Комік Володимир Зеленський лідирує у виборчих рейтингах України і може стати її наступним президентом. Деякі аналітики вважають, що Зеленський — це єдиний шанс країни на реформи, і що він може виявитися тим, хто здатен зруйнувати стару систему.
Чи здатен Зеленський бути реформатором?
Коротка відповідь: ні. І ось чому.
Американський політолог Самуель Гантінгтон якось написав, що революція — це легше, ніж реформи. Революція — це про руйнування речей ззовні — й кожен може зробити це, від селянина з косою і робітника з молотком до інтелектуала з револьвером. Реформи — це складніше — значно складніше, тому що це про зміни речей зсередини.
Реформатори — люди, які прагнуть покращити систему існуючих політичних, соціальних, економічних і культурних інституцій, водночас будучи частиною цієї самої системи. А радикальні реформатори — це ті, хто хоче модифікувати існуючі інституції до такого рівня, аби змінити систему, частиною якої є вони самі. Жодна реформа, тим паче радикальна, не є легкою. Обом типам реформаторів необхідно мати п’ять характеристик.
По-перше, мати глибокі знання про існуючу систему інституцій. Якщо говорити конкретно, то їм необхідно просто розуміти як система урядових інституцій працює: яка з них що робить, як створюються закони, як формуються бюджети, як розподіляються повноваження та влада всередині центру, на периферії, та між центром і периферією.
По-друге, реформаторам та радикальним реформаторам необхідно знати гравців — як тих, що обіймають керівні посади всередині системи інституцій, що реформуються, так і тих, які мають владу завдяки своїм статкам, контактам чи керівним позиціям поза межами формальних урядових інституцій.
По-третє, реформаторам і радикальним реформаторам необхідно мати чітке розуміння того, які зміни та яких інституцій вони налаштовані здійснити. Також вони мають вміти конкретизувати, як саме це зробити. Вони не можуть просто обіцяти “покращення” та забезпечити позитивні зміни. На відміну від революціонерів, реформаторам необхідно мати щось на кшталт плану, який в деталях пояснює, як вони сподіваються дістатись з точки А в точку В, і з точки В у точку С.
По-четверте, реформаторам та радикальним реформаторам необхідно мати щось на кшталт бази, яка більшою чи меншою мірою підтримує їх бачення. Має бути аудиторія — бажано всередині системи — яка хоче таких самих змін. Самі по собі реформатори не можуть зробити нічого, якими би генієм не володіли.
Насамкінець, реформатори, а особливо радикальні реформатори, повинні бути виверткими. Їм необхідно заключати угоди в накурених залах, торгувати кіньми та верблюдами, знаходити компроміси з сумнівними гравцями, робити обіцянки, яких вони не зможуть дотриматись, і порушувати обіцянки, які таки зможуть — тому що процес зміни інституцій зсередини передбачає постійні переговори з будь-ким і кожним, хто може прислужитись цим цілям, водночас забезпечуючи підтримку своїм союзникам і електорату. Реформатори і мають бути політиками в найвищому розумінні цього слова — саме тим сортом людей, які заробили політиці її погану славу.
Чи відповідає цим критеріям Зеленський?
Боюсь, що не зовсім.
Він вочевидь не має глибоких знань про існуючу українську систему інституцій. Так само не розуміє він і як працюють урядові інституції. Зверніть увагу, що в цьому немає його провини. Бо він, врешті-решт, шоумен і комік за професією, і я переконаний, що він знає усе від А до Я у своєму шоуменстві та комедіях.
Він вочевидь не знає гравців — з тієї ж причини. Він знає Ігоря Коломойського, але сумнозвісного дніпровського олігарха (який допоміг уберегти Україну від російської агресії в 2014-му та продовжує здійснювати чималий вклад у відновлення єврейського життя) заледве можна назвати епіцентром світу українських політичних гравців. Насправді, це виглядатиме як Зеленський проти системи — чи, щоб більш наочно представити цю ситуацію, комік проти глибинної держави України.
Він вочевидь не має ясного розуміння того, які зміни яких систем він прагне принести, і не може конкретизувати, як ці зміни реалізувати. Безумовно, Зеленський може найняти армію консультантів і самопроголошених реформаторів, які володіють знаннями, яких йому бракує. Це точно допоможе, та тільки до певної міри. Зрештою, людина, яка не знає, чого прагне, матиме великі труднощі хоча б просто у виборі радників, які розділяють її бачення — або його відсутність як таке. Американський президент Дональд Трамп може послужити тут прикладом. Очікуйте, що радники Зеленського швидко розчаруються, як тільки збагнуть, що їхній бос не орієнтується у ситуації.
Зеленський вочевидь не має бази всередині системи — бо якщо і має, то це Коломойський, який навряд чи вписується у здатність Зеленського боротись з олігархами та корупцією. Зеленський може мати базу різних видів поза системою — своїх виборців на південному сході та серед молоді. Та український південний схід — антиреформістський, в той час як українська молодь скоріше за все попрямує на захід, як тільки зрозуміє, що їхні надії на негайну трансформацію України розвіялись.
Зеленський може бути вивертким, хоча б тому, що актори та комедіанти повинні вміти прикидатися. Та чи є він таким вже непримиренно вивертким? Ми не знаємо.
Та ми знаємо, що шанси Зеленського стати будь-яким видом реформатора нікчемні. Хіба що ви вірите в те, що абсолютно нічого не змінилось на краще в Україні з часів 2014 року, й тоді Зеленський може лише все погіршити. Він або зупинить реформи в цілому, або закине країну в той вид адміністративного хаосу, на який лише здатен недосвідчений президент. Чи може Україна дозволити собі хаотичного Трампа?
Олександр МОТИЛЬ, професор політології Ратгерського університету, США