З ким ви, позафракційні?

“Позафракційні” нардепи традиційно випадають з поля зору парламентських журналістів та політологів, які аналізують роботу депутатів у стінах Верховної Ради.

Натомість саме їхні голоси часто вирішують долю важливих законопроектів, а їхні голосування за ті чи інші поправки або постанови можуть свідчити про реальний розподіл сил у парламенті.

Розуміння того, хто, за що і як голосує в Раді, допоможе спрогнозувати поведінку депутатів та фракцій напередодні виборів президента. Крім того, це допоможе виборцям чітко уявити, які політичні погляди відстоює народний обранець або від якої політичної сили залежний.

Адже саме у складі позафракційних зазвичай лишаються нардепи, що вийшли зі складу своїх фракцій і, заслужено чи ні, здобули звання “тушок”. Голосування цих нардепів може дати підказку, чи справді вони змінили свою політичну позицію, чи обмежились лише виходом з фракції — байдуже, під тиском, за гроші, через репресії, розчарування у союзниках чи у фракційному керівництві.

Окрім позафракційних, ЧЕСНО перевірить голосування всередині фракції та спробує встановити єдність позицій парламентарів і роль лідерів фракцій, а також зіставить голосування нардепів протилежних політичних таборів.

Як перевіряли

Автори свідомо не враховували трьох “посадових” позафракційних — спікера Володимира Рибака (№10 списку ПР) та двох його заступників — сьомого номера списку КПУ Ігоря Калєтніка та дванадцятого номера “Свободи” Руслана Кошулинського, які входять до складу позафракційних не “за велінням серця й гаманця”, а згідно з вимогами закону.

Аналізувались лише ті голосування, де влада та опозиція не знайшли спільної думки, зокрема для того, аби виключити значну частину процедурних рішень.

Також рахувалися лише ті голосування, де депутати провладних та опозиційних фракцій більшістю (50%+1) голосів підтримали (голосування “За”) або не підтримали (”Проти”, “Утримались” , “Не голосували” або були відсутні під час голосування) ті чи інші рішення, адже така єдність у рядах влади та опозиції була далеко не завжди.

Також автори не враховували голосування так званих “тушок” до їх виходу з фракції, щоб чітко виділити “самостійні” рішення нардепів після їх звільнення від фракційного “диктату”.

Результати виявились доволі цікавими.

“Багнети” опозиції

Першим та третім номером у всіх голосуваннях спільно з опозицією (включаючи усі варіанти — “За”, “Проти”, “Утримався” чи просто “Не голосував”) стали позафракційні Олександр Доній (майже 96% збігів з голосуванням опозиції) та Юрій Дерев’янко (більше 91% збігів).

Парадоксально, але другим у підтримці голосувань опозиції (майже 93% голосувань) став Олег Канівець, який вийшов з фракції “Батьківщина” і за це отримав від ЗМІ звання “тушки” — вочевидь, не заслужено. Для порівняння, члени “Батьківщини” голосують разом з більшістю депутатів опозиції приблизно у 91% голосувань.

На перший погляд, до опозиційного пулу можна зарахувати ще 8 нардепів, голосування яких демонструють картину, більш схожу на опозицію, ніж на владу.

Утім, якщо подивитись виключно на голосування “За”, ситуація суттєво змінюється, і разом з опозицією у більшості випадків голосували лише 5 нардепів — згадані Олександр Доній (84% голосувань “За” разом з опозицією та 16% разом з провладними фракціями), Олег Канівець (73% “За” з опозицією), Юрій Дерев’янко (69%), Віктор Балога (68%) та Петро Порошенко (58%).

“Тушки” влади

Решта нардепів значно охочіше голосували “За” разом із провладними фракціями.

Слід зауважити, що стабільними лідерами у голосуванні з владою є депутати, що вийшли зі складу фракції “Батьківщина” (за винятком вищезгаданого Канівця). Хоча до цього рівень підтримки рішень опозиції у жодного з них не опускався нижче 82% голосувань, після виходу вони почали голосувати практично “в унісон” з провладними фракціями.

Абсолютним лідером тут є В’ячеслав Кутовий, картка якого зі 192 голосувань після виходу з “Батьківщини” 189 разів проголосувала “За” разом з владою у той час, коли опозиція виступала проти цих рішень.

До першої трійки також входять “тушки” Володимир Купчак (88% усіх голосувань з провладними фракціями) та Ігор Скосар (84%). Цю міцну компанію розбавляє член партії “Союз” Лев Миримський з 80% голосувань, спільних з владою. Далі знову “тушки” — Віталій Немілостівий (79%) та Роман Стаднійчук (72%). Замикають цей парад депутати, які першими відкрили сезон “тушкування” у ВР VII скликання — Олександр та Андрій Табалов, по 69% “провладних” голосувань у кожного.

Інфографіка 3. Провладні депутати

Враховуючи, що середній регіонал голосує з владою у приблизно 90% випадків, а окремі регіонали підтримують провладні рішення у менш як 60% голосувань, позафракційних нардепів, які вийшли зі складу фракції “Батьківщини”, згідно зі статистикою їхніх голосувань, цілком можна вважати неформальними членами фракції Партії регіонів.

Голосувати чи не голосувати?

До “умовно провладних” позафракційних нардепів також можна зарахувати Сергія Мартиняка, Ігоря Палицю, Сергія Лабазюка, Валерія Мошенського та Володимира Литвина. Крім того, переважну кількість голосувань влади підтримували Степан Івахів, Ігор Єремеєв та Віктор Тимошенко. Утім, усі вони значно частіше обирали варіант “не голосувати”, як і “умовно опозиційні” Віталій Чудновський, Григорій Заболотний, Анжеліка Лабунська, Василь Петьовка, Олег Ляшко та Сергій Міщенко.

Цікавим фактом є те, що чимало згаданих умовно провладних та проопозиційних нардепів люблять голосувати “проти” тих чи інших ініціатив влади. Хоча міцне лідерство тут тримають однозначно опозиційні Юрій Дерев’янко (162 голосування “Проти” ініціатив влади) та Олександр Доній (145 “Проти”), третім став Григорій Заболотний (108 голосувань “Проти”) обійшовши вихідця з “Батьківщини” Олега Канівця (97 “Проти”) та, як не дивно, Олега Ляшка (95 голосувань “Проти”).

Інфографіка 4. Голосування “Проти” ініціатив влади

За “гамбурзьким” рахунком

Окремої уваги заслуговують встановлені нами результати “вирішальних” голосувань, наслідком яких стало ухвалення нових законів.

Виявилось, що значна частина позафракційних нардепів, яка під час інших голосувань — переважно не надто важливих — може голосувати разом з опозицією, проти пропозицій влади, або, найчастіше, просто “не голосувати”, у момент голосування за законопроекти в цілому достатньо активно підтримує пропозиції влади.

Інфографіка 5. Вирішальні голосування “ЗА” закони влади

Так, перевірка голосувань групи “умовно провладних” депутатів показала підтримку влади останніми у не менш ніж 70% випадках голосувань, де влада та опозиція не знайшли спільної мови.

А от “умовно” опозиційні виявились не такими вже й опозиційними.

У цій групі лідирує Сергій Міщенко — він підтримав 26 провладних законопроектів, зайнявши сторону опозиції (”Проти, “Утримався” або “Не голосував”) лише у 12 випадках. Інші “умовно” опозиційні нардепи у менш ніж половині випадків голосували за деякі пропозиції влади, але значно охочіше обирали пасивну позицію (”Не голосував”).

Прикметно, що вже позбавлені статусу нардепів “позафракційні” Павло Балога та Олександр Домбровський переважно голосували разом з опозицією, 84% (53% “За”) та 71% (42,5% “За”) від усіх голосувань відповідно.

Цікавим прикладом класичної “тушки” міг би стати депутат Василь Кравчук, що вийшов з “Батьківщини” в останній день ІІ сесії, після чого його картка була активна до закриття сесії лише два рази. Депутат встиг проголосувати разом з провладними депутатами за проект Закону про внесення змін до Бюджету (щодо реструктуризації бюджетної заборгованості №2290а).

Однак, одразу ж після цього Василь Кравчук, як і більшість депутатів від опозиції, не брав участі у наступному процедурному голосуванні за зміни до закону “Про Державний бюджет України на 2013 рік” щодо фінансування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Тому наразі однозначних підстав вважати Василя Кравчука “тушкою” замало, і однозначний висновок про довгострокову прихильність пана Кравчука до того чи іншого табору можна буде зробити наприкінці III сесії.

Також важко щось говорити про політичну орієнтацію пана Костянтина Жеваго, що міцно захопив лідерство у різних рейтингах найбільших прогульників нового парламенту — лише 10% відвіданих засідань за перші 2 сесії нового парламенту. Він двічі проголосував разом з опозицією і 6 разів — з владою. Скільки ж засідань пан Жеваго вирішить відвідати цієї сесії — знає лише він сам.

***

Перша та очевидна тенденція, що її виявив аналіз голосувань: багато позафракційних, які активно заявляють про свою опозиційність до чинної влади, швидко стають “конструктивними” у випадку, коли владі треба “проштовхнути” той чи інший закон.

Також ці голоси часто дозволяють знехтувати незадоволенням всередині провладних фракцій.

Утім, найчастіше позафракційні депутати воліють взагалі не голосувати за контраверсійні рішення та законопроекти.

Аналіз голосувань яскраво показав і справжні мотиви більшості “вихідців” з фракції “Батьківщина”. Навряд чи можна за один день змінити свою політичну позицію настільки, щоб підтримувати рішення влади подекуди дисциплінованіше за членів провладних фракцій.

Утім, не всіх “вихідців” можна вважати “тушками”. Так, голосування Олега Канівця, якого ЗМІ постійно зараховують до політичних зрадників, демонструє рівень підтримки опозиції, якого немає у багатьох чинних членів опозиційного табору.

Це стосується й інших позафракційних опозиціонерів — попри те, що вони часто можуть бути дуже критичними до дій своїх союзників, коли справа доходить до голосування — їх картка голосує разом з опозицією.

Окрім союзників опозиції та відвертих “тушок”, серед позафракційних помітною є група депутатів — впливових представників регіональних еліт.

Нардепи на кшталт Петра Порошенка, Віктора Балоги чи Ігоря Єремеєва намагаються не демонструвати однозначної лояльності до жодного з таборів. Для них позафракційний статус — це спосіб уникнути ризикованих ставок та зберегти простір для маневру за будь-якого подальшого розвитку політичного сценарію.

Вадим ГУДИМА, Павло МИРОНОВ, рух ЧЕСНО. Інфографіка підготовлена Вадимом Міським