Яка роль “Укрнафти” в газовому балансі України

ВАТ “Укрнафта” утворено 31 березня 1994 шляхом корпоратизації “Виробничого об'єднання “Укрнафта”. В даний час 50% + 1 акція “Укрнафти” належить державній компанії НАК “Нафтогаз України”, 42% акцій контролює “Приват”.

Станом на 2006 рік компанія забезпечувала видобуток понад 91% нафти, 27% газового конденсату і 17% газу від загального видобутку вуглеводнів в Україні.

До складу компанії входять три газопереробних заводи: Гнідинцівський (Чернігівська область) та Качанівський (Сумська область) на сході Україні, а також Долинський (Івано-Франківська область) в західній частині країни.

“Укрнафта” в даний час експлуатує 2783 нафтових і газових свердловин, розташованих на території двох нафтогазоносних регіонів України, які охоплюють Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Сумську, Чернігівську, Полтавську, Харківську і Дніпропетровську області. Вона на є найбільшим українським виробником зрідженого газу і легкої фракції.

У складі “Укрнафти” близько 30 виробничих і обслуговуючих підрозділів, у тому числі шість підприємств з буріння свердловин, шість нафтогазовидобувних управлінь, три газопереробних заводи і т.д.

Компанія розвиває власну мережу автозаправних станцій, загальне число яких досягло близько 400 в 24-х адміністративних регіонах країни.

“Укрнафта” має два зарубіжних представництва — в Російській Федерації, в країнах Близького Сходу та Північної Африки. У підрозділах компанії трудяться близько 30 тис. чоловік.

Компанія першою серед українських підприємств вийшла на міжнародний фондовий ринок, здійснивши в 1999 році програму випуску американських депозитарних розписок першого рівня (ADR 1), депозитарій — Bank of New York.

Генеалогія тіньової приватизації

Нинішній фактичний господар “Укрнафти” Ігор Коломойський почав займатися бізнесом в 1986 році, коли вийшов перший закон про кооперацію. Разом зі своїм бізнес-партнером Геннадієм Боголюбовим вони заснували фірму з імпорту оргтехніки з Південно-Східної Азії і створили компанію “Сентоза”, за допомогою якої до 1990 року заробили свій перший мільйон доларів.

За допомогою цих грошей Коломойський і Боголюбов з іншими партнерами заснували Приватбанк, який на сьогодні за багатьма показниками займає першу позицію серед фінансових установ України.

На початку 1990-х років власники Приватбанку зуміли встановити тісні зв'язки з губернатором Дніпропетровської області Павлом Лазаренком, який потім став прем'єром України і допоміг Коломойському і його партнерам розкрутити бізнес.

У другій половині 1990-х вони зуміли скупити досить велику кількість приватизаційних сертифікатів та придбати великі пакети акцій Запорізького і Стаханівського феросплавних заводів, Орджонікідевского і Марганецького гірничо-збагачувальних комбінатів. Так виникла фінансово-промислова група “Приват”.

У 2001 році Коломойський з партнерами придбав на приватизаційному конкурсі 3,983%-й пакет акцій ВАТ “Укрнафта” за 53,59 млн гривень. Завдяки скупці в наступні кілька років дрібних пакетів акцій цієї компанії, “Приват” довів свою частку в її статутному фонді до 42%. Це, а так само встановлення після 2004 року тісних зв'язків з “помаранчевими” вождями, дозволили Коломойському призначити в керівництво “Укрнафти” своїх людей. Тобто фактично повністю узяти компанію під свій фінансовий контроль.

Незважаючи на те, що контрольний пакет (50% +1 акція) “Укрнафти” належить державі, Кабінет міністрів тривалий час не міг отримати доступ до своїх дивідендів. Міноритарні акціонери компанії, більшість з яких підконтрольні групі “Приват” Коломойського, послідовно зривали проведення дев'яти зборів.

Їх не влаштовувало те, що “Нафтогаз” намагався змінити менеджмент “Укрнафти”, лояльний до “Привату”.

27 січня 2010 року вперше за три роки акціонери компанії “Укрнафта” змогли провести збори акціонерів. На ньому було розподілено понад 5 млрд грн. дивідендів. Більше половини цієї суми дісталася “Нафтогазу України”, який гостро потребував коштів для розрахунків за газ з Росією.

“Прорив” став можливим після того як держава і “приватівці” підписали мирову угоду. Натомість на дивіденди “Нафтогаз” погодився зробити головою правління компанії близького до Коломойському Олексія Куща.

Такий поворот подій після декількох років гострого протистояння означав: держава змирилося з тим фактом, що оперативне управління “Укрнафти” повністю було передано команді Коломойського.

Кілька мільярдів гривень, які уряд отримав від “Укрнафти”, переважили бажання держави її контролювати. Але це була лише офіційна сторона. Неофіційна полягала в тому, що прем'єр-міністр Юлія Тимошенко домовилася з Коломойським про істотну фінансову підтримку своєї виборчої компанії.

Інакше кажучи, Коломойський завдяки своїм широко відомим талантам бізнесмена і авторитетного олігарха, зумів отримати право одноосібно розпоряджатися прибутком. До речі, практика експлуатації активів державних підприємств та видоювання з них фінансових потоків шляхом управління була придумана ще в кінці 1990-х років.

Для узаконення цієї тіньової форми приватизації 15 травня 2000 року Кабінет міністрів прийняв постанову “Про управління державними корпоративними правами”.

І хоча даний документ передбачав проведення конкурсів з визначення уповноваженої особи на виконання відповідних функцій, звичайно ж, переможцями в них за “абсолютно випадковим обставинам” ставали комерційні структури олігархів.

Так отримав в управління Нікопольський феросплавний завод Віктор Пінчук, Запорізький феросплавний завод — Коломойський, Полтавський ГЗК — Костянтин Жеваго, Запоріжсталь — Василь Хмельницький, Кримський содовий завод — Дмитро Фірташ, і так далі, і тому подібне.

Коломойський пручається спробам “сім'ї” Януковича відібрати у нього газові надприбутки

У серпні 2010 року головою наглядової ради ВАТ “Укрнафта” став голова правління НАК “Нафтогаз Україна” Євген Бакулін. Таке рішення прийняли акціонери компанії на загальних зборах.

25 лютого 2011 року рішенням зборів акціонерів Олексій Кущ був замінений на посаді голови правління “Укрнафти” генеральним директором Renaissance Capital Ukraine іноземцем Пітером Ванхеке.

Заміною українця на авторитетного західного менеджера Коломойський спробував превентивно запобігти відсторонення від фактичного управління “Укрнафтою” після обрання Януковича президентом.

19 січня 2012 газета “Дзеркало тижня”, посилаючись на своє джерело в міністерстві енергетики та вугільної промисловості, повідомила, що найближчим часом керівництвом країни планується призначити головою правління ВАТ “Укрнафта” народного депутата від Партії регіонів Артема Щербаня, який 15 квітня 2011 року був призначений на пост заступника голови правління та фінансового директора компанії.

Відповідне рішення, нібито, має бути прийнято на зборах акціонерів.

На своїй попередній посаді Щербань контролює всі фінансові потоки “Укрнафти”.

Несподіванка його призначення в квітні 2011 року на цю посаду полягала, насамперед, в тому, що він повинен був, з одного боку, посилити вплив у компанії групи Бойка-Льовочкіна. А, з іншого, — представляти їхні інтереси в отриманні ними частини доходів.

До слова, Щербань — син екс-губернатора Донецької області Володимира Щербаня — найяскравіший представник вугільного краю, хоча капітал він “сколотив” не у вугільному або металургійному, а в нафтовому бізнесі. Заснувавши в 1990-х компанію “Гефест”, Щербань вивів її в абсолютні лідери ринку Донецької області, поступово поглинувши мережі “Паралель” і “Донбаснафтопродукт”.

У 2005-2006 роках він з батьком, як головні акціонери “Гефеста” продали свої пакети структурам СКМ Ріната Ахметова. Завдяки цьому у 2007 році Щербань-молодший пройшов у парламент за списком Партії регіонів.

Проте 20 січня прес-служба “Укрнафти” спростувала інформацію про плановані кадрові зміни в компанії.

Але в той же день видання “Комментарии” повідомило, що недавно нафтогазовидобувне управління “Укрнафти” — “Надвірнанафтогаз” — схвалило передачу в оренду ТОВ “Укркарпатойл” 250 свердловин на Битків-Бабчинському нефтогазоконденсатному родовищі.

Таким чином, співвласник групи “Приват” Коломойський вирішив відгородитися від захоплення своєї частини (42%) в “Укрнафті” за допомогою виведення найцінніших активів — нафтогазових свердловин — в оренду наближеним до себе приватним структурам.

Відтепер, оскільки формально ці свердловини не будуть мати відношення до “Укрнафти”, видобутий на них газ можна буде продавати за ринковими, а не регульованим НКРЕ цінами, і не ділити прибуток з державою.

Ще одну операцію Коломойський провів в кінці 2010 року, коли “Укрнафта” відмовилася від прав на Сахалінське родовище на користь ЗАТ “Укрнафтобуріння”, яке є близьким до глави Мінекології Миколи Злочевського.

Після того, як ця компанія отримала право видобувати сахалінський газ, 25%-м її власником стала група “Приват”.

За підрахунками, з 2000 свердловин, які експлуатує “Укрнафта”, близько половини вже експлуатуються в рамках спільної діяльності з пов'язаними приватними структурами: Carpatsky Petroleum Corporation, “Моментум Ентерпрайзіс (Інтер Юроп)”, ТОВ “Надра-Інвест”.

“Це означає, що “Укрнафта” може в будь-який момент передати цим підприємствам свої свердловини, тим же захистивши “Приват” від ризику втратити контроль над найбільшою нафтовидобувною компанією країни”, — пишуть “Комментарии”.

Останні маневри Коломойського свідчать, що він намагається на випадок втрати контролю над “Укрнафтою” приватизувати її основні активи. Для пересічних громадян це означає, що великі обсяги газу українського видобутку так і не будуть використані для вирішення соціально-економічних проблем.

Необхідно відзначити ще один факт. Коломойський у своїх маневрах з виведенням з “Укрнафти” активів використовував схему, відпрацьовану на початку 2000-х років російською нафтовою корпорацією “Лукойл”.

Як українська влада здала хімічний гігант за 107 дешевих акцій

Конфлікт між українською владою і “Лукойлом”, що триває з 2005 року, пов'язаний з умовами створення в 2000 році на базі найбільшого нафтохімічного комплексу “Оріана” (Івано-Франківська область) спільного підприємства за участі Фонду держмайна (ФДМ) і дочірньої структури російської компанії — “Лукойл-Нафтохім”.

Зараз уряд і ФДМ вимагають від російських співзасновників СП “Лукор” внести в статутний фонд підприємства більше 100 млн доларів і погасити кредиторську заборгованість, яка оцінюється в 170 млн євро.

В момент створення СП українська сторона внесла в його статутний капітал майновий комплекс збанкрутілого хімічного концерну “Оріана”, а “Лукойл-Нафтохім”, при необхідному розмірі внеску російської сторони в 111 млн доларів — 107 акцій. Їх вартість згодом українська Генпрокуратура оцінила в 3 млн доларів.

Російська компанія зобов'язалася забезпечити високий рівень прибутковості СП, який дозволив би погасити борги за колишніми кредитами українського концерну.

Через пару років російський співзасновник наполіг на додатковій емісії акцій ЗАТ “Лукор”, розширивши свою частку до контрольного пакета (більше 72%). Відповідно розширилися інвестзобов'язання: програма розвитку СП до 2007 року передбачала інвестиції “Лукойлу” в розмірі 230 млн євро, запуск на його базі до 2008 року нового виробництва хлору і побудова до 2009 року унікального для СНД заводу з виробництва полівінілхлоридної смоли.

Однак, як з'ясувалося трохи пізніше, всі обіцянки керівництва “Лукойла” проголошувалися лише для того, щоб виграти час для відчуження на свою користь найбільш ліквідних активів “Оріани”.

Справа в тому, що в кінці жовтня 2004 року, напередодні президентських виборів, ЗАТ “Лукор” і ще одна дочірня структура “Лукойлу” — Lukoil Chemical BV, створили нове підприємство — “Карпатнафтохім”, на баланс якого за допомогою судів і посадових осіб Калуської держадміністрації і чиновників Кабміну було переведено все майно українського хімічного концерну. Після цього “Лукор” перетворився на “фірму-пустишку”.

Фонд держмайна відразу після обрання в 2005 році президентом Віктора Ющенка звернувся з цього приводу до Генпрокуратури. Однак влітку 2005 року Верховний суд України визнав, що статутний фонд ЗАТ “Карпатнафтохім” було сформований законно.

ФДМ не залишили спроб заперечити право власності “Лукойлу” на “Оріану”. Він згодом не раз звертався в Генеральну прокуратуру, доводячи, що СП “Лукор” всупереч узятим у 2000 році інвестзобов'язанням так і не погасило борг “Оріани” перед німецьким банком, а також що “Лукойл” не вніс до статутного фонду СП свою частину живими грішми.

Уряд Тимошенко дало хід підготовки нового судового позову.

Експерт українського Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Володимир Саприкін тоді ж зауважив, що українське законодавство передбачає повернення в держвласність підприємств, інвестори яких не виконали свої зобов'язання.

“Але термін дій інвестзобов'язань — п'ять років”, — підкреслив він. На його думку, справа “України проти “Лукойла” знову на довгі роки загрузне в судових розглядах.

Саприкін висловив думку, що найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій стане поступка з боку “Лукойлу”, яка може повернути Україні частковий контроль над перспективним об'єктом.

Але кожен раз в період загострення ситуації навколо “Лукора” і “Карпатнафтохіму” в Україну приїжджав глава “Лукойлу” Вагід Алєкпєров і шляхом переговорів з тодішнім президентом Ющенком і прем'єр-міністром Януковичем знімав проблему. “Лукойл” до сих пір продовжує користуватися державним майном.

Історія виштовхування “Лукойлом” зі спільного підприємства російською нафтовою корпорацією великих українських активів є показовою не тільки з точки зору оприлюднення тіньових схем, за допомогою яких приватний капітал фактично краде загальнонародну власність.

Вона є наочною демонстрацією тактики, за допомогою якої корпорація Алєкпєрова намір заграбастувати вітчизняний газ і нафту при розробці по недавно укладеним договором про спільну діяльність з “Чорноморнафтогазом” родовищ на Чорноморському шельфі України в районі Одеси і Зміїного острова.

Володимир ЛАРЦЕВ