Червонозоряний ім. Лобановського

Відкрита агресія московії проти України надала новий імпульс процесу визволення держави і суспільства з тенет радянщини: декомунізація і дерусифікація — це вимога часу, вимога українців. Проте вже зараз зрозуміло, що легко не буде.

Сьогодні у своєму пості у Facebook Віталій Портников після ознайомлення із “довжелезним” переліком київських вулиць, які готують до перейменування, задав просте, але “важливе й концептуальне” питання: “Хочу зрозуміти — ми точно відмовляємося від усіх УКРАЇНСЬКИХ письменників, артистів, вчених, композиторів, які працювали у радянський період? Якщо так, то за яким критерієм?”

Дискусія, що виникла під дописом Портникова (більше тисячі коментарів за лічені години), продемонструвала, що не так легко, як комусь здається, позбавитися спадщини, що накопичувалася протягом сторіччя: 70 років радянщини і ще декілька десятиріч майже повної байдужості влади і “широких кіл” суспільства до цього питання (про багатовікове зросійщення годі вже і казати).

Проте є явища, які неможливо пояснити посиланням на “кляте минуле”.

НАОЧНИЙ ПРИКЛАД

26 лютого 2022 р., на третій день відкритого нападу рф на Україну, адреса “Лобановського, 6а” стала відома далеко за межами Києва. Численні повідомлення у ЗМІ про обстріл цього будинку, відповідні фото і відео незмінно вказували саме цю адресу: “проспект Лобановського, 6а”.

(так виглядає цей будинок зараз — у квітні 2022 р., за 2 місяці після влучання російської ракети)

Інакше, здавалося, і бути не може. Бо рішення про перейменування Червонозоряного проспекту на проспект Лобановського було прийняте Київрадою ще 17 грудня 2015 року. Підкреслимо: це рішення приймалося після громадського обговорення, яке стартувало влітку 2015 р., і базувалося на пакеті законів про “декомунізацію”, що їх було прийнято Верховною Радою у квітні того ж року.

Важливо також відзначити ще декілька моментів. А саме:

1) На проспекті розташована школа, де вчився Валерій Лобановський, тобто — нова назва не “впала зі стелі”.

2) Валерій Лобановський — це персона, котра об’єднує всіх киян, бо навіть ті, хто не цікавиться футболом, розуміє значення цієї постаті для міста і країни. Лобановський — це і наш сучасник, і наша легенда. Тому і процес перейменування проспекту на його честь не викликав нічого схожого на реакцію так званих “борців з фашизмом”, що виникла після рішення тієї ж Київради про перейменування Московського проспекту і проспекту Ватутіна на проспекти Степана Бандери та Романа Шухевича відповідно.

3) Ще раз варто відзначити, що рішення про перейменування Червонозоряного проспекту на проспект Лобановського було прийняте шість з половиною років тому. Тобто вже після початку “гібридного” етапу війни рф проти України, після “спецоперації” у Криму і Донбасі, після Іловайська та Дебальцева.

Проте й досі таблички на будинках із назвою “Червонозоряний проспект” зустрічаються поряд з табличками “проспект Лобановського”. І це явище взагалі типове для Києва, де нові і старі назви вулиць можуть співіснувати на сусідніх будинках протягом багатьох років.

Тому і у квітні 2022 року фасад постраждалого від росіян будинку на Лобановського, 6а виглядає так, наче не було ніякого перейменування.

Наче не було того обстрілу, наче і не війна зараз.

300 НОВИХ ВУЛИЦЬ ЗІ СТАРИМИ НАЗВАМИ?

Позавчора секретар Київради Володимир Бондаренко у коментарі “Українській правді” повідомив, що наразі київська влада “збирає пропозиції щодо перейменування вулиць та площ... Ідентифіковані 279 об’єктів, які пов’язані з країною-агресором та її союзниками і які потребують перейменування. Але їх може бути й більше. Наразі ми чекаємо пропозиції від мешканців”. Пропозиції приймають до 1 травня.

Зупинимося лише на одному фрагменті цього коментаря пана Бондаренка. Він підкреслив, що цього разу “довгого розгляду питання і широкого громадського обговорення, як це було під час декомунізації не буде”. Але секретар Київради також наголосив, що водночас оперативно змінювати таблички на будинках після перейменування не планують — такі витрати не на часі. Цитуємо: “Змінювати таблички фізично цього року не плануємо. Установи замінять це на бланках, на громадян таке рішення не дуже вплине, якщо вони не планують відчужувати нерухомість. Щодо заміни табличок ми будемо пропонувати приватним структурам, які мають у власності чи на балансі будівлі, щоб вони замінювали таблички самостійно. А місто планує фінансувати комплексно заміну табличок на всіх перейменованих вулицях наступного року”. Також, зазначив Бондаренко, до моменту заміни не планують демонтувати старі таблички (хоча для окремих вулиць може бути виняток, наприклад, для Московської).

Декілька питань. А що зміниться наступного року? Кудись зникнуть проблеми столиці, яких вдосталь вже зараз? У бюджеті міста з’являться “зайві” гроші? Зрештою, пан Бондаренко впевнений, що у наступному році війна точно закінчиться, і Київ вже не зазнає нових руйнувань?.. Погодьтеся, якщо роками, у мирні часи “фінансування комплексної заміни табличок” було чомусь “не на часі”, то чому воно раптом стане на часі у наступному році? Завжди можна знайти більш невідкладні проблеми.

Чому не запропонувати киянам зразок таблички з новою назвою їхньої вулиці — для того, щоб сусіди зібрали кошти у своєму будинку, придбали цю табличку і оплатили її встановлення? У тому ж будинку № 6а на проспекті Лобановського більше 20 поверхів, квартири там коштували чимало — невже за роки неможливо було придбати цю табличку? Чому на будинках поруч (хоча і не на всіх) таблички з прізвищем Лобановського, а на цьому і деяких інших — з назвою “Червонозоряний”?

Крім того, пан Бондаренко пообіцяв, що влада столиці запропонує “приватним структурам, які мають у власності чи на балансі будівлі, замінювали таблички самостійно”. Так у чому проблема? Пропонуйте!

У тому ж будинку на Лобановського, 6а — десятки комерційних об’єктів: крамниці, заклади харчування, відділення “Нової пошти” тощо. І що заважало їм самостійно вирішити це питання? Або їм так було зручніше — мати дві адреси? Невже мешканцям будинку і комерсантам подобалося пояснювати своїм знайомим або клієнтам: “Наша адреса Лобановського, 6а, хоча на будинку вказано “Червонозоряний, 6а”, але ви не звертайте на це уваги”?..

Чому така поважна компанія, як “Львівська майстерня шоколаду” (див. фото вище), у якої 9 кав’ярень лише у Києві і десятки — у країні та за її межами, сайт якої прикрашає пафосний надпис “З Україною в серці!”,

досі вказує такі контакти: “просп. Лобановського (Червонозоряний), 6а”?

Як це взагалі поєднується — “львівське” і “червонозоряне”?..

І поєднується роками! Цитата з корпоративного сайту: “25 жовтня 2015 року відкрився ще один заклад Львівської Майстерні Шоколаду у Києві. Посеред сучасного мікрорайону міста, неподалік Севастопольської площі з’явився осередок затишку та насолоди... Майстерня вирізняється з-поміж усіх зручністю розташування, адже знаходиться на шляху до міжнародних аеропортів. Відтак, з цього солодкого місця львівські смаколики роз’їжджаються по всьому світу і дарують маленький, але завжди найсолодший шматочок Львова” (кінець цитати)...

Від цих солодких слів навіть у роті злипнеться. Так і уявляєш, як “по всьому світу” роз’їжджаються “червонозоряні” шматочки.