Як Росія веде війну на інформаційному фронті

Попри проблеми на реальних фронтах, Кремль доволі успішно діє в інформаційній сфері. Російські інформаційно-психологічні операції (ІПСО) переслідують кілька основних цілей: підтримка дій власних військ; зменшення ефективності ЗСУ; формування лояльності мешканців окупованих територій та “обробка” населення самої РФ. Звичайно, цей поділ є до певної міри умовним, адже часто російські ІПСО мають комплексний характер і “відпрацьовують” декілька цілей одразу.

Агітація на полі бою

Так, для підтримки дій російських військ застосовують кілька різних засобів. Це й доволі старі, перевірені часом візити музикантів та акторів, які влаштовують творчі вечори для підтримки бойового духу військових, так і умовно більш новітні методи, як-от запуск у соцмережах мотивуючих відео з інформацією про успішний наступ військ. Проблемним моментом залишається якість та достовірність цих матеріалів. Приміром, “тік-ток-воїнство” Кадирова, за задумом мало стати головною “страшилкою” для українських сил, але натомість воно перетворилися на невичерпне джерело дошкульних мемів.

ЗС-88 на озброєнні окупаційних військ

Для впливу на українські війська можуть застосовуватись звукомовні станції — вже відомо про використання ЗС-88 на базі БТР, хоча не виключається використання і більш сучасних зразків. Зазвичай такі станції передають заклики складати зброю і здаватися у полон, але інколи росіяни транслюють російський гімн або радянські воєнні пісні. Відео, на яких зафіксована робота таких станцій, свідчать, що мовлення відбувається на фоні повної тиші навколо. Це свідчить про застосування комплексів далеко від зони бойових дій, що суперечить характеристикам самих станції, адже радіус їхньої дії становить 3-6 км. Це може свідчити про те, що підтягувати їх ближче до українських позицій росіяни просто бояться, адже у відповідь на свої заклики можна отримати вогонь. Ці страхи не безпідставні: є дані, що одна з таких станцій вже була атаковна ЗСУ.

Також позиції українців можуть обстрілювати спеціальними агітаційними снарядами з листівками, які розповідають про умови здачі в полон. Як правило текст цих листівок досить стандартний. “Командири вас кинули і втекли”, “ви всі в котлі”, “у Києві вже давно немає влади”, “всі сусідні підрозділи здалися” — ці меседжі, схоже, не змінювались з часів початку АТО. Є і більш сучасний спосіб — розсилка смс-повідомлень. Як правило, для цього використовується комплекс РЕБ “Леєр-3”, який має в своєму складі три спеціальних БПЛА “Орлан-10”. Ці дрони можуть глушити мобільний зв’язок та одночасно імітувати базову станцію, перехоплюючи весь зв’язок на себе.

Інформаційні маніпуляції

Не менш важливою є робота росіян у віртуальному просторі. До неї, наприклад, можна зарахувати адміністрування цілої мережі телеграм-каналів, котрі задовго до повномасштабного нападу ретранслювали проросійські меседжі (і при цьому користувалися неабиякою популярністю серед низки українських депутатів). Ще більш цікавим прикладом є створення мережі регіональних телеграм-каналів для територій, які мали бути окуповані під час першого етапу агресії. Всі вони створювалися ще до початку повномасштабної агресії і були активовані одночасно з наступом. Сьогодні функціонують лише канали, орієнтовані тимчасово окупованих територій. Вони спрямовані переважно на цивільне населення, яке запевняють у негативній економічній та соціальній ситуації в Україні; в тому, що українська влада відмовилася від окупованих регіонів; що Росія активно допомагає мирним мешканцям і наводить порядок тощо. Ну і звісно ж, що в Україні скрізь нацисти. Крім того, активно ретранслюються головні російські “скрєпи”: “канонічне” православ’я, культ “Великої вітчизняної війни”, протистояння з підступним Заходом, відчуття обложеної фортеці.

Значні зусилля кинуті на формування антивоєнних настроїв всередині українського суспільства. В соцмережах штучно розганяється інформація щодо проблем мобілізації, територіальної оборони та забезпечення в ЗСУ. Звичайно, не можна заперечувати, що ці проблеми існують, і так само не можна їх замовчувати. Втім, треба чітко розуміти, що ворог використовує будь-які скандали в українському суспільстві для проведення власних ІПСО. В ході таких операцій можуть провокувати міжрегіональні суперечності (наприклад, вкидаючи тези на кшталт “чому за Схід мають воювати мешканці Західної України”) або збурювати суспільство проти етнічних меншин. На жаль, інколи “снаряди” окупантам підвозить сама українська влада, створюючи скандали на рівному місці. Свіжий приклад — ажіотаж навколо теми заборони виїзду чоловіків за межі областей. Не всі чиновники ще й досі усвідомили, наскільки негативні наслідки може мати некоректно проведена комунікація.

Пересувний “зомбоящик” у Маріуполі

Що стосується українців на тимчасово окупованих територіях, основні зусилля росіян спрямовані на максимально швидкий злам свідомості, перепрограмування людей відповідно до стандартів “русского мира”. Не випадково в окупований Маріуполь в першу чергу завезли пересувні монітори, щоб організувати в такий спосіб трансляцію російських телеканалів. Під час захоплення Херсона одним з перших стратегічних об’єктів, над яким окупанти встановили контроль, став ретрансляційний центр, що забезпечував мовлення по всій області. Майже одразу туди прибула група фахівців, які вже у квітні налагодили мовлення російського телебачення.

Контент для росіян створює масивний десант російських “журналістів”. Серед них є вже відомі зірки роспропаганди як-от Дмітрій Стєшин, Алєксандр Коц, Семьон Пєгов, Алєксандр Сладков. Самі себе вони називають “воєнними кореспондентами”, але по факту є лише частиною бойової пропаганди РФ. Вони знімають постановочні сюжети про міфічні “звірства українських військ”, виправдовують воєнні злочини ЗС РФ (скажімо, розповідями про “бази Азову” в Маріупольському драмтеатрі чи “фейкову різанину” в Бучі). Вони чітко координують свої публікації за тематикою і часом, над їхніми телеграм-каналами працює цілий штат, адже генерувати по 400-500 публікацій на місяць (без урахування перепостів) одна людина фізично неспроможна, та ще й з таким напруженим графіком роботи. Крім того, відпрацьовуючи “темники”, вони знімають сюжети про героїзм окупантів і привабливість служби в армії РФ, намагаючись підтримувати приховану мобілізацію, яка розпочалася у Росії та на окупованих теренах нашої країни. Нещодавній яскравий приклад — відверта реклама “добровольчих батальйонів”, до якої долучився навіть сам Дмітрій Кісєльов. Він приїхав до одного з тренувальних таборів, поспілкувався з “добровольцями” і навіть показав номери телефонів для бажаючих приєднатися.

Техніки зомбування

Росія намагається зламати спротив українців в Херсонській та Запорізькій областях. Ситуація для окупантів непроста. З одного боку, українська армія поступово наближається до околиць Херсону і готується до контрнаступу. А з іншого, в тилу дедалі активніше діють партизани, які деморалізують ворога та час від часу ліквідують колаборантів. Тому головний наратив Кремля — переконати місцевих, що Росія прийшла назавжди, що населення має припинити будь-який опір і підкоритися новій владі. Для більш ефективного зомбування, місцевим мешканціям безкоштовно роздають телетюнери стандарту DVB-T2, з допомогою яких можна переглядати більше 30 російських каналів. При цьому єдиною умовою отримання такого тюнера є надання своїх персональних даних (які потрібні окупантам для проведення фейкового “референдуму”).

Крім вже згаданого телебачення, окупанти налагодили випуск газет “Надднепрянская правда” для Херсонської області і “Запорожский весник” для Запорізької. Наклад газет — близько 10 тисяч примірників. Заголовки статей говорять самі за себе: “Херсонщина — русская земля”, “Россия пришла в Херсонску область навсегда”, “Дорога в Россию”, “Херсонская область в составе России”, “Своих не бросаем”, “Возвращение на родину” і таке інше.

Ставлення херсонців до окупаційної преси не відповідає очікуванням росіян

Поряд з цим, окупанти намагаються відрізати місцеве населення від альтернативних джерел інформації. Так, майже одразу після окупації Херсонської області там фізично відключили доступ до українського сегменту інтернету, протягнувши оптоволоконні кабелі з Криму. На зміну українським провайдерам швидко прийшли російські. Це дозволило встановити контроль над мережею, обмежити доступ до українських інформаційних ресурсів, а також стежити за діями користувачів.

Аналогічна ситуація склалася і з мобільним зв’язком. На зміну українським операторам з окупованого Криму прийшов російський “К-Телеком” (під брендом WinMobile), сімкартки видають так само в обмін на паспортні дані. Це створює базу даних “людина-номер” і дозволяє стежити за пересуванням або визначати місцезнаходження абонента. Крім того, на програмному рівні російські оператори можуть обмежувати доступ до певних сайтів. Наразі нова мережа розвивається за рахунок захоплення українських базових станцій. Також, за свідченнями українців, які пройшли через фільтраційні табори окупантів, на мобільні телефони примусово встановлюється спеціальне ПЗ TiSPY, для контролю за пристроєм.

Фактично мешканці окупованих територій опинилися в суворо обмеженому інформаційному просторі, майже без доступу до новин з вільної України. На додачу до всього, окупанти готують примусовий перехід на російську освітню програму. Наприклад, до Куп’янська нещодавно завезли партію підручників з російської мови, літератури та історії РФ. В разі продовження такої інформаційної блокади тривалий час є ризик, що з часом кількість людей, налаштованих проти України, її влади, Збройних Сил та цінностей, на окупованих теренах може збільшитись.

Дефіцит сенсів

Хоча Кремль сам має проблеми з цінностями. Забираючи, окупанти надто мало пропонують взамін. Складності Москва має і з айдентикою, що утворилася довкола так званої “спеціальної воєнної операції”. Використання літер латинської абетки, можливо, справді спрощує ідентифікацію військової техніки для російських командирів, але явно суперечить концепції “русского мира” з усіма його “скрєпами”. Саме тому намагання російських медіатехнологів створити хоч якусь айдентику та міфологію довкола символів “Z”, “O” та “V” виглядають недолуго і штучно. Навіть у самих росіян виникають питання щодо всіх цих “Отважних”, котрі буцімто почули якийсь там “Zов”. Це є одним з непрямих доказів того, що на початку операції Кремль не був готовий до тривалої війни, відповідно й потреби в її міфологізації не було. І фактично, крім георгіївської стрічки нічого нового Москва не могла тоді запропонувати.

Чергова неоковирна спроба росіян розробити власну айдентику

Схожі проблеми Росія має і з культурною складовою. Важко назвати успішними спроби створити “бойові” пісні, які би стали по-справжньому народними. “Мотивуючі” танці дівчат з “ДНР” викликали посмішку навіть у самих росіян, а нових хітів так і не з’явилося. Тимчасом в Україні можна зібрати щонайменше десяток пісень, присвячених війні, які стали по-справжньому народними і лунають буквально з кожного куточка, від старенької маршрутки в райцентрі до дорогого столичного ресторану. У відповідь Росія змушена використовувати старі пісні з відомих радянських фільмів, що не надто резонують з настроями молоді.

Це стосується і візуальної складової. Якщо з початку повномасштабного наступу в Україні з’явилася величезна кількість графіки, яка пізніше перетворилася на плакати, меми, футболки, наліпки, шеврони, то в Росії з цим набагато гірше. І ці проблеми в культурній сфері визнають навіть найбільші прихильники РФ. Можливо, далися взнаки роки “негативної селекції”, утисків з боку режиму, котрі стимулювали витік мізків і талантів з самої Росії.

Та попри чисельні складнощі, з якими стикається Кремль, ефективність російської пропагандистської машини не варто недооцінюват. Її отруйну дію Україна вже встигла відчути на Донбасі. Тому, крім фізичного звільнення територій, необхідна не менш потужна боротьба за “розум і серця” українців на окупованих територіях. Тому що в даному випадку час грає проти нас. 

Петро КОВАЛЬ