Як кіровоградський БПП Путіну підігравав

Минулого тижня парламентський комітет затвердив список населених пунктів, які перейменують. Кіровоград мають перейменувати в Інгульськ. Близько п'ятисот осіб це не влаштувало і вони вийшли мітингувати за перейменування міста в Єлисаветград. Чи то на честь російської цариці, чи то на честь святої Єлизавети, покровительки цариці. Хоча всі чудово розуміють — це місто називали на честь цариці, а притягувати зараз святу — це те ж саме, як у Харкові Фрунзенський район перейменовували на Фрунзенський район. Тільки не на честь полководця Червоної армії Михайла Фрунзе, а на честь його сина, льотчика і героя Тимура Фрунзе, який загинув під час Другої світової.

Громадська активність жителів Кіровограду навіть могла бути похвальною, якби не втручання в процес політиків. Як повідомляють місцеві ЗМІ, під час виступів прихильників і противників Єлисаветграду було зламано два мікрофони. Кордон поліції розділив мітингувальників з обох сторін, оскільки час мітингу виникали сутички. Окремі пікетувальники тримали ікони святої Єлизавети і вголос висловлювали підтримку російському президенту Володимиру Путіну. Чудова картинка для кремлівських ЗМІ.

І замість того, щоб цих осіб тут же на місці брати попід руки і вести до міського управління СБУ, перед прихильниками царської назви виступив міський голова і... підтримав їх. Нагадаємо, що мер Кіровограда Андрій Райкович — висуванець “Блоку Петра Порошенка”. Під час виборів його опоненти нагадували, що цей чоловік був у 2012-му році довіреною особою кандидата в депутати Олександра Шаталова. “Регіонала” і ставленика тодішнього очільника області Сергій Ларіна. Утім кіровоградців поставили перед вибором, коли немає вибору: Райкович, Стрижаков, Табалов. Обрали першого з надією, що обласний центр у самому серці України нарешті позбудеться “руського міра”. А заразом і політичного впливу колишніх господарів регіону з команди Ларіна.

Райкович на мітингу пообіцяв почути цих п'ятсот мітингувальників, яких чомусь вважають представниками усієї громади, і донести їхню думку до Києва. Їхня думка, до слова, співпадає з його. Тобто, мер українського міста, обраний міським головою за підтримки президентської команди, говорить в унісон з тими, хто хоче відновити топонімічну згадку про царицю Єлизавету. Закрадається думка, що не лише говорить з ними в унісон, але й міг зібрати цих людей на мітинг.

Добра чи погана назва Інгульськ? Противники цієї назва вважають її провінційною (мовляв, річка Інгул перекладається з тюркського як “болото”, хоча переважна більшість дослідників перекладає гідронім як “тихий” або “тихе озеро”). А вони хочуть яскраву назву, приміром, Єлисаветград. При цьому іншу також досить гарну назву Златопіль — відкидають. Тому справа не в яскравості, а в проросійській спрямованості назви, яку відстоює частина місцевої політичної еліти. І для цього збирає мітинги та вариводить у Кіровограді. 

Закон про декомунізацію дає можливість громадам вибрати назву для свого населеного пункту. У Кіровограді паралельно з місцевими виборами проводили “референдум” для того, щоб показати: місцева “вата” хоче Єлисаветград. І коли кіровоградські захисники “руського міра” зрозуміли, що в “референдум” ніхто не вірить, почали мітингувати. Але незрозуміло, чому у цій компанії опинилися політики з президентської партії. А ще незрозуміло, чому в БПП їм не пояснять, що ікони святої Єлизавети вони можуть повісити в себе вдома, бо декомунізація — це не лише заміна більшовика Кірова російською царицею, а викорінення зі свідомості українців тих ідеологем та міфів, на яких десятками років спекулювала Росія. Бо у нас новообрані місцеві ради та мери то опікуються психічним здоров'ям ностальгуючих за царями й царицями, то висловлюють недовіру уряду і після цього до них не виникає жодних питань у спецслужб. От коли б усіх, хто збирав збіговисько у Сєверодонецьку у 2004-му, посадили ще у 2005-му, нині б не було у нас війни. І коли б ще у 2005-му провели декомунізацію, зараз би ми займалися набагато продуктивнішими справами, аніж війнами за нові назви для міст і сіл.

Юрий ВАСИЛЬЧЕНКО