Украина оказалась в конце рейтинга готовности к будущему производству

Украина заняла 74-е месте из 100 в рейтинге “Готовность к будущему производству-2018”. Об этом сообщил в Facebook председатель совета Национального банка Богдан Данилишин.

В отчете обнародована оценка готовности государств к новой индустриальной революции.

Сам Данилишин таким данным не удивляется. “Мы по-прежнему живем в парадигме экономического развития середины XX века, в то время, как развитый мир стремительно наращивает свое технологическое преимущество”, — пишет глава совета НБУ и подробно расписывает свое видение такого положения дел.

“Нещодавно я познайомився ще з одним рейтингом, в якому були вказані 10 найбільших платників податків України в 2017 році. У ньому шість компаній енергетичного сектора — “Укргазвидобування”, “Нафтогаз”, “Укрнафта”, “Укртатнафта”, “Енергоатом” і “Укртрансгаз”. І чотири виробники тютюнових виробів — “Тютюнова фабрика Прилуки”, “Філіп Морріс Україна”, “Джей Ті Інтернешнл Україна” та “Імперіал Тобакко Продакшн Україна”. Якщо в українській економіці домінуючі позиції займають компанії укладу часів другої промислової революції — до вищеперелічених варто додати металургійні і хімічні підприємства, які як і раніше займають велику питому вагу в ВВП — то чи варто дивуватися тим місцям, які наша країна займає в Innovation Index і “готовності до майбутнього виробництва 2018”? Ми як і раніше живемо в парадигмі економічного розвитку середини XX століття, в той час, як розвинений світ стрімко нарощує свою технологічну перевагу. ВВП України (за паритетом купівельної спроможності) за 25 років зріс всього лише на 6,3%. У той час, як у сформованих протягом останніх трьох чвертей століття темпах економічного зростання в країнах Заходу обсяг економіки подвоюється кожні 25 років (плюс-мінус 5 років). Необхідний для подвоєння економіки масштаб діяльності істотно перевершує той, який підлягає подвоєнню. Очевидно, що в результаті змін в західних економіках багато з раніше популярних напрямків бізнесу поступово і безперервно застарівають, як матеріально, так і морально — третя і четверта промислові революції розкручують “колесо інновацій”.

У нашій країні структура зайнятості за галузями і підгалузями економіки, після різких змін в 1990-х роках, змінюється повільно. Однак, це не той випадок, коли прийнято вважати, що стабільність — ознака майстерності. Швидше це — ще один доказ консервації технологічної відсталості економіки.

Повертаючись до нашої країни, зазначу — структура економіки України зараз така, що в ній домінують великі підприємства, що працюють в таких галузях, як енергетика, чорна металургія, хімічна промисловість і сільське господарство. Очевидно, що мало хто з них зацікавлений в системному інноваційному удосконаленні — адже куди простіше використовувати наявне монопольне становище (енергетика) або вичавлювати останні соки з майже задарма дістався радянської спадщини (металургія і хімія).

Причому, у випадку з нашою країною, основна частина доданої вартості формується за її межами, так як з України експортується в основному сільгоспсировина. Тобто, і в українському АПК ситуація принципово мало чим відрізняється від стану в металургії, хімічній промисловості. Крім того, за різними оцінками, частка тіньового ринку зерна в Україні складає 40% від загального обсягу зернового ринку.

Може варто подумати про стимулювання експорту продукції з більшою доданою вартістю і забезпечувати переробку сировини внутрі країни? Хай краще переробні підприємства в Україні будують! Чи нам залишається посипати голову попелом і поступово миритися з дивно-смішним статусом “аграрної наддержави”? Ні в якому разі! У всіх видах конкуренції характерною рисою є те, що для досягнення успіху необхідно визначити ключові фактори, в яких є реальні і потенційні переваги, і всіма силами намагатися ці переваги трансформувати в досягнення. А також зрозуміти, в чому полягають найбільш серйозні недоліки, і намагатися їх нівелювати. Звернемося до звіту “Готовність до майбутнього виробництва 2018”. Найбільш висока оцінка дана “людського капіталу” України — 34-е місце. А найнижча — привабливості нашої країни для талановитих фахівців, 90-е місце (з 100 рейтингованих країн).

Відповідь на питання лежить на поверхні — розвиток людей і можливості досягнення ними успіху повинні визначатися тільки їх талантом і потенціалом. Якщо ми забезпечимо відповідні таланту умови для реалізації наукового, технічного та творчого потенціалу поки ще не реалізувавши себе сучасним нашим Остроградським і Гамовим, Корольовим і Глушко, якщо створимо точки докладання зусиль всередині країни для перспективних молодих українських вчених, то наша країна почне рух вгору в рейтингу інноваційних економік світу. Пора закінчувати з такою ситуацією, коли в НАН України наукою керують 75-100 річні діди, в у ВУЗах не всі викладачі навіть вміють користуватися комп’ютерами.

Втім, звичайно, не рейтингові показники тут головні. І навіть не інновації самі по собі — необхідна програма комерціалізації технологій, бажано технологій найбільш сучасних (втім, це повинно стосуватися і підприємств “старої” економіки — необхідно вивітрити запах нафталіну з виробничих цехів). Як би там не було, наукові досягнення передують створенню виробництва високотехнологічної продукції. І держава повинна виступати інтегратором і постачальником якісно підготовлених наукових кадрів для таких виробництв. Тільки так у нас запрацює “колесо інновацій”. І тоді вже буде не настільки важливо, чи працюють кращі вітчизняні фахівці технологічних стартапів в великих українських підприємствах або знаходять точку прикладання свого наукового або виробничого потенціалу в стартапи, що реалізуються малими фірмами. Головне, що тоді в економіці України з'являться високотехнологічні компанії, готові до успіху в індустріальній парадигмі третьої і четвертої промислових революцій.