Засідання уряду. З баняком на голові

Нас часто в неофіційних розмовах запитують: нащо ви витрачаєте час на цю всю писанину. Ніякого зиску з цього не маєте, до того ж безкоштовно консультуєте та допомагаєте невігласам підкорегувати свої недобрі плани і продовжуєте їм політичне життя.

Ну, по-перше, не писати неможливо. Навколо стільки дурні, що відмовити собі у задоволенні — просто ніяк. По-друге, це помічне. Ми бачимо результати своєї роботи. Брехати стає важче, і це надихає.

Процес пізнання світу у дитинстві часто супроводжується небезпечними діями з боку дітей. У моєму дитинстві були випадки, коли міські дітки у відсутності батьків намагалися під напругою розібрати ламповий телевізор для того, щоб потрапити усередину для того, аби допомогти герою якогось фільму чи мультфільму. Зрозуміло, що ці спроби інколи мали трагічний результат і для дитини, і для телевізора. В селах у дітей, як правило, телевізора не було, тому їх цікавили інші питання, наприклад, чи їхня голова зможе поміститися у баняк, який залишили на плиті чи у гладущик, який сушився на плоті. Голова, це такий цікавий орган, що встромити її у баняк чи гладущик значно легше, аніж її звідти витягнути. Задача нормальних батьків і дорослих — слідкувати за дітьми, щоб вони не намагалися приміряти на свою голову баняк або потрапити всередину телевізора.

Засідання уряду, на якому була представлена зміна концепції фінансування показало,  що в будинку на Грушевського зібралися люди, які знаходяться на етапі пізнання світу. Ні, ну не так щоб вони нічого не знали про життя, але медична сфера для них є чимось таким як для трирічної дитини ламповий телевізор. Більшість з них бачать, що в середині цього телевізору відбуваються якісь події, де одні люди лікують інших і їм так здається, що там пропадають гроші. Тому вони зібралися для того, щоб напрацювати план як залізти всередину телевізора. Деякі також перейнялися проблемою, але у зв’язку з тим, що до телевізора їх не допускали намагалися перевірити чи налізе на їх голову баняк.

Чесно кажучи, було б дуже цікаво подивитися на декого з урядовців як їхні голови виглядають у баняках, або як вони розбирають ламповий телевізор і намагаються у нього потрапити, але проблема у тому, що їхні дії матимуть наслідки для всіх нас. Тому декілька слів з попереджувальною метою треба було б сказати. Йдеться про перший крок — зміну принципів фінансування на первинному рівні медичної допомоги.

На засіданні уряду прем’єр-міністр Гройсман сказав, що вся медицина зруйновна, лікарі бідні та нещасті, а пацієнти незадоволені якістю надання допомоги та швидко помирають від лікування. Передусім, дуже складно сказати, що саме дасть для вирішення вказаних проблем можливість громадянина прийти до того лікаря, який йому подобається. Наскільки мені відомо, що це можна було зробити без проблем і зараз. До того ж ніхто не скаржився, що йому не дають можливості обрати собі дільничного лікаря. Також не ясно яким чином позначиться на здоров’ї пацієнта той факт, що раніше лікар отримував зарплати за 2000 пацієнтів 4 тис грн., в місяць, а тепер за контракт з пацієнтом адміністрація ПМСД отримає 210 грн. І так далі.

Дуже добре, що всю цю дію реформатори назвали державним страхуванням. Це дає можливість швидко і просто пояснити, що дуже скоро їхні голови опиняться у баняках, які вони не зможуть зняти з голови. Але їхні голови нас мало цікавлять. Дії, які задумали реформатори продовжать негативну кадрову селекцію і завдадуть загальної шкоди усім.

На всяк випадок нагадаємо, що економічний сенс страхування полягає у тому, щоб застрахувати тих людей, які сплатять страховий внесок, але не прийдуть лікуватися. Нині діюча система якраз забезпечувала цю важливу умову. Ставку оплати дільничного лікаря та ті крихти на лікування пацієнта формувалися з коштів тих осіб, які не приходили лікуватися. Що робить держава. Вона ділить загальну суму, яка виділялася на 2000 осіб, отримує 210 грн і пропонує кожному мешканцю дільниці прийти і укласти угоду індивідуально. Очевидно, що угоду прийдуть укладати ті люди, які є постійними клієнтами лікарень, тобто хворі. За даними соцопитувань приблизно третина населення не звертається до дільничного терапевта взагалі. Це дуже добре, що законтрактовані принесуть 210 грн. Але суть у тому, що цих коштів не вистачить на них самих, а не те що на заробітну плату лікаря і тих працівників, яких він має найняти.

Таким чином, якщо в ЦПСМД є прекрасний лікар, якого оберуть дві тисячі таких самих “прекрасних” хворих, то він не матиме часу підняти очі догори. І це триватиме доти, доки у прекрасного лікаря не закінчаться кошти. А закінчаться вони дуже швидко, за кілька місяців.

Диференційована система оплати за угодами та реалізація принципу “гроші йдуть за пацієнтом” з 1 січня буде реалізована дуже просто. Ті лікарі, кого оберуть і які будуть сидіти у себе в кабінетах стануть банкрутами, якщо будуть лікувати своїх пацієнтів, звичайно. Ті лікарі, які з 1-го січні підуть “в поле” до нехворіючих людей, і укладуть бодай 1 000 угод почуватимуться чудово і сміятимуться над “стахановцями”. При цьому мова про зловживання та адмінресурс взагалі не йде. А це все, звісно, буде. Безперечно буде відсоток громадян, які не укладуть договорів ні з ким. На це, власне, і розраховує держава. Це головна ідея цього процесу — показати, що є лікарі до яких мало прийшло людей і тішитись, що заощадили.

Але саме цікаве почнеться пізніше. В солідарній системі існує практика замін та підмін. Вона тримається саме на тому, що неконкурентні стосунки, “недовантаженість” формують інші взаємини та певні функціональні резерви. Дуже хочеться побачити, яким чином буде реалізовано право лікаря на відпустку, вихідний день та лікарняний. Хто обслуговуватиме його пацієнтів?

Якщо на тверезу голову подумати для чого це все затівається, то відповіді на питання немає. Теоретично всі ці дії спрямовані для того аби заохотити кращих лікарів і забезпечити їх більшими ресурсами. Але насправді вийде все навпаки. Це свого роду тест на спритність — хто перший забере собі нехворіючих.

Проблема вся у тому, що люди, які ніколи не працювали та, мабуть, ніколи не ходили на чергування та на прийом до дільничного терапевта не можуть осягнути переваг та недоліків солідарної системи. Також вони не можуть зрозуміти, що для того, аби відмовитись від зрівнялівки та дати зелену дорогу найкращим потрібно переходити на справжні ринкові відносини, оплату за результат і багато інших речей, які не можливо зробити в адміністративній, а головне у примітивній системі. Система має сильно ускладнитись та здорожчати.

Що ж можна порадити реформаторам. Кажуть, не знаю точно, але є така штука як рольові ігри. Можна запропонувати всім розподілити між собою ролі на кілька місяців. Ось роль дільничних терапевтів, наприклад, дати Ковтонюку і Сисоєнко і сказати їм, що вони мають укласти угоди на обслуговування членів парламентського комітету та урядовців. Супрун та Лінчевському прикинутись хронічно хворими, щодня приходити на прийом і казати: “Павло, тобі держава дала 210 грн, лікуй мене”. Яринича та Шурму посилити у гуртожиток на Салютній. Поїхати до них і поцікавитись їх здоров’ям… два рази на тиждень. Дуже цікаво було б подивитись як Сисоєнко приїде додому до Богомолець (до речі вона дуже добре виступила на засіданні уряду, все по ділу сказала) і запропонує їй підписати на рік договір: “не підпишете зі мною, Ольга Вадимівна, буде вас Павло Ковтонюк обслуговувати, так що вибирайте”. Ну і так далі. Запевняю концепція зазнали б суттєвих змін.

Зрештою нехай роблять, що хочуть. Але шкода людей та той мізер путніх лікарів, яких доконають.

Анатолій ЯКИМЕНКО