фактор 2: Гостомель

Перша спроба росіян просунутися на південь 27 лютого запам'ятался тим, що вони відкрили вогонь по БРДМ-2 на монументі воїнам-афганцям у Бучі, спалили кілька житлових будинків і залишили по собі десятки одиниць згорілої техніки, включно з новітніми БТР-82 та БМД-4, на дорозі до Ірпеня.

Але вже 4 березня, поки українські медіа повідомляли про “остаточне звільнення Бучі”, російським силам вдалося зайти у місто з боку Ворзеля з великою кількістю техніки.

З того моменту Буча, Ірпінь та навколишні селища фактично стали окупованими, а навколо них почалися бої, які тривають і досі.

Зараз генштаб стверджує, що 70% Ірпеня під контролем ЗСУ.

“За Бучу та Ірпінь, вважай, і не воювали централізовано. Там була піхота майже без техніки плюс єдина колона однієї з бригад, й ту “орки” спалили”, — каже Ілля Богданов.

Ілля, відомий також як “Правосек із ФСБ”, — колишній громадянин Росії з Владивостока, який у 2014 році перейшов на бік України, воював у Донецькому аеропорті у складі ДУК “Правого сектору”, а потім отримав українське громадянство та відкрив ресторан “Пян-Се” на Подолі.

З початком російського вторгнення Ілля Богданов знову приєднався до новоствореного добровольчого підрозділу, де зібралися люди з бойовим досвідом. Він брав участь у боях за гостомельський аеродром, а потім — за Бучу.

“Росіян там можна було зупинити, було б ким та чим. Але ЗСУ фактично не було, крім згаданої спаленої колони. А коли був бій на “Новусі”, ми стояли біля церкви, прикривали дорогу від ворожих колон, ніхто не міг дати команди, що нам робити”, — скаржиться він.

“Військові з розбитої колони, тероборона, ще хтось — людей 50 і десь п'ять одиниць техніки — самоорганізувались і потім просто відступили, таке враження, що ними ніхто не керував”, — додає Ілля Богданов.

“Ми виходили на наших командирів і питали, що нам робити. Ніхто нічого не сказав конкретно. У підсумку нас обійшли з тилу, ми знялися й вийшли дворами. Хоча ще зранку того дня розбили в Бучі дозор ворожої колони”, — пригадує доброволець.

Слова Іллі про брак координації оборони саме Бучі та Ірпеня підтверджує і вже згаданий бучанський тероборонівець Юрій.

“Ірпінь і Буча не об'єднали свої зусилля для спільної боротьби. У результаті тероборону Бучі потім вивели на захист Києва”, — каже Юрій.

“Київська область, ці наші невеликі курортні містечка — Ірпінь, Буча, Ворзель — по суті, прийняли на себе удар на місто Київ”, - констатував 5 березня голова Київської обласної військової адміністрації Олексій Кулеба.

Відтоді ситуація навколо Бучі та Ірпеня у щоденних зведеннях залишається “напруженою” — навколо цих міст тривають бої, росіяни періодично намагаються просунутися на південь за Житомирську трасу, щоб оточити Київ з заходу.

Паралельно вони нарощують сили для можливого штурму столиці.

За даними Генштабу ЗСУ, ще 7 березня в районі Бучі, Гостомеля та Бородянки росіяни зосередили до семи батальйонно-тактичних груп посилених танками — це кілька тисяч бійців.

“Вони намагаються наростити ці сили і рухатися з боку Гостомеля, Ірпеня через форсування річок. Рухатися все ж у бік Києва, але їхній рух досить повільний. Вони намагатимуться заблокувати і захопити Київ у кільце по всіх дорогах, які забезпечують просування”, - вважає директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.

Після того, як росіяни не змогли подолати оборону українців у Макарові, вони намагаються просуватися по лінії Мотижин, Ясногородка, Білогородка.

Утім, не виключено, що вони можуть спробувати знову навести понтонні переправи через річку Ірпінь на схід від Бучі та міста Ірпінь.

Саме тому серед пріоритетних цілей для української артилерії та “Байрактарів” наразі не лише російські бензовози з колон забезпечення, а й військові понтони, кілька з яких ЗСУ вже спалили на північ від Києва.

Тим часом північно-західне передмістя української столиці залишається зоною бойових дій.

“Буча, Гостомель, Ірпінь стають другим Донецьким аеропортом. Там йдуть запеклі бої, військові тримаються і не дають пройти до Києва”, — дав своє порівняння міністр внутрішніх справ Денис Монастирський.

Утім у Бучі та інших міст є одна суттєва відмінність від Донецького аеропорту — це тисячі цивільних, якими прикриваються російські військові. На бучанському масиві Склозавод, наприклад, відомо про те, що цивільних утримували чи ще утримують у тій же будівлі, де лежать поранені росіяни.

Тож у української армії є значно більше стимулів боротися за “київський ДАП”.