Ігри кандидатів. Газовий фронт

Якщо у Тимошенко “не пішло” — результат виглядає трохи смішно і дуже непрофесійно, то у прем’єра вийшло щонайменше більш гучно.

Бравурні пости та телевізійні заяви Юлії Тимошенко та членів команди “Батьківщини” про те, що вони в суді добилися зменшення тарифів на газ для населення і ось-ось “знизять тарифи в два рази” навіть ще до виборів, заповнили “етер”.

Щоправда, публічний оптимізм Івана Крулько, Олексія Кучеренка та інших професіоналів боротьби з тарифами в “Батьківщині”, згодом зник, немов блискавка.

Причина дуже проста. В запалі боротьби із “злочинними” — більш менш прозоро поєднаними з реально ринковою ціною на газ — тарифами, бійці Юлії Володимирівни скасували через суд… не ту постанову уряду.

Судді відмінили за позовом “Батьківщини” дію урядової постанови, яка ціну на газ для населення знижувала відносно ринкової. Якщо виконати рішення суду, то ціну газу для приватних споживачів довелось би підняти на 22-25 відсотків.

На щастя для українців, в законодавстві є запобіжники і до жодних змін поточної ситуації з тарифами творчість юристів “Батьківщини” не призведе. Тарифна ситуація залишається стабільною, доплачувати за спожитий цього року газ нам не доведеться.

Друга частина “гри в газ” розпочалася за два дні. 6 березня Прем’єр-міністр заявив на засіданні уряду, що оголошує конкурс на посаду голови Нафтогазу України.

Чим поставив під загрозу результати дуже важкої та складної реформи системи корпоративного управління державними компаніями разом із процесом так званого unbundling — відділення газотранспортної системи України від державної компанії Нафтогаз.

Для Андрія Коболєва, який очолює Нафтогаз зараз, за його словами, ідея, озвучена Прем’єром, не стала новиною. Проблема в тому, що новиною для Прем’єра не стало порушення ним і духу, і букви Закону про корпоративне управління та кількох постанов цього ж уряду.

Прийнятих, власне: “для запобігання корупції та нівелювання політичних впливів на великі державні компанії” — це ми так в Україні ввічливо називаємо звичайне злодійство в державних компаніях з боку урядовців та впливових політиків.

Коли, скажімо, Віце-прем’єр міністр дзвонить голові правління Нафтогазу і дає команду, у кого що купити і за які гроші. Або син співробітника Ради безпеки та оборони директору заводу Укроборонпрому. Директор виконує — бо інакше в кращому випадку звільнять...

У світі давно придумали механізм-запобіжник. Називається Наглядова рада. Люди з доброю професійною репутацією, відібрані на конкурсах, призначаються урядом членами Наглядової ради.

І вже вони визначають, кого призначати Головою правління чи директором, які цілі йому ставити, скільки грошей платити.

Такому Голові чи директору уже не зателефонує урядовець середньої ланки із пропозицією “закрити питання за контрактом з компанією Х”.

Незалежну Наглядову Раду — особливо якщо вона складається з іноземців з дуже хорошою репутацією теж не сильно виходить “схилити до конструктивної роботи” як деякі “державні люди” називають банальне крадійство.

Ця ситуація бісить українських урядовців та багатьох політиків. Від корита відсувають!

Обличчям, “фронтменом” та одним з головних “двигунів” реформи корпуправління власне і є вже згаданий голова правління Нафтогазу Андрій Коболєв.

Наглядова Рада, підтримка багатьох іноземних партнерів України та донорів (увага яких саме до Нафтогазу зрозуміла і через розмір компанії, і через її вплив на український бюджет, де доля надходжень від Нафтогазу близько 15%) дали Коболєву можливість керувати компанією без виконання “побажань” та нівелювали вплив політиків та чиновників на реформу найбільшої державної компанії України.

Результати відомі — від 90 млрд компенсації збитків компанії з бюджету у 2014 до 136 млрд грн внесків до бюджету у 2018, виграний у Газпрома Стокгольмський арбітраж, реструктуризація компанії — список змін можна продовжувати.

Саме у березні у Коболєва закінчується контракт, підписаний з ним п’ять років тому. Наглядова рада ухвалила рішення, що контракт треба продовжувати. Повідомила про це Кабінет міністрів.

Результатом приблизно за місяць став виступ Прем’єр-міністра із анонсом конкурсу на посаду голови Нафтогазу. Всупереч Закону, всупереч постановам самого уряду, всупереч духу реформи.

Причина — не привід — пройшла повз широкий загал. Маленька новина, яка з’явилась здебільшого на професійних сайтах.

“Система (добового балансування ІФ) показала очевидні факти, підтверджені електронним цифровим підписом газзбутів, про те, що газ, який НАК “Нафтогаз України” передавав газзбутам, частково перепродавався на комерційні компанії”, — заявив Андрій Коболєв трохи більше, ніж тиждень тому.

Фактично, мова йде про атаку Нафтогазу на найбільшу частину прибутку від бізнесу облгазів Дмитра Фірташа — перепродаж газу, отриманого від Нафтогазу для населення за регульованою ціною, на промисловому ринку. Різниця в ціні від 30 до 40 %.

За незалежними оцінками сума таких оборудок складає від $400 до 700 млн на рік. Зрозуміло, що за такий “куш” Дмитро Васильович, що у Відні під домашнім арештом бореться з можливою екстрадицією в США, готовий поборотися.

Схоже, боротьба дійшла до певної кульмінації. Якщо уряд перемагає, то ховає реформу корпоративного управління. Фактично, не тільки в Нафтогазі, а в цілому, та повертає собі можливість в ручному режимі керувати державними підприємствами.

Заодно повертає спокій та доходи пану Фірташу. Звісно, за наш з вами рахунок, бо платять за газ все одно споживачі.

Інший варіант — реформу корпоративного управління та повноваження Наглядових Рад вдається відстояти. Одночасно отримує потужного удару прогазпромівська газова мафія Фірташа. Корупція та здатність політиків викачувати гроші з державних компаній отримують нокдаун.

Схоже, принципово важливою буде позиція чинного Президента, який так підтримував команду Нафтогазу в боротьбі проти Газпрому в Стокгольмі та у протистоянні із Північним потоком-2.

Тим часом, в Європейській комісії прямо кажуть: якщо Коболєва знімуть, то ніякого відділення ГТС цього року не відбудеться, а ПП2 в такий ситуації отримає “зелене світло”.

В Держдепі США висловились ще більш конкретно — реформа корпоративного управління провадилась не просто так, і діяти українські можновладці мають саме у відповідності з її духом і буквою.

З іншого боку, злі язики в політичній тусовці України згадують про славнозвісну зустріч Порошенко, Кличка та Фірташа у Відні в 2014 році перед президентськими виборами.

Та нагадують про конспірологічну теорію про те, що Петро Порошенко “має долю” в бізнесі облгазів… А Прем’єра Президент просто використовує як “публічне прикриття”, бо сам публічно боротися проти реформ напередодні виборів не хоче.

В конспірологію вірити не хочеться. Але те, що публічна позиція Президента може вплинути на врегулювання ситуації — теж факт.

Олександр ХАРЧЕНКО, директор Центру досліджень енергетики