Юлія Тимошенко: шоу-вумен та диктатор

Юлія Тимошенко є яскравим прихильником ручного управління економікою. Єдине, у чому не розходяться її слова з ділом, — це намагання особисто втрутитися в усі важливі суспільно-економічні процеси держави, особливо якщо це може принести певний електоральний зиск.

Однак, на жаль, часто висловлювання прем'єр-міністра справляють враження, що вона живе в одній країні, а весь народ — в іншій.

Блок 1. Бюджетна політика і політика держборгу

Юлія Тимошенко, як і Віктор Янукович, стала кандидатом, який не надав “Економічній правді” відповідей на редакційні запитання.

Це абсурдна ситуація: керівник уряду не може або не хоче виступити щодо бюджету — головного інструмента своєї повсякденної роботи. Таким чином, замість “Українського прориву” доводиться аналізувати “Український секрет”.

Наведені цитати кандидата Юлії Тимошенко щодо бюджетної політики за своєю сутністю є набором прокламацій, на підставі яких неможливо “зліпити” якесь цілісне бачення.

Зрозуміло, що практично ніхто з кандидатів не виступає за підвищення податків, усі говорять про їх зниження. Але які саме податки знижуватиме Юлія Тимошенко? Який сигнал має отримати бізнес?

Тимчасом її уряд оприлюднив Стратегію реформування податкової системи, яка може слугувати замінником відповідей кандидата. Юлія Тимошенко на брифінгах виступає проти введення нових податків, проте у цій стратегії йдеться про запровадження податку на нерухоме майно.

Загалом ця стратегія така ж обережна, як і заяви прем'єр-міністра: цифр нема, чіткого графіка теж, горизонт “реформи” — до 2018 року.

Прем'єр постійно наголошує, що рівень державного боргу в Україні невисокий. При цьому наголошується, що під час кризи по всьому світові зростають бюджетні дефіцити та державні борги.

З цим важко не погодитися, але як уряд планує віддавати борги? Податки не збільшуються, соціальні обіцянки не стають скромнішими, плани на нові борги великі. Де брати гроші, наприклад, у 2012 році, коли буде потрібно, поміж іншим, повертати МВФ перші 3,7 мільярда доларів?

Таким чином, бюджетна політика Юлії Тимошенко нагадує принцип: “виграємо вибори, а потім подивимося”. У нормальній демократії таке важко уявити.

Блок 2. Банківська система

Це колись Юлія Тимошенко була бізнесменом і дивилася на фінансову систему по-діловому. Сьогодні вона шоу-вумен, і її політику щодо банків можна висловити фразою Паніковського: “Дай мільйон!”. Тільки якщо Михайло Самуелович просив, то прем'єр вимагає в найбільш жорсткій формі.

Такий підхід чітко проявився за останній рік, зокрема, у стосунках з Національним банком. Як тільки восени 2008 року Володимир Стельмах відмовився вмикати “друкарський верстат”, почалася потужна інформаційна кампанія проти НБУ.

Нападати було за що, але навіть якби країна не здригалася від курсових коливань, а “потрібні” банки не отримували десятки мільярдів рефінансування, Стельмах все одно був би покараний.

Ще одна вимога Тимошенко до фінансового сектора — заробляти для неї голоси виборців.

Знову ж таки, дуже яскраво цей підхід виявився у ситуації з Нацбанком. З політичної точки зору, главі уряду не можна було не висловити думку населення, яка звелася до фрази: “Банкіри на чолі з НБУ заробили на курсових спекуляціях”.

Можливо, для когось така турбота про голоси є плюсом. Наприклад, окремі вкладники “Києва”, “Родоводу” та Укрпромбанку від цього тільки виграли.

Ті, хто має багатомільйонні депозити, за законом, могли отримати не більше 150 тисяч гривень, але завдяки Тимошенко за рахунок всіх платників податків країни вони повернуть собі абсолютно все. Напевно, ці вкладники вдячні прем'єру.

Утім, таких громадян не більше 3%. І якщо б уся країна могла аналізувати, вона тут же поставила б собі питання: “Чому за наші гроші фінансується передвиборна кампанія прем'єра?”.

Усе це говорить про третій важливий факт: заради своїх цілей Тимошенко здатна порушити навіть базові постулати побудови фінансової системи.

Це не означає, що вона погана, а всі інші кращі. На місці прем'єра, мабуть, так само вчинили б і Янукович, і Ющенко, і інші громадяни. Скоріше, це свідчить про те, наскільки слова цих людей розходяться з їхніми справами.

Для тих, хто розраховує на “золоті гори” від Тимошенко, є погана новина: існує прецедент, коли гучна обіцянка звучить, а потім не виконується.

Мова йде про “Юлину тисячу”. За три роки прем'єр обіцяла повернути більше 120 мільярдів гривень боргів Ощадбанку СРСР. Сьогодні не виплачені навіть 10 мільярдів. Добре, що сталася криза, інакше довелось би шукати винних. Ними могли стати опозиціонери або навіть журналісти.

Яким буде глава Нацбанку при президенті Тимошенко? Напевно, ним стане безвольна, непоказна і абсолютно слухняна особа. Для Тимошенко головне, щоб НБУ давав гроші і заробляв голоси на її підтримку.

Блок 3. Фондовий ринок

Позиція прем'єра стосовно фондового ринку незрозуміла: жодних конкретних ідей чи тез, не видно і загальної концепції. Захист міноритарних акціонерів — єдине прозоре твердження, яке, втім, більше схоже на елемент соціальної програми.

Блок 4. Держрегулювання і податки

У парламентському минулому державні фінанси були спеціалізацією Юлії Тимошенко. Вона очолювала бюджетний комітет і добре знає цю систему.

Не можна також сказати, що Тимошенко — поганий управлінець. Навпаки, їй вдалося майже неможливе — у кризовий рік успішно робити вигляд, що все гаразд. Тимошенко показала, що можна працювати і в таких умовах. Вона чудовий адміністратор: у неї виконуються навіть найбільш божевільні рішення.

Є ще один плюс. Із зібраних “Економічною правдою” цитат видно, що на словах прем'єр виступає за цивілізований підхід до бюджетної сфери.

І хоча на словах Україна рухається до Європи, на ділі Київ все більше копіює податкову систему Росії. Зате як же добре сказано!

Почитавши слова прем'єра, можна будувати їй пам'ятник за життя. І тут же його доведеться розбирати, бо, як і у випадку з Віктором Януковичем, є можливість оцінити дії Юлії Тимошенко. А тут — зовсім інша картина.

По-перше, тотальна маніпуляція бюджетними показниками. Усі вміння і досвід прем'єра пішли на те, щоб весь 2009 рік вводити в оману всю країну, зокрема, розповідаючи про перевиконання бюджету.

Для цього “підмальовували” план, брали наперед податки, не повертали ПДВ, робили фінансові маніпуляції, витрачали гроші, які не повинні були витрачатися. І все заради одного — щоб отримати голоси виборців.

Було б добре, якби маніпуляції пройшли успішно, але план грудня за доходами уряд виконав лише на 16%. Щоб не відповідати на незручні питання, уряд просто прибрав будь-яку інформацію про виконання бюджету із свого сайту.

По-друге, було дивно спостерігати, як прем'єр легко пожертвувала, здавалося б, аксіомами фінансової грамотності. Наприклад, вона перетворила Державну іпотечну установу в агентство з нерухомості.

Ще один приклад — не відбулася, “бюджетна реформа”. Її суть у тому, щоб 12 тисяч місцевих бюджетів підпорядкувати центру — природно, на чолі з Тимошенко. При цьому зовсім не важливо, що експеримент призвів би до зростання витрат на дотації в півтора рази. У випадку реалізації задуму, народився би потворний спрут.

Загалом, Тимошенко у бюджетній сфері — це, безумовно, яскраве явище. Якщо вона стане президентом, можна очікувати реалізації найсміливіших ідей. Але не завжди ці ідеї будуть розумними.

Олексій БЛІНОВ, Сергій ЛЯМЕЦЬ, Віктор ПЕТРУСЬ