Чи варто Україні сподіватися на план Маршалла

Час від часу в інформаційному просторі підіймається хвиля щодо західного плану Маршалла допомоги Україні.

Це відбувається щоразу, коли у суспільства виникає відчуття холостих обертів ходу реформ і зневіри стосовно швидких змін на краще.

Чи може Україна сподіватися на такий проект?

Як відомо, план Маршалла був успішно реалізований у Західній Європі в 1948-1951 роках. Це була програма підтримки з боку США зруйнованих війною економік, що лежали на захід від зони радянської окупації.

Цим планом США прагнули закріпити економічний вплив на континенті поряд з військовим і зупинити розповзання комунізму. Його спільником стали злидні й безробіття, якими були охоплені країни зони контролю західних союзників.

Програма підтримки була надана 16 країнам, серед яких — Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Бельгія. Вона стала важливим чинником запуску економік. Країни зони радянської окупації змушені були відмовитися від пропозиції США під тиском СРСР. У цьому контексті для України може бути цікавим досвід ФРН.

Перед планом Маршалла німцям був запропонований план Моргентау, який передбачав згортання славетної німецької промисловості на користь аграрної спеціалізації. Однак абсурдність цієї пропозиції швидко стала очевидною.

Конрад Аденауер, який став канцлером у 1949 році, сказав американцям, що в такому випадку західній Німеччині доведеться здатися СРСР. Мовляв, в аграрній країні не буде чого робити більшості промислово орієнтованого населення країни. Значить, не буде економіки і того добробуту, який німці здатні створити.

Отже, зовнішні рекомендації розвинених країн також можуть бути недоречними і навіть абсурдними. Однак ті, хто рекомендують, повинні це почути від тих, кому подібні доктрини пропонуються. Останні ж повинні бути спроможними підготувати і відстояти свою позицію, а з цим у нас якраз і не виходить.

Для появи таких масштабних проектів допомоги необхідні певні обставини. Найперше — готовність до взаємодії двох сторін, та чи готова до цього Україна? Навіть поверховий погляд на економічну політику свідчить: такої готовності нема.

По-перше, в Україні відсутній власний план трансформації економіки. Не імпортований, а такий, що виходить з розуміння своїх можливостей і переваг. План, у якому закордонна допомога є важливим, проте другорядним доповненням до власних зусиль того, хто сам визначив вектор економічного розвитку.

Сьогоднішня ж економічна політика виглядає як суміш спроб ліберальних реформ за міжнародними кальками і місцевої олігархічної практики. Щось на зразок імплементації третього енергетичного пакета через Роттердам плюс чи недавньої спроби розділити плату за газ на користування і підключення.

По-друге, нема центру впровадження такого плану та авторитетних лідерів. Провідники для виконання такої місії повинні бути з тієї спільноти чи народу, який очолюють, і користуватися довірою людей у тому сенсі, що вони керуються принципами суспільного блага, а не власними егоїстичними інтересами.

По-третє, це корупція і схеми, через які, як через друшляк, витікають ресурси, що повинні працювати на економіку. Хто буде лити воду у відро, якщо воно діряве?

Україні за час Незалежності не раз пропонували величезні суми інвестицій. Однак питання не в коштах, а у транспарентності середовища, у якому вони працюють, і правилах гри. Ніхто не інвестуватиме, якщо ці правила незрозумілі.

Отже, для такого великого проекту наразі нема ні сторін, ні умов. Західні партнери це бачать. Говорячи щось про такий план, вони до цього серйозно не ставляться.

Такі тези виглядають лише морквиною перед мордою віслючка. Вона здатна змусити тваринку рухатися, проте метою цього руху є лише ілюзорне здобуття морквини, а не вихід на широкі пасовища. Сконцентрувавшись на морквині, віслючок не помічає тих соковитих пасовищ, які лежать навколо.

Здається, саме ця алегорія відображає диспозицію України у співпраці з міжнародними донорами. За прагненням отримати чергову допомогу ми вперто не помічаємо свободи і наших неймовірних ресурсів: людей, ринків, землі, мінералів.

Ціна питання — всього лиш кілька мільярдних доларових траншів, які майже одразу треба буде віддати на погашення накопичених боргів. Греції, наприклад, на уникнення дефолту виділено понад 350 млрд дол.

У той же час одна лише переробка в Україні 8-9 млн куб м лісу, що досі експортувався, принесе 15 млрд грн доданої вартості, а 1 млн тонн переробленого в Україні зерна додасть ще 8-9 млрд грн. Це 1% приросту ВВП та близько 150 тис робочих місць, які сплатять податки і внески у Пенсійний фонд.

Щоб привести це в правильний рух, потрібний план, народжений спільнотою, яка прагне трансформуватися. План, який донесуть суспільству ті, кого суспільство обдарує довірою. Наші люди не гірше західних вміють йти за достойним лідером.

Тіло, яке накачують таблетками у вигляді фінансової допомоги, виглядає непривабливо. Згадайте останні роздратовані вислови Трампа на адресу України. На це можна було б не зважати, якби вони не мали під собою основи, і якби не висока залежність від політики та зовнішнього фінансування Заходу.

Не треба розраховувати на план Маршалла. Його не буде. Знаючи це, слід самим демонструвати успіх: самим інвестувати, виробляти, експортувати. Повірити в себе. Говорити із світом з позицій успіху та економічного зростання.

У нас для цього є все. Тоді по дорозі швидко знайдеться місце для закордонної допомоги. Навіть не плану допомоги, а плану вигідної співпраці.

Володимир ВЛАСЮК, директор ДП “Укрпромзовнішекспертиза”