Інший шлях. Яка ситуація сьогодні із професійною освітою та на які зміни чекати

 Згідно з даними Державної служби зайнятості, до повномасштабного вторгнення понад 50% офіційно зареєстрованих безробітних людей мали вищу освіту.

Водночас держава інвестує мільярди гривень у підготовку фахівців із вищою освітою, які не затребувані на ринку праці. Чи дійсно Україна може собі це дозволити?

“Це наштовхує на думку, що потреби ринку праці не покриваються. Але ж нині є величезна кількість релокованих підприємств, зруйновані великі промислові гіганти на Сході та Півдні, а десятки тисяч ветеранів та евакуйованих громадян будуть вимушені здобувати нову професію. Ринок праці змінюється через наслідки війни. А якісна професійна освіта має стати відповіддю на проблеми в економіці”, — каже Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту DECIDE.

За словами Дмитра Завгороднього, заступника міністра освіти й науки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, під час повномасштабного вторгнення статистика вступу до профтехів поступово змінюється.

“Відсоток дев’ятикласників, які обирають професійну освіту, збільшився. Крім цього, суттєво збільшується кількість дорослих, які обирають навчання в профтехах. Насамперед через програму навчання за ваучерами Державної служби зайнятості. Понад 13 тисяч людей, серед яких внутрішньопереміщені, ветерани, безробітні, отримали можливість здобути професію безплатно. І ми сподіваємося, що цей тренд буде й далі розвиватися”, — розповідає Завгородній.

Ми поспілкувалися з Дмитром Завгороднім і Валентиною Полторак про те, які виклики в професійній освіті є зараз, як вона має змінитися незабаром, чому випускники надають перевагу вищій освіті, якою має бути професійна орієнтація та що із кваліфікацією викладачів у профтехах.

Дмитро Завгородній виділяє кілька викликів, які нині є в професійній освіті:

Застарілість інфраструктури

“Обладнання закладів освіти, підприємств, фабрик, заводів, магазинів, кінотеатрів і так далі потребує списання та оновлення. Особливо, якщо будь-яке із цих підприємств працює вже 50—70 років. Водночас цього десятиріччями не відбувалося і в закладах професійно-технічної освіти. Ми можемо побачити дерев’яні вікна, неефективні з погляду комунальних послуг будівлі, меблі, яким понад 50 років”, — говорить Дмитро Завгородній.

Непривабливість та застарілість закладу освіти, за його словами, призводить до багатьох інших негараздів.

Загальна непопулярність і стигматизація технічних професій — натомість культ вищої освіти

Йдеться насамперед про несприйняття батьками того, що професійна освіта може вести до кар’єрного успіху. Професійна освіта асоціюється радше із чимось негативним, ніж однією з траєкторій на шляху людини.

Далеко не всі успішні люди чи ті, хто отримують високі зарплати, мають вищу освіту. Наприклад, зарплата сантехніка в Києві вища середньої зарплати в Україні. Водночас 80% українців мають вищу освіту. Тобто 30% з них заробляють менше, ніж середньостатистичний сантехнік.

Бюрократичні обмеження, які накладаються на заклади освіти як на бюджетні установи, і фактично не дають їм можливості мати гнучкість та ухвалювати рішення швидше

“Є тисячі контрольних органів. Межі, у яких перебувають заклади освіти, не дають їм змогу розвиватися швидко. А ті, яким це вдається, — радше винятки, які розвиваються точно не завдяки обмеженням, які на них накладаються”, — каже Завгородній.

Загалом закладам освіти державної форми власності значно важче, ніж приватним підприємствам.

Брак культури дуальної освіти

Водночас така культура є в усіх успішних країнах. Там бізнеси розуміють, наскільки це важливо — якісно готувати людей до роботи на їхніх підприємствах. Це також пов’язано з тим, що немає наголосу на профорієнтацію та кар’єрне консультування для підлітків.

Зарплатня для викладачів, яка прямо впливає на кваліфікацію

“У держави немає грошей швидко піднімати зарплати викладачам. Звісно, часто люди можуть заробляти набагато більше в приватному секторі, працюючи, наприклад, зварником, а не викладаючи зварювання. Але все ж є деякі переваги, чому вони обирають викладання. Часто вони поєднують його з роботою на фрілансі. Мають гнучкий графік, офіційне працевлаштування, бронювання. Але загалом ми бачимо так зване старіння педагогічного колективу в усіх закладах освіти”, — каже Дмитро Завгородній.

За словами Дмитра Завгороднього, у МОН працюють над тим, щоб запропонувати рішення. Однак це комплексне та важке питання. Наприклад, будь-яке підвищення ставок педагогічних працівників — це десятки мільярдів гривень додаткових видатків державного і місцевих бюджетів, які зараз спрямовуються не лише на зарплати вчителів, а на зарплати військових і багато інших ключових потреб держави.

“Я сподіваюся, що з прийняттям нового Закону “Про професійну освіту” заклади освіти матимуть можливість змінити форму господарювання на неприбуткове комунальне підприємство, як це відбулося в медичній системі. Відтак, зможуть укладати контракти зі співробітниками та платити їм більші зарплати, не прив’язані до тарифної сітки. Водночас зараз ми не можемо вимагати від людей екстраординарних результатів, не оплачуючи їх відповідно”, — пояснює Завгородній.

Своєю чергою, МОН стимулює та проводить професійні стажування і тренінги для викладачів, щоб вони ближче ознайомилися з тим, як усе працює. За словами Дмитра, це добре вдається в будівельній сфері. Із закладами освіти співпрацюють великі компанії, виробники, дистриб’ютори обладнання, фарб або будівельних матеріалів. Закладам надають будівельні матеріали та проводять навчання для викладачів.

А от компанія Geberit разом зі швейцарським урядом започаткували щорічні обласний та всеукраїнський конкурси майстерності для сантехніків, розробляють навчальні матеріали та посібники для учнів. Тобто компанія інвестує час, співробітників, експертизу, щоби покращувати сантехнічну освіту в Україні.

“У мене ключовий заклик до бізнесу: якщо ви хочете, щоб випускники закладів професійної освіти краще вміли використовувати вашу продукцію або були підготовлені до вашого бізнесу, треба працювати із закладом освіти хоча б на рівні партнерства. Коли ви можете надати гостьового лектора або запросити викладача на професійне стажування, щоб він подивився, які у вас стандарти якості, як виглядає продукція, щоби підвищити якість викладання”, — говорить Завгородній.

Також ми запитали в Дмитра, що робити із випадками, коли через недобір студентів у профтехах викладачі пропонують вступити абикому й не вчитися, а просто ”закрити” місця.

Дмитро Завгородній пояснює, що є заклади професійної освіти, де охочих вступити набагато менше, ніж місць. І фактично достатньо просто подати туди документи, щоби пройти добір.

Водночас є заклади, як-от Львівський професійний коледж готельно-туристичного та ресторанного сервісу, де щороку більше охочих вступити, ніж спроможність закладу. Тож там проводять конкурс і навіть є підготовчі курси для вступу.

“Державі важливо гарантувати місця для кожної людини, про це йдеться в Конституції. Тобто ми не можемо собі дозволити випадки, коли дитина не зможе нікуди вступити. Якщо у всіх закладах буде конкурс, треба буде відкривати їх більше. Цього не станеться через демографічну ситуацію, оскільки кількість вступників згодом почне падати.

Є єдиний вихід — відстежувати заклади, куди хочуть вступити набагато більше людей, ніж вони можуть собі дозволити. Питання лише в тому, що не вистачає аудиторії та місць у гуртожитках. І якщо до них приєднати заклад, який є неефективним, неякісним і погано працює, то, можливо, керівництво першого закладу зможе краще впоратися. Однак це інший глобальний напрям”, — пояснює Дмитро Завгородній.

Чому випускники шкіл надають перевагу вищій освіті, попри свої бажання, та які плюси професійної освіти

Головною причиною, чому молодь надає перевагу вищій освіті перед професійною, Дмитро Завгородній називає усталене інформаційне поле, яке не завжди координується з реальністю.

“Я вірю, що кожна людина найкраще знає, що їй потрібно. Єдина проблема — це доступ до інформації. Та інформацію, яку люди беруть до уваги для ухвалення рішення, може не відповідати дійсності. Наприклад, Голлівуд допомагає молоді обирати юридично-економічні професії. Є безліч серіалів про успішних юристів, фінансистів, Wall Street.

Однак у них немає розуміння, що їх чекає на цьому шляху в Україні, який відсоток таких юристів не має роботи. До того ж дуже мало на нашому телебаченні є серіалів про успішних будівельників, сантехніків, де теж можна побудувати кар’єру. Якщо цього буде більше в інформаційному полі, то, звісно, буде більше прикладів людей, які бачитимуть успіх у професійній освіті”, — пояснює Завгородній.

Попри це, у багатьох людей справді є бажання і запал спробувати себе в так званій роботі руками. Тож інформаційне поле та заклади освіти мають давати чіткі відповіді на запитання абітурієнтів.

Для прикладу, куди варто вступати, якщо ви мрієте стати кухарем. Або, що треба робити, щоб відкрити власне СТО. Або ж де навчитися водити сучасний комбайн. Або на які курси піти, якщо ви доросла людина й хочете змінити професію та отримувати гідну зарплатню.

“Якщо вам більше подобається працювати руками, це не забирає у вас можливість пізніше здобути вищу освіту. Ми всі знаємо багато прикладів людей, у яких є вища освіта, але вони працюють за фахом, який могли б отримати в закладі професійної освіти. Натомість і держава витратила кошти, і вони витратили час”, — говорить Дмитро Завгородній.

Дмитро переконаний, що це дорогий і довгий шлях. Однак приклади сучасних закладів професійної освіти вже є. Вони співпрацюють із бізнесами, оновлюють обладнання та справді навчають.

А ще професійна освіта — це можливість для створення власного бізнесу. Адже саме здобуття професійної освіти може допомогти людям створити підприємство.

“Якщо ви вмієте ремонтувати машини й починаєте з роботи у власному гаражі чи на СТО — це кращий крок до створення власного СТО, ніж вступити на економічний факультет і мріяти про бізнес, у якому нічого не розумієте”, — каже Дмитро.

Що зміниться незабаром

“З кожного із вищенаведених викликів у МОН є безліч ініціатив. Деякі з них об’єднані в більші напрями роботи, також є пілотні проєкти, у яких ми намагаємося щось змінити”, — каже Дмитро Завгородній.

Ось кілька прикладів у різних напрямах:

Інфраструктура

Цьогоріч відбувається найбільше оновлення обладнання в закладах професійної освіти в історії. Держава виділила 549 мільйонів гривень. Загалом на оновлення обладнання в майстернях закладів профтехосвіти разом із місцевими бюджетами та бюджетами самих закладів виділять понад 800 мільйонів гривень. Крім цього, функціонує багато проєктів у співпраці з міжнародними партнерами, у межах яких точково оновлюють обладнання або майстерні закладів освіти.

“Ми розуміємо, що роботи дуже багато. Треба оновити гуртожитки, кабінети, меблі, провести термомодернізацію, відремонтувати дахи й так далі. Але ми вирішили, що наразі сконцентруємося на обладнанні. Адже воно є серцем закладу профосвіти. Знаряддя праці безпосередньо впливає на якість освіти, на відміну від нових парт або гуртожитків. Також це впливає на набір, тому що коли ви приходите в заклад освіти й бачите сучасну майстерню, нове СТО, сучасні комбайни чи трактори, набагато більше хочеться із цим працювати”, — пояснює Завгородній.

Водночас роботодавці бачитимуть, що тут готують фахівців відповідно до стандартів, на обладнанні, з яким їм потім доведеться працювати. Важливо, що фахівців не треба буде перенавчати.

А ще оновлення обладнання дає змогу закладу заробляти більше. Наприклад, якщо в нього є своя земля, а держава купує трактори та комбайни. Відповідно, упродовж виробничої практики можна обробляти цю землю та заробляти гроші. А далі оновлювати вікна, дахи, купувати нові парти.

“Тобто ми розглядаємо це як інвестицію. Цього року ми зробимо понад 100 сучасних майстерень. Більшість із них запуститься до початку нового навчального року. Тож сподіваємося, що у наборі 2025 і в доходах закладів освіти ми побачимо результати цієї великої інвестиції”, — говорить Дмитро Завгородній.

Крім цього, у МОН розуміють, що недостатньо розповідати про мрії та те, як має виглядати сучасний заклад освіти, возити людей за кордон і показувати ідеальні заклади освіти.

“Натомість нам потрібно, щоб наші управлінці вірили, що ця трансформація має закінчитися успіхом. Щоб у них була візія, бачення, як має інфраструктурно виглядати заклад освіти”, — каже Дмитро.

Тому планують зробити в кожній області один перебудований або відремонтований заклад освіти, який стане прикладом, як мають виглядати заклади професійної освіти в майбутньому. Мета — популяризувати професійну освіту в області та показати приклад.

Це будуть “Центри професійної досконалості” — така кодова назва проєкту. Його фінансують європейські банки, зокрема, Європейський інвестиційний банк, та державний банк Німеччини Кредитна установа для відбудови (KfW). Уже є 12 таких проєктів, на кожен із яких виділено орієнтовно 10 мільйонів євро.

Бюрократизація та співпраця з роботодавцями

Це планують вирішувати прийняттям нового Закону “Про професійну освіту”.

Нині законопроєкт — на громадському обговоренні, усі охочі можуть долучитися і надати свої пропозиції. Відтак його мають погодити органи Кабінету Міністрів та представники роботодавців. Далі — Верховна Рада має внести свої пропозиції та правки. У МОН сподіваються, що Закон ухвалять на початку наступного року.

У ньому передбачені зміни, які, зокрема, стосуються спрощення роботи з бізнесом, дебюрократизації процесів, спрощення процедури ліцензування, відмови від процедури атестації, спрощення укладання контрактів із бізнесами та роботи з власними коштами. Загалом керівництву закладів освіти мають на меті надати більшу автономію.

Також передбачена Наглядова рада, яка має допомагати засновнику та директору, який буде мати набагато більше повноважень у використанні грошей. А ще — надавати експертизу, щоб директору було простіше й динамічніше розвивати заклад освіти.

Концепції кар’єрного консультування і профорієнтації

Щоби учні робили усвідомлений вибір між вступом в академічний ліцей, заклад професійної освіти, коледж абощо, базова школа має проводити якісну професійну орієнтацію.

“Ідеться про можливість для дітей обирати майбутню професію самостійно, брати відповідальність за свій вибір, пробувати й помилятися. Коли старша профільна школа буде відділеною, дев’ятий клас у будь-якій базовій школі стане профорієнтаційним. Адже вчителі розумітимуть, що учні закінчують цю школу, і їм треба визначитися. Тож треба буде пояснювати їм, які є варіанти. Це те, чого зараз не відбувається. І те, що запрацює у 2027 році”, — говорить Завгородній.

Щоби більше людей свідомо обирали професійне спрямування і знали, які взагалі є професії та що роблять люди на різних підприємствах, треба забезпечити можливість відвідати ці підприємства та заклади освіти до того, як дітям доведеться зробити вибір.

Над цим МОН працює з кількома міжнародними проєктами, зокрема, зі Швейцарсько-українським проєктом DECIDE. Так, у десяти профтехах з Одеської, Київської, Полтавської, Чернігівської та Львівської областей будуть створені профорієнтаційні хаби.

Ідея в тому, щоб ці хаби могли використовувати як самі профтехи для своїх учнів, так і школи громад неподалік. У школах громад, де розташовані профтехи, пілотуватимуть матеріали з профорієнтації та спільно організовуватимуть екскурсії на підприємства, щоб допомогти учням обрати майбутню професію та проводитимуть заняття у профорієнтаційному залі.

“Мета нашої роботи з підтримки професійної освіти в Україні — налагодити співпрацю між владою на рівні області та територіальної громади, профтехами, школами та бізнесом. Ідея в тому, щоб всі ці 5 інституцій взаємодіяли та співпрацювали одна з одною, аби допомогти дітям обрати майбутню професію. Саме так це відбувається у Швейцарії, Німеччині, Австрії. Там ці інституції не просто паралельно чимось займаються, а роблять спільну справу як злагоджений механізм”, — каже Валентина Полторак.

У хаби можна буде приходити дітям зі шкіл, для того, щоб спробувати різні професії, зрозуміти, як виглядають заклади, чому там мають навчати. Що таке деревообробка, металообробка, як створюються меблі, як працюють кухарі тощо. Це працює в більшості країн світу.

До слова, консультування може відбуватися разом із батьками. Наприклад, у Швейцарії в кожній громаді працюють центри кар’єри, де діти відвідують заняття з кар’єрного консультування. Туди можуть приходити й дорослі люди, якщо, наприклад, їм не подобається їхня робота і вони хочуть почати займатися чимось іншим.

“Це не є центром зайнятості в нашому розумінні. Це дійсно мрія. Одного разу я запитав директора такого центру, як давно він був створений. І керівник відповів, що центру більш ніж 100 років. Отже, нас чекає довгий шлях запровадження таких інструментів, але вони є надзвичайно важливими”, — переконаний Дмитро Завгородній.

Деякі області в Україні, зокрема, Львівська, Рівненська та Чернігівська, уже інвестують гроші та зусилля в популяризацію професійної освіти. Наприклад, у місті Чернігів започаткували шкільні екскурсії до чотирьох закладів професійно-технічної освіти міста. У результаті це суттєво збільшило набір у ці заклади освіти.

“Тобто достатньо, щоб діти просто відвідали ці заклади, щоби забажати до них вступити”, — каже Дмитро.

Нині після 9 класу в професійно-технічну освіту йдуть 15 % випускників 9 класів. А загалом професійний профіль, тобто фахову передвищу і професійно-технічну освіту обирають 35 % випускників 9 класів.

“Наша мета — це поступове щорічне збільшення, щоб дійти принаймні до 45 % дітей, які після 9 класу обирають фахову передвищу чи професійно-технічну освіту”, — завершує Дмитро Завгородній.

Марія МАРКОВСЬКА (Булейко)