За рік до невідомості: на виборах 2012 року Бараку Обамі доведеться провести “ребрендинг” свого іміджу

У США, коли починаються сплески масового незадоволення, ключовим є питання “хто винний?”. У цій країні безжально конкретні у визначенні винних, після чого завжди діють. І місцем дії залишатиметься все ж таки насамперед виборча дільниця, а не Волл-стрит. У функціональній демократії не може бути, щоб сьогодні політика проклинали, наступного дня за нього голосували, а потім знову проклинали. Рівно за рік у Сполучених Штатах відбудуться президентські вибори, результат яких сьогодні прогнозувати складно.

Дайош бонус?!

Учасники протестів “Окупуй Волл-стрит” скандують лівацькі гасла проти жадібності корпорацій, але й уряду теж дістається за “потурання грошовим мішкам”. За даними одного з останніх опитувань Gallup, 64% респондентів вважають винним в економічній рецесії саме уряд, 30% — фінансові інституції. До речі, якраз у фінансовій сфері Барак Обама зумів виконати деякі свої передвиборчі обіцянки: 2010 року було ухвалено закон Додда — Франка, що запроваджував жорсткіше регулювання діяльності великих банків. Але ефект від регуляторної реформи не настає швидко. Люди звертають увагу зовсім на інше, приміром, на розміри грошових бонусів, які отримують виконавчі директори компаній на Волл-стрит. Так, в економічно провальному 2008-му керівники цих компаній разом одержали близько $20 млрд у формі бонусів — приблизно стільки само, скільки в значно благополучнішому 2004-му. Зрештою, і 2009-го, і 2010-го ці суми не зменшувалися. Минув ще один рік — і проти Волл-стрит вибухнули масові протести. Водночас американці цілком свідомі того, що сьогоденні фінансово-економічні проблеми загострилися через провал нинішньою політичною елітою з обох таборів — і демократичного, і республіканського — тестів на договороспроможність, на здатність досягти компромісу в ім’я країни. “Такою розділеною, як сьогодні, я не бачила Америку за все своє життя”, — розповідає пенсіонерка Мері з Техасу.

Провалена роль

Під питанням також бажання та спроможність Барака Обами повторно відіграти ту роль, яку він узяв на себе під час виборчої кампанії 2007—2008 років, — об’єднувача політикуму й нації, лідера-центриста, орієнтованого на примирення. Можна по-різному оцінювати його досягнення у справі реформування медичного страхування чи вирішення проблеми державного боргу, але відіграти цю роль від початку до кінця йому не вдалося. Тимчасового компромісу щодо підняття стелі держборгу та зменшення бюджетного дефіциту було досягнуто не завдяки об’єднавчим здібностям Обами, а через страх республіканців зашкодити своєму “політичному бренду”, як висловився лідер їхньої меншості в cенаті Мітчелл Макконнелл, а ще точніше — через страх бути співвідповідальними за дефолт. За роки президентства Обами республіканці послідовно рухалися до єдиної, на їхній погляд, правильної стратегії: хай там що пропонуватиме глава держави, це треба категорично відкидати.

З-поміж політичних експертів немає консенсусу щодо того, як усе ж таки Бараку Обамі треба поводитися впродовж президентських перегонів: далі тримати в руках оливкову гілку миру чи вдаватися до більш конфронтаційної манери політичної боротьби, що поляризує. Цей вибір ще називають дилемою між Малим та Великим урядом, тобто технократичним та ідеологічним.

У зв’язку з цим одразу ж з’являється наступна загадка: як поведуть себе на перегонах 2012 року незалежні виборці; той електорат, який приймає рішення в останній момент, а також афро-американці, латинос й американські євреї. Цікаво, що ті, хто закликає нинішнього президента диригувати своєю виборчою кампанією за допомогою оливкової гілки миру, вважають, що робити це він має саме для привернення на свій бік незалежних виборців і тих, хто вагається. Люди втомилися від кризи, хочуть бачити мобільний і сфокусований на вирішенні конкретних проблем уряд — те, що англійською називається small government. А ось старший дослідник Інституту Брукінґса Томас Манн переконаний, що більшість голосів ані незалежних виборців, ані будь-яких інших Барак Обама таким чином не завоює, понад те, це зруйнує будь-які його шанси бути переобраним. Щодо підтримки латиноамериканців, то так чи інакше вона може залежати від імміграційної політики. За три роки його президентства зі Сполучених Штатів було депортовано близько 1 млн незадокументованих мігрантів. Адміністрація Обами запропонувала компромісні підходи до нелегальної міграції: обіцяє переглянути понад 300 тис. справ, урахувавши термін перебування в країні, наявність дітей, що народилися в США, службу в армії тощо. Доля решти іммігрантів без документів залишається непевною.

Коли в травні 2011 року американський президент закликав Ізраїль повернутися до кордонів 1967-го, дехто прямо запитував: що він робить — жоден американський єврей не проголосує за нього після цього. Але вже у вересні на Генасамблеї ООН США заявили, що блокуватимуть у Раді Безпеки резолюцію щодо членства Палестинської автономії в Організації Об’єднаних Націй та визнання її державності. Єврейська громада отримала сатисфакцію.

Американські мрії

І, нарешті, останнє ключове питання — майбутній конкурент Барака Обами від республіканців. Ще влітку цього року американці сподівалися, що в таборі консерваторів з’явиться якийсь чарівний незнайомець, якому судитиметься стати обличчям цієї президентської виборчої кампанії. І він вкотре змусить повірити цілу країну в диво — блискавичне сходження на політичний Олімп маловідомої, політично свіжої людини. Але цього не трапилося. Республіканцям у їхній нинішній кондиції досі бракувало політичних ресурсів, щоб здійснити такий трюк. Хоча в колі кандидатів, з якого буде обрано опонента Обами, є таки донедавна маловідома постать — “Наполеон піци” Герман Кейн, екс-гендиректор мережі Godfather’s Pizza. Його головна фішка — відсутність політичного досвіду. “Це вони, політики, довели країну до прірви. А я, людина великого бізнесу, знаю, як створювати робочі місця”, — любить повторювати він.

Ще один ключовий претендент — Мітт Ромні, екс-губернатор штату Массачусетс, мормон, успішний бізнесмен, який, однак, дотепер програв 18 із 23 різних видів перегонів включно з президентськими праймеріз (попередніми виборами, на яких прихильники тієї чи іншої партії визначаються з кандидатом), у яких брав участь. Американці не люблять тих, хто несе за собою шлейф поразок. Але шарм і гарний політичний такт Ромні затіняють його. Він — “містер Харизма”, інтелігент, що тримається доволі осібно у своїй партії. Так, він не висловлював каяття через те, що проведена ним у Массачусетсі реформа медичного страхування у своїй основі ідентична тій, яку запропонував Обама. “Мітт занадто інтелігентний, щоб бути ідеологічним”, — так охарактеризував політика колишній виконавчий директор заснованої ним компанії Bain Capital Марк Волпов.

Ще один лідер рейтингів підтримки республіканських кандидатів — багаторічний губернатор штату Техас Рік Перрі. Відомий американський журналіст Джеймс Мур, порівнюючи його з Бушем-молодшим, зауважив: “Те, що для Буша було політичною стратегією, для Перрі є релігійною догмою”. Він уміє апелювати до найконсервативнішого електорату республіканців і має у виборчому арсеналі козир — економічні успіхи свого штату. Найімовірніше, з кимось із них Обама й зійдеться в дуелі 2012-го.

Беззаперечного фаворита у стані республіканців досі немає. Кандидат від “Великої старої партії”, як її називають у США, виявиться лише після праймеріз, сезон яких розпочнеться вже взимку.

Жанна БЕЗП'ЯТЧУК