На перший квартал 2023 року можна озирнутися зі стриманим оптимізмом — глобальна інфляція почала демонструвати ознаки зниження порівняно з багаторічними максимумами. Спочатку пандемія, а потім і повномасштабне вторгнення Росії в Україну суттєво підірвали віру людей у стабільність цін у багатьох країнах. Скорочення виробництва і попиту, руйнування логістичних ланцюгів та порятунок усіх і кожного “гелікоптерними грошима” вже під час пандемії зробили інфляцію чи не найбільшим головним болем для значної більшості країн. Закріпила тренд війна в центрі Європи, докорінно змінивши сировинні ринки, поглибивши протекціонізм, ще більше спотворивши логістичні ланцюги та суттєво перекроївши фінансові пріоритети як багатьох розвинених країн, так і інвесторів. Дійшло до того, що про високу інфляцію заговорили не як про тимчасове явище, а як про тривалий період економічного циклу. Адже центральні банки зазвичай непогано регулюють інфляцію, спричинену зростанням попиту, але буквально безпорадні, коли причина цінового зростання — у скороченні виробництва чи подорожчанні сировини та логістики.
Чому це важливо для України? Наразі наша залежність від зовнішнього фінансування є надзвичайною. Без донорських коштів ані війни не виграти, ані економіки із кризи не витягнути. А донорам — США та країнам ЄС — дедалі важче пояснювати власному електорату витрати “на Україну”, оперуючи такими поняттями, як “глобальна безпека” та “демократичні цінності”. Втома світу від нашої війни лише наростатиме. Відповідно, ми як ніхто зацікавлені у підвищенні економічного добробуту, а відповідно, й електоральної лояльності до рішень влади у країнах-донорах. На жаль, зарано стверджувати, що чарівну пігулку від глобального цінового зростання нарешті знайдено, але, здається, пацієнт принаймні повірив у власне одужання.
Так, нині у Великій Британії інфляція з 10,6% у жовтні минулого року знизилася до 10,1% у березні 2023-го. У єврозоні — з 10,1% (максимум жовтня 2022-го) до 7% у квітні поточного року. США у травні 2022 року жили з інфляцією у 8,1%, а у березні 2023-го — вже 5%. Японія на максимуми вийшла у січні поточного року — до рівня 4,4%, а от у березні інфляція скоротилася до 3,3%. Туреччина, попри дуже специфічну монетарну політику (там облікову ставку при зростанні цін знижують, а не підвищують), з жовтня 2022 року до березня 2023-го скоротила інфляцію з 84,4 до 50,5%. Навіть воююча Україна у жовтні—грудні 2022 року мала інфляцію на рівні 26,6%, а у березні 2023-го вже демонструє уповільнення зростання цін до 21,3%.
Тож загалом тенденція у світі оптимістична. Але не варто заспокоюватися, оскільки ціновий тиск залишається високим, навіть якщо дещо менший, ніж у пік кризи. Ризик того, що платники податків у країнах, які підтримують Україну, зберігатимуть невдоволення існуючим економічним розвитком, зберігається.
Треба розуміти, що за зниження інфляції завжди доводиться платити економічним зростанням. Адже основний інструмент, який використовують для приборкання цін, — підвищення облікових ставок, що скорочує кредитування бізнесу, а це може скоротити ВВП, а у перспективі зависокі облікові ставки навіть можуть спричинити нові кризи у фінансових секторах.
Так, Банк Англії у жовтні минулого року пішов на підвищення ставки одразу на 0,75%, що стало найбільшим підвищенням за 33 роки. Потім були й інші підвищення, зараз, у травні 2023-го, ставка перебуває на рівні 4,25%. А Україна, яка з ризиками інфляції боролася з 2021 року, поступово збільшувала ставку з 6 до 10% у січні 2022-го. А от уже у червні 2022 року довелося екстрено підвищувати її до 25%, де вона зараз і перебуває. Але українська ставка має вплив лише на внутрішній реальний сектор, а от американська — на глобальний.
З березня 2022 року ФРС США дев'ять разів підвищувала відсоткові ставки в загальному обсязі на 4,75%. Зміни індексу споживчих цін США та їхньої облікової ставки впливають і впливатимуть на економіку всього світу, оскільки це один із найважливіших показників, що його відстежують трейдери, які торгують доларом США. Позитивні чи негативні дані Міністерства праці ведуть до коливань вартості долара США щодо інших валют світу. Це своєю чергою впливає на курси валют інших країн. Зниження ж курсу валюти позначається на вартості товарів. А центробанкам із такою динамікою доводиться справлятися шляхом зміни облікової ставки. Так, якщо долар США виріс щодо іноземної валюти, торговцям у цій країні доведеться викласти більше грошей на купівлю товарів на міжнародному ринку, що призведе до зростання інфляції в цій країні. Підвищення відсоткової ставки у США впливає, прямо чи опосередковано, на весь світ, оскільки всі центральні банки дотримуватимуться курсу США, аби “підтягнути” власні валюти. Тож виходить, що менші країни так чи інакше стають заручниками монетарних політик у великих економіках. Але великі економіки мають більші запаси міцності та додаткові кошти для нівелювання можливих фінансових проблем, бідніші ж країни — ні. Саме вони найбільш вразливі до зростання інфляції та найбільш обмежені у способах її приборкати. Тож що довше триватиме ера високих облікових ставок, то більше шансів у світової економіки зустрітися із новими економічними потрясіннями насамперед у країнах, що розвиваються (країни Східної Європи, Латинської Америки, Азії, півночі й півдня Африки).
Як чинити далі світовим центробанкам і коли вони будуть готові змінювати монетарну політику, єдиної думки немає, оскільки світ надто активно використав зрозумілий важіль управління інфляцією, а надалі вже слід бути дуже обережними. Принаймні із монетарними методами. Тож немонетарні рецепти, які впливають на стимулювання зростання виробництва чи здешевлення логістики, мають бути пріоритетними, якщо світ дійсно хоче прискорити той прогрес, якого досягнув. Складність немонетарного регулювання в тому, що воно потребує структурних змін в економіках, стратегування та проактивної економічної політики країн. Це довго і не кожному по кишені. А вкрай нестабільна геополітична ситуація в світі ще й позбавила уряди можливості бодай якогось довгострокового планування. Але без цих заходів навряд вдасться досягти відчутного прогресу у найближчі роки. Тому повернення до “доковідних” рівнів інфляції доведеться почекати, а нинішнє зниження варто вважати лише стабілізацією на найближчі кілька років.
Наразі глобальна інфляція, як і інфляція у єврозоні, становить 7%. За прогнозом МВФ, лише наступного року глобальна інфляція зможе досягти 5%, а до безпечних і продуктивних показників країни повернуться не раніше 2025-го.
