Цена на газ-2009

Та російська сторона, здебільшого шляхом інформаційного тиску, намагається нав’язати своє бачення розвитку відносин у газовій сфері у майбутньому. Протягом літа голова правління “Газпрому” Олексій Міллер не втомлювався робити прогнози, що ціна для України зросте до 400 долл за 1000 кубометрів, з огляду на подорожчання газу для європейських країн.

Так само міністр іноземних справ РФ Сергій Лавров, за результатами зустрічі українського і російського президентів у Санки-Петербурзі, похмуро оголосив про попередження України щодо подвоєння ціна на газ (з 179,5 до 359 доларів) у 2009 році.

Росіяни навмисне, шляхом інформаційних операцій, намагаються нав’язати певне розуміння своєї логіки і своїх мотивів українській стороні.

Варто лише пригадати подібну операцію протягом літа-осені 2005 року, коли метою залякування українського керівництва високими цінами на газ було закріплення на внутрішньому ринку України компанії “РосУкрЕнерго”, створеної за домовленостями Путіна і Кучми в серпні 2004.

Тоді легалізацію РУЕ подали як рятівний варіант для України.

Щоб зрозуміти, які цього разу інтереси переслідує “Газпром”, варто поглянути на його політику в сусідніх країнах — членах ЄС, куди постачається левова частка газу, та в Центральній Азії, звідки Росія бере газ необхідний для покриття розриву між експортним та внутрішнім попитами.

Європейська гра

Протягом грудня 2007 — липня 2008 дії “Газпрому” у різних країнах Центрально-Східної Європи були підпорядковані єдиній стратегії. Принаймні такий висновок випливає з аналізу інформаційних повідомлень.

Польща: Вже в квітні, як повідомляла “Річ Посполита”, представники Газпрому у неформальних переговорах з колегами з польської газопостачальної компанії PGNiG торкнулися питання збільшення ціни на газ для Польщі з 340 долл за тисячу кубометрів до 370-380 долл вже до кінця року.

Зважаючи на той факт, що російський газ становить 68-70% від внутрішньої потреби, польській компанії доведеться погодитися на таке підвищення ціни і готуватися до ще більших цін з початку 2009 року, повідомляло видання.

Румунія: Хоча Румунія покриває за рахунок російського газу лише 40% від внутрішньої потреби, ситуація із зростанням цін там складається ще гірша, ніж у Польщі, через тиск з двох боків. Справа в тому, що головними постачальниками газу в країні є дочірні компанії німецького концерну E.ON та французької компанії Gaz de France.

Ті купують газ у компаній Imex Oil, Conef, Wintershall, які у свою чергу повністю залежать від поставок за довгостроковими контактами з “Газпромом”. Тому “Газпром” диктує ціни своїм німецьким і французьким партнерам, а ті — румунам.

Отже, як повідомляє румунське Zaire Financier, до кінця 2008 року ціна на газ для Румунії зросте з 315 до 365 долл. І, на думку експертів, на початок 2009 зросте до 505-510 долл (60% зростання).

Песимістичні прогнози підтвердилися у серпні цього року, коли інформаційні агентства повідомили про намір німецької та французької компанії підвищити внутрішні ціни на 15-20% вже цього року, аби поступово компенсувати зростання вартості імпортного газу та підняти доходи від торгівлі газом до рівні доходів на німецькому ринку.

Угорщина та Словаччина: Ці країни з початку 1990-тих були серед привілейованих партнерів “Газпрому”. Словаччині навіть вдалося у 1997 році укласти угоду про поступовий перехід на ринкові ціни на газ (до 2009) в обмін на участь “Газпрому” в управлінні магістральними нафтопроводами країни.

Проте правий уряд Дуринди продав контрольний пакет газотранспортної компанії SPP німцям і французам. Німецькі та французькі акціонери SPP вирішили не чинити опору пропозиції щодо збільшення ціни з боку “Газпрому”.

Так само, підвищення внутрішніх цін чекає наприкінці року на Угорщину, навіть незважаючи на те, що це буде четверте підвищення за 10 місяців. Останнє зростання цін у липні склало 10% для населення, та майже 8% для промисловості.

Чинний уряд змушений іти на цей крок, щоб, як повідомляє Рейтерс, підготувати так звану “лібералізацію газового ринку” з 1 січня 2009 року. Під цієї фразою лівоцентристський кабінет Дюрчаня так само приховує невтішні результати з переговорів з “Газпромом” щодо поміркованого зростання ціни на газ.

Молдова та Білорусь: Кишиневу доведеться у 3-му кварталі викласти 253 долл замість 191 у січні та 213 у квітні цього року. При цьому міністр економіки і торгівлі Ігор Додон обережно сподівається, що ціна на газ не зросте більше 258 долл до кінця року. Очевидно, Кишинів покладає надії на те, що “Газпром” стримає ціну через лояльне ставлення молдовського керівництва до Придністров’я.

Що стосується Мінська, то в цьому випадку “Газпром” вочевидь слідує жорсткій лінії, заданій у Кремлі. Президента Лукашенка просто ставлять до відома про те, що Білорусь платитиме за газ у 2009 році 250-260 долл за тисячу кубометрів, і це найкраща ціна. Адже європейська ціна в 2009 досягне 500 доларів за тисячу кубів газу.

Неприємності в Центральній Азії

Поки “Газпром” витискає гроші з європейців, Казахстан. Туркменістан та Узбекистан об’єднують зусилля для торгу з монополією. Хоча у березні цього року росіяни урочисто заявили про готовність переходити на “ринкові” ціни на газ з середньоазійськими країнами, це було лише спробою врятувати обличчя і “очолити процес”.

Адже ще в грудні 2007 президенти Назарбаєв, Бердимуххамедов та Карімов домовилися припинити чвари і зайняти єдину позицію на газових переговорах з Кремлем. Тоді “Газпром” не хотів чути навіть про ціну 190 долл.

У березні представники трьох країн-постачальників заявили про готовність продавати Росії газ з початку 2009 року за 300 долл. Про це, зокрема, повідомив президент НК Казмунайгаз Карабалін.

У липні після візитів російського президента до Астани та Ашгабаду питання ціни було остаточно врегульоване. Хоча росіяни прагнуть уникати коментарів на тему щодо ціни, казахи і туркмени не втомлюються розповідати про свій успіх.

Зокрема, прем’єр-міністр Казахстану Масимов пояснив, що так звана “ринкова ціна” — це “світова ціна мінус витрати на транзит”. Тобто, фахівцям “Газпрому” ще доведеться попотіти, щоб закріпити ціну на газ з січня 2009 року хоча б на рівні 300 долл. І зробити це до того, як підписати нові угоди з європейськими країнами, щоб зберегти левову частку прибутків.

Пожива для роздумів

Отже, головним мотивом дій Газпрому у Центрально-Східній Європі є максимізація прибутку. Лише такий висновок можна зробити зі стратегії, якою керується “Газпром” самостійно чи разом із своїми європейськими партнерами у Центрально-Східній Європі. До цього кроку підштовхує російську компанію й подорожчання середньоазійського газу на тлі зростання світових цін на нафту.

Такий висновок підтверджується роздумами Сергія Комлєва, начальника Управління структурування контрактів та ціноутворення ТОВ “Газпром експорт” (компанії, через яку постачається російський газ від кордону з Україною до європейських країн).

У статті “Дорог ли газ?” у спеціалізованому журналі “Газпром” (квітень 2008) Комлєв на прикладі подорожчання ресурсів (нафти, хімії, чорних металів, дорогоцінних металів) та на тлі накопичення великими державами дешевих доларів доводить, що зростаюча ціна на газ з прив’язкою до зростаючої ціни на нафту є цілком нормальною тенденцією і реакцією ринку.

Представник “Газекспорту” припускає, що ціни знижуватися не будуть, оскільки подорожчання стратегічних ресурсів виправляє ситуацію з надміром непідтверджених грошей.

Комлєв робить висновок, що ціна на газ в Європі може перескочити показник в 400 доларів і це не може вважатися завищеною ціною.

Зрештою, саме така ціна (порівняно з вимогами Туркменістану та Казахстану), дозволяє “Газпрому” зберегти надприбутки.

Отже варто прогнозувати, що одним із можливих сценаріїв дій “Газпрому” щодо України також може бути максимізація прибутку. По-перше, це диктується тенденціями на глобальному енергетичному ринку. В усякому разі, тенденціями, які вбачає “Газпром”.

По-друге, Росія прагне встановити монополію над постачанням газу з Центральної Азії, а для цього потрібно перекласти свої витрати в Туркменістані та Казахстані на плечі найбільших споживачів, яким є, зокрема, й Україна.

В такому разі варто очікувати на значне зростання ціни і починатися готуватися до нього. Звісно, вона не зросте до фантастичних 500 долл, але судячи з цін для Польщі, Румунії та Словаччини (також базових транзитних країн як Україна), ціну для “Нафтогазу” будуть підтягувати якомога ближче до 400 долл.

Отже, з вирахуванням вартості транзиту 50 мільярдів кубів газу для потреб України (якщо транзитна ставка буде збережена на рівні 1,6 долл за тисячу кубометрів на 100 кілометрів), вийдемо на ціну в 384 дол. Якщо ж порахувати, відштовхуючись від середньоазійської ціни в 300 долл плюс витрати на транзит, податки та прибуток “Газпрому”, то вийдемо на ціну в 350-360 долл, залежно від величини маржі росіян (10-15%). І це без будь-якої політики.

Що може вибороти у цій ситуації Україна?

По-перше, найближчі сусіди (Польща, Словаччина, Румунія, Молдова, Угорщина) під тиском вимог “Газпрому” змушені щоквартально підвищувати ціну на газ на внутрішньому ринку.

“Газпром”, завдяки своїй політиці укладення довгострокових контрактів, домігся закладення можливості щоквартального перегляду цін на газ у цих країнах. Тому встановлення річної ціни на 2009 рік (не кажучи про більш тривалий перехід у 2-3 роки) є важливою метою для української сторони і буде, поза сумнівом, досягненням України. Адже це створить умови для поступового пристосування населення до нових більших цін.

По-друге, якщо припустити, що базовою ціною для розрахунку ціни для України буде польська чи середньоазійська, то реальна ціна для України в 2009 році має становити 360-384 доларів.

Це справді у 2-2,1 рази вища, ніж сьогодні. Проте, з іншого боку, Київ тепер може запропонувати “Газпрому” підвищити ставки на транзит газу. Це дозволить російській компанії здешевити середньоазійський газ, посилаючись на зростання українських тарифів.

Якщо групі переговірників від уряду і “Нафтобазу” вдасться домовитися про нижчу ціну, ніж 400 — це буде задовільний результат на тлі кроків “Газпрому” у сусідніх державах. Якщо ж завдяки встановленню помірної плати за транзит російського газу до ЄС, вдасться домовитися про ціну нижче 360 доларів, це можна вважати значним успіхом.

Інша справа, чи не спокуситься фактичне керівництво “Газпрому” у Кремлі спробою знову використати ціновий пресинг на Україну з метою отримання поступок у газовій сфері чи навіть політичній. Якщо так, то якими?

В середині серпня “Газпром” запустив пробну кулю в бік України. Мінпаливенерго отримало одразу дві пропозиції: переглянути договірну базу у газовій сфері та, як повідомляє “Комерсант-України”, подумати над відновленням процесу створення газотранспортного консорціуму.

Що стосується договірних умов, то тут більш-менш зрозуміло. Варто очікувати спроби “Газпрому” зберегти на внутрішньому ринку України “УкрГазЕнерго” як ще одного трейдера на додаток до “Газпромзбуту-Україна” і, таким чином, збільшити свою частку на внутрішньому ринку.

Крім того, “Газпром” може наполягати на переукладенні невигідних для “Нафтобазу” угод про пільгові тарифи на зберігання газу в ПСГ до 2025 року, які були укладені раніше з “РосУкрЕнерго”.

Що стосується газотранспортного консорціуму (ГТК), то це гра, яку українська влада повинна уникати, поки не має власної стратегії розвитку газової галузі. Віддавати контроль над ГТС Росії чи її партнерам — європейським енергетичним гігантам означає змиритися з втратою важеля у переговорах про ціну і обсяги постачань у наступні роки.

З іншого боку, за нинішнього стану НАК “Нафтогазу України”, важко серйозно говорити про модернізацію ГТС. Головне в теперешній ситуації — не дозволити Росії розіграти карту ГТК для шантажу, як це було зроблено в 2005 році.

Петро БУРКОВСЬКИЙ

(експерт Школи політичної аналітики при НаУКМА)