Ігор Палиця — газовий солдат Луценка

Як пояснив лідер блоку НУНС, прізвище Палиці з’явилося у списку тому, що той, на думку Луценка, є “визнаним” спеціалістом “газотранспортної системи і енергетичної галузі”. А ще, за словами Луценка, менеджер “Укрнафти” добре знає тіньові схеми в енергетичній галузі та буде працювати на їх ліквідацію.

Як відомо, “Укрнафта” — підприємство, яке, незважаючи на приналежність державі 51% акцій, контролюється групою “Приват”, якій належить близько 42% “Укрнафти”. Одна з найбільших вітчизняних ФПГ здійснює контроль над “Укрнафтою” через лояльне керівництво компанії, зокрема, й через голову правління Ігоря Палицю.

Цей “секрет полішинеля” є настільки загальновідомим, що публічне заперечення навряд чи робить честь його авторові. Втім Юрія Луценка це не спинило — він заперечив зв'язок Палиці із Коломойським, і чутки про це назвав журналістськими домислами.

Зрозуміло, що на часі — розпал передвиборчої боротьби, і політики схильні говорити промови, керуючись не критерієм істинності, а виключно з огляду на 30 вересня. Не є винятком і Юрій Луценко. Втім, якщо твердження про відсутність у Палиці приватівської ангажованості лишаються на совісті лідера НУНС, то сентенції про професіоналізм та обізнаність Палиці з тіньовими схемами заслуговують на додаткову увагу.

Особливо це стосується схем продажу природного газу вітчизняного видобутку “Укрнафтою”. Вивчивши їх, можна погодитись із лідером НУНС про неабияку обізнаність керівника “Укрнафти” із тіньовими схемами на газовому ринку.

Як відомо, компанія “Укрнафта” є одним із найбільших українських видобувальників “блакитного палива”. Щорічний об’єм газу, отриманих компанією із нафтогазових родовищ на території України, сягає 3,3 млрд. кубів. Згідно з українським законодавством газ вітчизняного видобутку (без огляду на форму власності видобувальника) має постачатися на потреби населення, оскільки він — найдешевший.

Однак “Укрнафти” це не стосується. Компанія воліє продавати газ зовсім не цій категорії споживачів, а комерційним структурам. Юридично ця процедура хоч і суперечить закону, проте закріплена рішеннями “найгуманнішої в світі” української судової системи. Згідно з бюджетним законодавством, газ українського видобутку має постачатися через державний “Нафтогаз” виключно населенню.

Натомість “Укрнафта” апелює до умов своєї ліцензії на продаж природного газу, і розподіляє його на власний розсуд. Зрозуміло, що найчастіше — групі “Приват”. В тому, що левова частка газу “Укрнафти” потрапляє саме приватіським структурам, легко переконатися, ознайомившись із списком компаній, які ставали переможцями газових аукціонів в 2005 — на початку 2006 року.

ТОВ “Компанія Енергоальянс” довгий час було ексклюзивним постачальником продукції “Дніпроазоту”, котрий, як відомо, належить “Привату”. Один із номінальних власників компанії — Ростислав Дубов — за “дивним” збігом обставин має таке ж прізвище, як і гендиректор “Дніпроазоту” — Леонід Дубов. За прем’єрства Тимошенко “Енергоальянс” також брав участь в експортних поставках електроенергії.

Наразі компанія займається реалізацією продукції ГЗК, що входять до сфери впливу Коломойського. ТОВ “Індеко” засвітилося у поставках газу на підприємства групи “Приват”, зокрема на ДМЗ ім. Петровського.

Не менш цікаві й інші щасливі покупці призначенного для населення українського газу. В око впадає насамперед Миронівский хлібопродукт (ТМ “Наша Ряба”), що, як відомо, контролюється керівником президентського Державного управління справами Ігорем Тарасюком, та сумнозвісна “Ітера”, яку пов’язують с росіянином Ігорем Макаровим та тою ж таки Юлією Тимошенко.

Показово, що в ході так званих аукціонів “Укрнафти” покупці купували газ за цінами, нижчими від заявлених на початку торгу. А самі торги продовжувались не більше 10 хвилин. Більш ніж дивно, якщо врахувати “математику” купівлі українського газу.

Зиск “приватівських” і наближених до них структур очевидний. Вже на початку 2006 року, після укладання сумнозвісних газових угод з Росією більшість підприємств купували газ по ціні 106-108 доларів. “Приват” із його конкурентними перевагами у вигляді контролю над “Укрнафтою” мав змогу купувати блакитне паливо за значно нижчими цінами — 60-80 дол.

Враховуючи потреби всіх підприємств “Привату” (приблизно 100 млн. кубів газу на місяць), щомісячна економія на відібраному у населення газі сягала до 4 млн. доларів. А враховуючи об’єми, які потрапили у 2005 році до приватівських “Енергоальянсу” та “Індеко” — 1,6 млрд. кубів, Коломойський заробив на вдалій купівлі газу не менше 60 млн. доларів.

З іншого боку, недостача цього палива в газовому балансі України означає — населення має споживати дорогий імпортований газ, і відповідно платити за нього набагато більше, ніж за свій власний.

Можливо, це і є широко розрекламована Юрієм Луценко ефективність керівника “Укрнафти” Ігоря Палиці? На нашу думку, мова йде про інше. Палиця — чудовий приклад того, що через лояльний менеджмент будь-яка українська ФПГ може контролювати велике державне підприємство й отримувати з нього щорічно сотні мільйонів доларів зиску.