Як нам вибудувати економічний діалог і співпрацю з партнерами

Україна веде масштабну і жорстоку війну з ворогом, боронячи свою землю. Спротив народу і ефективність українських Збройних сил підняли ставки нашої країни на міжнародному просторі. Це змінює ставлення до України.

На захід від нас живуть культурні народи, здатні зрозуміти значення української боротьби для них та їхнього майбутнього і ціну жертовності українців, яка позбавляє їх страху перед східним агресором. Таким же серйозним і вищим має бути сприйняття діяльності українського суспільства в економічній площині.

У минулому в економічному розвитку України було допущено стратегічних помилок. Головною помилкою стало ігнорування розвитку промисловості країни, що полягало у відмові від застосування спеціальної стимулюючої політики щодо виробничої діяльності підприємців. Такої політики, яка здійснюється у країнах, що входять до групи найбільш розвинених.

Унаслідок цих помилок найбагатша за ресурсами держава стала найбіднішою за доходами серед країн Європи. 2020 року річний валовий дохід на одного українця за купівельним паритетом, за даними Світового банку, становив 13,8 тис. дол. Для порівняння: у Молдові — 16,1 тис. дол., у Польщі — 35,8 тис.

Українські економісти і частина експертного середовища давно це зрозуміли. Насамперед зрозуміли те, що на глобальному ринку ми маємо справу з країнами, які підтримують власний виробничий розвиток дуже потужним інструментарієм. Відповідно, якщо Україна не має подібних інструментів, то не буде ніякої рівної конкуренції в умовах відкритого ринку.

Я пояснив би це зрілістю і раціоналізмом розвинених країн, до якого Україна ще не дотягнулася. Вони озброїли власних виробників інструментами підтримки експорту, інновацій і стартового процесу будівництва сучасних заводів. Наша країна мала би зробити те саме або бодай щось для своїх виробників, перш ніж відкрити ринок для промислових товарів.

Однак цього не сталося. В суспільстві поступово нав’язувався наратив про те, що ринкові сили і середовище відкритої конкуренції автоматично виконають необхідну роботу з появи внутрішніх виробництв різноманітної індустріальної продукції, хоча такого ніде і ніколи в економічній історії не було.

На жаль, це влаштовувало багатьох впливових суб’єктів української політики — і зовнішніх кредиторів, і рентних олігархів, орієнтованих на експорт сировини і напівфабрикатів, і агресора, який працював на послаблення промислового потенціалу України. Після 2014 року ця суміш легковажності, байдужості і невисокої економічної грамотності стала домінуючою в публічному просторі та діях більшості політиків.

Тепер у нинішній війні Україна пожинає плоди цих помилок. Слабкість нашої економіки — це недиверсифіковане матеріальне виробництво та її залежність від сировини і напівфабрикатів, зокрема від сільського господарства і металургії. Ворог ударив по цих позиціях і неабияк нашкодив економіці.

На основі сировини, на яку багата Україна, шляхом її подальшої переробки і обробки вже давно потрібно було налагодити виробництво великої кількості промислових товарів. Якби це було зроблено, ворог мав би справу із диверсифікованою, а значить, стійкішою економікою.

Отже, абсолютно необхідно зробити уроки з цих помилок зараз, коли розпочинається новий етап формування економічної політики й участі західних партнерів в економічному житті України. У площині економіки цілком необхідно проявити ті самі зрілість і наполегливість, на які виявилася здатна Україна на полі бою.

Починати правильний діалог потрібно з картини порівняння економіки України і держав Євросоюзу. Зокрема, з ключового показника ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (див. рис. 1). Він характеризує ступінь продуктивності праці в суспільстві та добробут громадян як його наслідок. За цим показником маємо величезну різницю, якщо не прірву.

Таке враження, що наші партнери зараз цього не бачать або не дуже бажають на цьому зупинятись. Але ми маємо чітко дати їм знати, що ми розуміємо сувору реальність, коли говоримо про бар’єри на шляху вступу до євроспільноти. Як можна говорити про майбутнє членство України в ЄС, якщо цієї різниці у доходах і багатстві громадян не подолати?

Картина цієї відмінності не може не поставити ще одного запитання: чому так сталося та як це змінити? Тому наступна картина має показати відмінність у структурі економік наших країн, а саме: значно нижчу частку переробної промисловості в Україні.

Ми абсолютно впевнені в тому, що слабкість переробної промисловості є ключовим недоліком економіки України, її Ахіллесовою п’ятою (див. рис. 2). Відповідно, зміна економічної структури, зокрема нарощення частки переробної промисловості до 18—19%, радикально змінить ситуацію. Розрахунки показують, що це переведе країну із групи держав з доходами нижче середніх до групи із доходами вище середніх і значно скоротить відставання за ВВП на душу населення.

Західна економічна культура прекрасно розуміє, що переробна промисловість і промисловий розвиток є ключовими факторами подолання бідності. На Заході це проходили протягом останніх століть. Ними узагальнено практику того, як переробні підприємства створюють додану цінність і багатство суспільства.

Про це написано потужні економічні праці Шумпетера, Родріка, Кейнса, Ліста, Стадвелла та інших. Чого лише варті влучні слова Родріка про промисловість як автоматичний ескалатор економічного зростання.

Прагнучи підтримати глобальний економічний розвиток, Захід створив спеціальну інституцію UNIDO як частину ООН, що опікується промисловим розвитком країн. Переклад її назви — Організація Об’єднаних націй з промислового розвитку.

У самому Євросоюзі діє практика державної допомоги для виробничого розвитку територій із надзвичайно низьким рівнем доходів. До них належать території з рівнем ВВП на душу населення у 75% і нижче відносно середнього по співдружності. Нагадаємо, що рівень українського ВВП за ПКС становить лише 29—30% від середнього по Євросоюзу.

Суть державної допомоги полягає у фінансовій підтримці створення нових виробництв, зокрема шляхом надання інвестору безповоротних грантів і податкових преференцій, що покривають до 39% капітальних інвестицій.

Отже, партнери євроспільноти не можуть не зрозуміти нашої логіки про необхідність розвитку промисловості та появи нових високопродуктивних виробництв. А якщо так, то їхнє прагнення сприяти економічному розвитку України повинно насамперед стосуватися підтримки розвитку переробної промисловості.

Вони, наприклад, можуть допомогти нам впровадити їхню вже згадану практику застосування державної допомоги для стимулювання виробничого розвитку територій. Допомогти створити ключові для цього інституції, наприклад банк розвитку чи фонд розвитку інновацій, і частково профінансувати їхню діяльність.

А ще можуть купувати більше наших промислових товарів замість продукції з РФ, щоб підтримати українську промисловість уже зараз. Вони можуть дати сигнал своєму бізнесу зайти у виробництво в Україні та інтегрувати українське виробництво в їхні ланцюжки переробки.

Це буде вигідно і самому Євросоюзу. Він виграє від зростання купівельної спроможності партнера, оскільки зможе більше експортувати в Україну своїх товарів і послуг.

Тож зараз потрібно донести до європартнерів нашу логіку, пріоритети і розуміння того, що збудувати стійку українську економіку можна лише в результаті створення сучасної, диверсифікованої переробної промисловості.

Це буде більш змістовна розмова. Поки цього не відбулося ні в Лугано, ні на інших майданчиках. Як і після 2014 року, йдеться про домашні завдання, які нам поставили західні партнери в силу своїх зовнішніх уявлень про Україну. Але ж вони знову можуть не побачити драматизму всієї української картини, як, наприклад, свого часу не розпізнали загрози, що йшла від РФ.

Однак є й гарна інформація. Вона полягає в тому, що діалог можна змінити згідно з пріоритетами сучасного промислового розвитку і показати в розрахунках ресурсів, що це найкоротший шлях до нарощення економічної сили і взаємовигоди в майбутньому. За 10—12 років політики будівництва технологічної промисловості Україна здатна перетворитися з позичальника на донора пан’європейських процесів.

Європейцям це дасть економічну вигоду від співпраці з купівельноспроможним партнером і зміцнення співдружності в майбутньому. Для нас же побудова технологічної економіки вже є питанням не лише вступу до Євросоюзу, а й збереження країни в її законних кордонах. 

Володимир ВЛАСЮК, директор ДП “Укрпромзовнішекспертиза”