Безробіття воєнного часу

Масове припинення економічної діяльності підприємствами та потужна хвиля переміщення громадян, зокрема за межі країни, загрожують не лише втратою великої частини ВВП, але й  різким зростанням безробіття. В очікуванні останньго на державному рівні почали ухвалюватися рішення щодо спрощення процедури оформлення статусу безробітного та можливості подавати відповідні заявки дистанційно через додаток “Дія”. 

Втім, офіційні дані Державної служби зайнятості поки що свідчать про те, що кількість офіційно зареєстрованих безробітних не лише не підвищилась, а майже у півтора рази знизилась, аніж у квітні минулого року. Нагадаємо, на 1 квітня 2022-го йшлося про менш як 287 тисяч безробітних, хоча 1 квітня 2021-го таких було майже 450 тисяч. Причому значно менші цифри, подекуди навіть удвічі, спостерігаються в усіх без винятку видах економічної діяльності. І з огляду на те, що (як ми побачимо далі) у квітні ситуація із занятістю в країні порівняно із березнем суттєво покращилася, кардинальної зміни відповідних показників не варто очікувати і після спрощення процедури оформлення статусу безробітного. Але що ж тоді відбувається?

Серед працездатних громадян, опитаних 26 квітня соціологічною службою “Рейтинг”, 89% заявили, що мали роботу до війни. При цьому 39% з них, тобто майже 35% від усіх працездатних, на момент опитування не працювали. Разом із тими, хто не працював і до початку війни, йдеться уже про 46% — майже половину працездатних українців з-поміж опитаних. 

Але нинішнє “безробіття” має переважно позаекономічну природу, яка значною мірою подібна до тієї, що спостерігалося під час першого жорсткого локдауну через COVID-19 2020 року. Цього разу замість пандемії маємо військову загрозу та першу, часто панічну реакцію на неї. Як і 2020 року, тенденції другої половини березня-квітня поточного року засвідчили адаптацію усе більшої кількості українців до життя і роботи в умовах війни. При тому, що сама загроза нікуди не поділася і недооцінювати її не можна, але за межами безпосередньої зони ведення наземних бойових дій із нею, як у випадку пандемії, шукають можливості співіснувати і продовжувати працювати. 

Частка тих, хто не працює з 19 березня 2022 року зменшилася майже на третину (тут показники вищі, оскільки “Рейтинг” дає лише загальні цифри без виокремлення непрацездатних). У регіональному розрізі динаміка виглядає наступним чином: на Сході — з 74% опитаних 19 березня до 53%, опитаних 26 квітня, на Півдні — з 56% до 44%, а в Центрі — навіть з 56% до 37%. Розбіжності закономірні, адже на відміну від Києва з областю та Чернігівщини й Сумщини, значні території на Півдні все ще залишаються окупованими або ж перебувають в зоні активних бойових дій. 

Як свідчить згадане опитування “Рейтингу”, станом на 26 квітня змінили місце проживання фактично ті ж таки 20% дорослого населення, що й під час попереднього опитування 19 березня (тоді йшлося про 19%). З одного боку, йдеться про евакуацію із населених пунктів поряд із зоною активних бойових дій, але з іншого — про повернення мешканців на звільнені території: Київ та область, Чернігіщину, Сумщину. Ще 4,4% серед усіх опитаних 26 квітня заявили, що збираються повернутися найближчим часом. А 14,8% — після завершення війни або принаймні значно пізніше. І лише 0,6% опитаних (3% тих, хто змінив місце проживання) не планували чи не мали можливості повертатися до старого місця проживання. Найбільше тих, хто змінив місце проживання — на Сході (58% опитаних). До якого “Рейтинг” включає лише Харківську, Донецьку та Луганську області, велика частина, а то й уся територія котрих наразі перебуває під окупацією, в епіцентрі активних бойових дій чи безпосередній близькості від них. Попри це, за даними того ж таки опитування, в регіоні наразі значно менше непрацюючих, аніж тих, хто змінили місце проживання — лише 53% опитаних (включно із непрацездатними). 

Отож, люди перемістилися з більш небезпечних місць у менш небезпечні — в країні або за її межами. Повністю забезпечити біженців роботою не можливо в принципі, не кажучи вже про працевлаштування за фахом. Навіть у Польщі, на ринку праці із понад 17 мільйонами зайнятих, за даними тамтешніх урядовців наразі працевлаштувалися лише 100 тисяч українських переселенців, хоча до країну в’їхали близько 3 мільйонів біженців. 

Найголовніше — переселенці у більшості не збираються залишатися за кордоном надовго (принаймні поки що). Відтак і бізнес приймаючої країни не буде серйозно підходити до створення робочих місць для них. Інший фактор, який позбавив роботи частину зайнятих, особливо у сфері обслуговування — це втрата ринку і клієнтів через їхній виїзд в інші регіони чи закордон. Але, як і більшість тих, хто втратив можливість працювати за довоєнним профілем через евакуацію, ті, хто втратив доходи через відсутність клієнтів із числа біженців, так само вважають проблему тимчасовою. 

Тому кардинально змінювати профіль діяльності (у випадку бізнесу) чи перекваліфіковуватися (у випадку працівників), принаймні поки що, українці переважно не відчувають потреби. Результати опитування “Рейтингу” свідчать, що серед тих, хто втратив роботу внаслідок війни, лише 40% сумніваються у можливості повернення до неї. В Центрі та на Півдні таких ще менше — 36-38%. До радикальних змін серед тих, хто втратив роботу за час війни готові переважно на прифронтовому Сході: змінити місце роботи — 75%, професію — 60%.

Читайте також: Іноземці в УДА. Що спонукає їх стати на захист України

Так само біженці не поспішають потрапити у число зареєстрованих безробітних. Зокрема й через символічні розміри допомоги, особливо для тих, хто офіційно отримував близько мінімальної заробітної платні або й взагалі був не оформлений (а в сфері послуг частка таких традиційно була однією з найвищих). Виплати від держави не можуть вирішити для таких громадян проблему втрати доходів, а от створити незручності цілком здатні. Та й більшості з них навряд чи можуть бути цікаві пропозиції, котрі пропонують у службі зайнятості. Тож покладатися їм доводиться у першу чергу на власні заощадження і повернення до економічної активності за першої сприятливої можливості. 

Найпростіший сценарій виходу із ситуації, здавалося б, просто повернутися до звичного ритму економічного життя всюди, окрім прилеглих до зони бойових дій територій південно-східних регіонів. Однак на відміну від пандемії COVID-19, війна несе набагато більше невизначеності, а відтак і ризиків для тих, хто вагається, чи варто повертатись додому. А органи влади у більшості регіонів, звідки відбулася найбільш активна евакуація, зараз прямо застерігають від повернення до завершення війни. Тож сподіватися на відновлення економічної активності більшості переселенців, котрі не мають можливості працювати дистанційно, до завершення війни не варто.

 Олександр КРАМАР