З життя державної еліти: халявна квартира для Віктора Януковича

Але безперечно, у їх число входить і він сам.

У Партії регіонів люблять розмірковувати щодо скасування пільг для можновладців, забуваючи, що саме їхні вожді є чи не головними споживачами цих пільг.

Напередодні у запалі самопіару Ганна Герман вимагала “продажу з аукціонів всіх тих блатних дач і чисельних резиденцій, якими користуються високопоставлені чиновники”, щоб виручені кошти спрямувати обездоленим.

Історія про виведення в 2007 році з державної власності резиденції “Межигір'я” на користь Януковича уже перетворилася на другу “Криворіжсталь”.

Але, як з'ясувала у ході розслідування “Українська правда”, Янукович не гребував пільгами ще на зорі своєї кар'єри чиновника у столиці.

Наприкінці 2002 року з посади прем'єр-міністра було відправлено у відставку Анатолія Кінаха, на місце якого прийшов губернатор Донецької області Віктор Янукович.

Держава увійшла в становище безквартирного Януковича — йому надали житло на території “Межигір'я”. А через декілька місяців після переїзду Януковича у Київ, 1 квітня 2003 року, було укладено угоду, за якою благодійний фонд “Відродження України” взяв для нього у оренду будинок і три гектара землі на території “Межигір'я”.

Благодійний фонд “Відродження України” заснований людьми з найближчого оточення Януковича та по-суті покликаний створювати йому комфортні умови існування на цій планеті.

Термін дії угоди між державою і фондом “Відродження України” про оренду житла склав 49 років, тобто до того моменту, коли Януковичу мав би виповнитися 101 рік.

Зафіксована у договорі плата за користування будинком і трьома гектарами землі у цінах 2003 року склала менше двох тисяч доларів на місяць.

Але цього виявилося замало для носія гасла “Україна для людей”.

У тому ж таки 2003 році Янукович отримав... у Києві квартиру.

Це “Українська правда” з'ясувала, займаючись розслідуванням скандального продажу Януковичем помешкання на вулиці Мазепи своєму однопартійцю Сергію Клюєву за суму понад 30 мільйонів гривень, яка не була зафіксована в його декларації про доходи.

Нас зацікавило, як взагалі це помешкання опинилося у власності Януковича і членів його родини. Виявилося, що, за великим рахунком, це житло було подаровано Януковичу... платниками податків.

І ось чому.

У 2003 році Янукович не лише сколочував більшість на свою підтримку для участі у виборах президента. Його цікавили і більш приземлені речі. Янукович приватизував у Києві помешкання, яка була розташована за адресою вулиця Володимирська 49-а, квартира 100.

У розпорядженні “Української правди” є відповідне рішення органу приватизації Шевченківського району Києва від 14 жовтня 2003.

Виявилося, що за номером 49-а по вулиці Володимирській значиться елітний будинок в центрі Києва, збудований у дворах між вулицями Прорізна та Богдана Хмельницького компанією ТММ.

За законом, частину квартир у висотці отримали міська і районна адміністрації в якості відрахування від забудовника. В ідеалі, ці квартири мають роздаватися пільговикам, черговикам, двірникам, дільничним міліціонерам тощо.

А насправді квартири з безкоштовної квоти у таких елітних домах отримують можновладці або наближені до них особи.

Як випливає з рішення органу приватизації Шевченківської райадміністрації від 14 жовтня 2003, спочатку це житло площею 184 квадратних метри було надано Януковичу на правах найму.

При чому найм був чисто формальним. Адже помешкання фактично не використовувалося — бо, за офіційною інформацією забудовника, житлові секції були здані в експлуатацію лише в 2004 році. Тобто фактично Янукович “винаймав” житло, якого ще не існувало в завершеному вигляді.

І, очевидно, “винаймачем” апартаментів Янукович став лише з однією метою — аби здійснити приватизацію квартири.

Щоб приватизувати помешкання, в якому він так не встиг прожити жодного дня, Янукович звернувся із проханням до Шевченківської районної адміністрації.

В документі він подав як членів своєї родини дружину Людмилу, молодшого сина — нині нардепа Віктора, та... тещу Валентину Давидову. Останнє свідчить не про що інше, ніж про бажання збільшити метраж житла, яке приватизується безкоштовно.

За законом, безоплатна приватизація житла здійснюється з розрахунку 21 метр загальної площі на одного члена родини плюс додатково 10 метрів на всю родину.

Площа квартири, яку приватизував Янукович, склала 184 метри.

Виходить, що він мав здійснити доплату за 90 метрів квартири. Це було зроблено. Як випливає з розпорядження, за надлишкову площу сім'я Януковича сплатила аж 16 гривень 24 копійки.

Але, очевидно, Янукович не до кінця був упевненій у чистоті застосованих схем. Бо одразу після приватизації цієї квартири він її... позбувся.

Отже, 14 жовтня 2003 року виходить рішення про приватизацію квартири Януковича.

Вже наступного дня воно реєструється в Київському БТІ — це неймовірно швидко за бюрократичними канонами.

Ще через тиждень, 22 жовтня 2003 року Янукович, його дружина і син дружно вирішують... подарувати три чверті належної їм квартири Валентині Давидовій, тещі Віктора Януковича.

Таким чином, прем'єр-міністр та інші носії його прізвища більше не світяться у схемі.

Минув ще тиждень, і 29 жовтня 2003 року пенсіонерка Валентина Давидова, яка на той момент могла пересуватися тільки за допомогою інвалідного візочка, вирішує обміняти цю квартиру по вулиці Володимирській, отриману безкоштовно, на інше помешкання, в два рази більше за розміром, по вулиці Івана Мазепи, 10.

Теща Януковича укладає договір міни з громадянином України на прізвище Валерій Кочерев. За апартаменти по Володимирській площею 184 метри вона отримала житло на Мазепи площею 384 метри плюс паркінг на 18 метрів.

При чому ці два абсолютно нерівнозначних об'єкти БТІ оцінила у ідентичну суму.

Що змусило пана Кочерева піти на такі жертви, залишилося загадкою.

Все це сталося у 2003-му році. А в 2008 році Янукович продав житло по вулиці Мазепи за 33 мільйони гривень своєму однопартійцю Сергію Клюєву та за легалізовані таким чином кошти купив маєток у “Межигір'ї”.Враховуючи, з чого починалася ця квартирна епопея, зрозуміло, що Янукович фактично “заробив” ці гроші завдяки безкоштовній квартирі, яку мав би отримати хтось з черговиків-бюджетників. А отримав носій гасла “Україна для людей”.

Сергій ЛЕЩЕНКО