Як Орбан побудував імперію пропаганди для закордонних угорців, включно з Закарпаттям

Про те, що Угорщина за чинного керівництва держави геть віддалилася від стандартів демократії, “Європейська правда” розповідала неодноразово.

Окремою проблемою є те, що в Угорщині уряд контролює більшу частину медіапростору, а для мешканців багатьох сільських регіонів та невеличких міст урядова пропаганда є, по суті, єдиним джерелом інформації про події у країні та світі. Про те, як чинна партія влади досягла цього, ми вже розповідали торік у статті “Міністерство правди Орбана. Як працює антиукраїнська та антизахідна пропаганда в Угорщині”.

Але річ у тім, що ця система покриває не лише саму Угорщину.

До вашої уваги — дослідження, підготовлене угорським незалежним аналітичним центром Political Capital. Ця організація (як і “Європейська правда”) працює за підтримки американського National Endowment for Democracy (NED), що дозволяє зберігати зваженість та незалежність в оцінці політики Віктора Орбана. В підготовці української частини брала участь команда видання Varosh.

Це перше дослідження того, як працює машина медіавпливу на закордонних угорців.

Також воно розкриває та пояснює структуру проорбанівських медіа на Закарпатті.

Розуміти це важливо і українській державі, яка за нового законодавства щодо меншин прагне більшого залучення угорців (і не лише їх) до державного будівництва. Без цього неможливо ефективно протистояти антиукраїнській пропаганді, яка досі є дуже ефективною.

“Європейська правда” публікує ключові для України тези цього дослідження; скорочення та оформлення здійснював Сергій Сидоренко. Повний 46-сторінковий документ доступний на сайті Political Capital.

 

Пропаганда Орбана: російський вплив без російських грошей

Угорщина — з багатьох сторін унікальна держава. Вона є членом ЄС, але вже давно не відповідає засадничим критеріям щодо дотримання європейських цінностей. При цьому Угорщина не стала диктатурою, вона юридично зберігає механізм виборів та свободу ЗМІ.

Але на практиці юридичні норми не завжди працюють.

За даними “Репортерів без кордонів” станом на 2022 рік уряд та правляча партія мали фактичний контроль над 80% ЗМІ в Угорщині. Однак домінування режиму над медіа відбулося не за рахунок механізмів цензури або покарання не згідних з владою, як це зазвичай відбувається у диктатурах. Уряд Віктора Орбана досяг цієї мети за допомогою ринково-правових інструментів.

Про контроль з боку влади йдеться абсолютно буквально.

Медіамонополією особисто керує керівник апарату Орбана, Антал Роган.

Саме за його наказами підконтрольна уряду медіаімперія проводить “килимові бомбардування” публічного дискурсу в Угорщині, ініціюючи перманентні масовані кампанії в угорських ЗМІ.

Справді, будь-хто, хто стежить за угорськими медіа, підтвердить, що наративи, запущені урядом, дуже детально і без змін републікуються усюди — виходить такий собі “телемарафон”, що поширюється також на друковані та онлайн-ЗМІ (нагадаємо, як розповідала “ЄвроПравда”, нещодавно одним з “публічних ворогів” Угорщини Орбан знову визначив Україну).

Ще одна відмінність від класичних диктаторських систем — те, що машина пропаганди поширює не лише проурядові фейки, як-от вихваляння Орбана. Основна задача угорського прем’єра полягає не в тому, щоб його обожнював увесь народ, а у тому, щоби втриматися при владі. А одним з головних політичних інструментів, який спрямований на цю мету, є створення ліній поділу та ворожнечі, щоби представити себе як захисника більшості угорців.

У тому числі — як захисника від міфічних закордонних (західних) “ворогів”.

Як наслідок, в угорському інфопросторі домінує проросійська дезінформація, адже Росія так само бачить ворогом Захід та створює фейки про нього — а угорські медіа їх охоче підхоплюють.

Це створило парадоксальну ситуацію. 

Антизахідні та антиукраїнські наративи поширюються так, ніби РФ інвестує серйозні ресурси у вплив на угорську громадську думку — хоча це зовсім не так. Пряма російська присутність в угорському інформаційному просторі вкрай низька і не потребує витрат з боку Кремля. І з початком повномасштабного вторгнення це не змінилося. Угорські медіа, особливо проурядові, досі охоче цитують російську дезінформацію та джерела, ставлять під сумнів суверенітет України, постійно атакують Київ у питаннях захисту меншин та інших.

А оскільки ці теми у разі медіапоширення у вигляді “килимового бомбардування” звучать з усіх медіа країни — то згодом вони починають ставати частиною штучно створеної фейкової “реальності”. Яка поширюється не лише на угорську територію.

 

Імперія без кордонів

Медіаімперія Орбана, до якої входять, як йшлося вище, 80% ЗМІ країни, охоплює саму Угорщину. Однак угорськомовні медіа є також у сусідніх до неї державах, де живуть великі угорськомовні меншини — це передусім Румунія, Словаччина, Сербія та Україна.

Утім, і там створена така реальність, що абсолютна більшість або й усі без винятку видання (залежно від країни) підконтрольні структурам, дружнім до уряду Орбана.

Розглянемо, як це працює в Україні.

Та перш за все, треба підкреслити, що вплив Угорщини на контент угорськомовних медіа Закарпаття почав з’являтися, звісно ж, задовго до Орбана. Ще від часів падіння комунізму у Східній Європі угорські уряди зробили своїм пріоритетом символічно-культурне об'єднання угорського народу в так званому “Карпатському басейні” — так у Будапешті називають територію у Європі, де є місця компактного розселення угорців.

Однак формування режиму Орбана змінило підхід до цих медіа.

 

Після 2010 року він почав системно виділяти частину фінансових ресурсів, мобілізованих для розбудови режиму, на угорські меншини в сусідніх країнах. Як наслідок, до початку 2020-х років Орбан отримав майже повний контроль над угорськомовними медіа в сусідніх країнах.

У тому числі в Україні — де, утім, все ще лишаються окремі незалежні від Орбана ЗМІ для угорців.

Зокрема, до таких належать ЗМІ, що фінансуються українською державою, адже обласна філія “Суспільного” має програми угорською мовою. Брак її впливу на меншину — окреме питання. Так само не є визначальними для громадської думки видання, що лише епізодично публікують окремі матеріали угорською — як-от незалежний портал Infopost з грантовим фінансуванням.

Також на Закарпатті є одне суто угорське медіа, що афілійоване з партією Демократична спілка угорців України (угорська назва — UMDSZ), яка не є абсолютно підконтрольною офіційному Будапешту. Йдеться про найстаріше видання угорської громада Закарпаття — газету Kárpáti Igaz Szó, яка декларує, що веде свою історію ще від 1920 року (дослівний переклад назви — “Карпатське правдиве слово” або “Карпатська правда”), та її сайт kiszo.net.

 

 

Контент Kiszo, а також дані “ЄвроПравди” дозволяють стверджувати, що це медіа і зараз не підконтрольне імперії Орбана. А громадська організація, заснована журналістами газети, бере участь у доставці в Україну гуманітарної допомоги, підкреслює дослідження.

Однак решта угорських медіа Закарпаття фінансуються урядом Угорщини або й належать до дружніх до нього структур.

Напевно, найвпливовішим угорським онлайн-медіа Закарпаття є новинний портал Karpatalja.ma і газета Kárpátalja.

Ними управляє громадська організація Pro Cultura Subcarpathica, з дуже промовистим переліком засновників. Серед них — Ільдіко Орос, відкрито проорбанівська керівниця Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці II, та Ласло Брензович, президент Партії угорців України КМКС (KMKSZ). Проти Брензовича в Україні, як відомо, СБУ веде розслідування за звинуваченням у сепаратизмі, тож він перебуває в Угорщині під особистим захистом Орбана.

КМКС контролює також телеканал для угорців Закарпаття — TV21, 50% якого належить товариству KMKSZ.

Своєю чергою, TV21 та Kárpátalja, як стверджує дослідження, є власниками новинного порталу Karpat.in.ua, заснованого у 2020 році.

Офіційним кінцевим бенефіціаром сайту Karpatinfo.net (а донедавна також газети Karpat.info, що припинила видаватися у 2023 році), як стверджується, є місцевий підприємець Іштван Собослай. Однак у реальності його медіа отримували фінансування від угорського уряду через структуру, створену спеціально для того, щоби розширити медіаімперію Орбана на сусідні країни — фонд Gábor Bethlen Foundation (BGA).

Угорське урядове фінансування отримує також формально незалежне Pulzus Radio.

Таким чином, фактично безальтернативний угорськомовний телеканал, радіостанція, одна з двох газет та низка регіональних новинних порталів фінансово залежать від уряду Орбана та/або належать (принаймні частково) КМКС або її провідним членам.

Окремо можна виділити націлений на угорську громаду Закарпаття новинний портал KárpátHír, який контролюють колишні члени партії “Йоббік”, які вийшли з неї через свої екстремістські погляди (до цього сайту, втім, теж є питання щодо поширення хибних наративів. — ЄП).

 

Чотири теми угорської пропаганди

Виокремити та виміряти ті пропагандистські наративи, які найчастіше поширює уряд, допомогло дослідження на основі статей і постів угорськомовних медіа в державах-сусідах Угорщини у період з 1 січня по 15 липня 2023 року.

Аналіз бази даних, яка включала 1 245 відповідних статей на вебсторінках і постів у Facebook за досліджуваний період, дозволив виділити чотири типи дезінформаційних наративів.

Найпоширеніший наратив стосувався російсько-української війни. Неправдиві новини на цю тему склали 40% нашої вибірки. А якщо додати наратив проти західних антиросійських санкцій (12%), то виходить, що антивоєнні маніпуляції, що збігаються з наративами РФ, домінують в угорськомовних медіа в усіх чотирьох країнах, де є значні угорські меншини.

Далі йдуть антиміграційний наратив (29%) і наратив, який можна назвати “антигендерним”, тобто проти прав ЛГБТ-людей, так званої “ЛГБТ-пропаганди” тощо (19%).

Основний перелік меседжів, які за допомогою цього доносять до угорців, є таким:

• Захід несе відповідальність за війну, порушуючи російську “сферу інтересів”;

• Захід озброює Україну та спричиняє серйозну економічну кризу, “відкидаючи мир” і запроваджуючи санкції проти РФ;

• на противагу цьому росіяни уособлюють нормальність, захищаючи так звані “традиційні цінності”, у той час як Захід “прагне урізноманітнити сім'ї”;

• а ще Захід переживає кризу ідентичності, а також веде “обмін населенням”, приймаючи мігрантів-чужинців.

Цікава особливість: Україна стала винятком у поширеності наративів. Дослідження засвідчило, що тут у рази менше публікацій, присвячених “антигендерному” наративу, і зовсім мало — антиміграційному (і навіть ті відрізнялися за наповненням і були присвячені злочинам мігрантів).

Цікаво, що у Сербії також було значно менше “антигендерної” пропаганди, аніж в угорськомовних медіа у двох інших державах регіону.

А поширення фейків щодо російської війни було задачею пропаганди Орбана в усіх країнах.

Основний угорський антивоєнний наратив стверджує, що існує потреба у швидкому досягненні миру та припиненні вогню. Мовляв, для цього треба припинити західні поставки зброї в Україну, бо ті “лише затягують конфлікт”. Дослідження виявило також інші угорські субнаративи, як-от “це не наша війна”, “в Україні є маріонетки іноземних держав”, “Україна програє війну / Росія непереможна”, “українці скоюють воєнні злочини”,”Захід/НАТО спровокував конфлікт” тощо.

В основі антисанкційного наративу лежить теза про те, що санкції проти Росії не здатні зупинити війну або суттєво вплинути на Кремль. Він стверджує, що “санкції ЄС відповідальні за енергетичну кризу та інфляцію”, припускаючи, що вони “впливають на Захід більш негативно, ніж на Росію” і “не змогли припинити конфлікт, а лише призвели до економічних труднощів”.

Та цей перелік є характерним радше для угорськомовних медіа в інших державах.

В Україні ситуація принципово інша.

Хоча на Закарпатті сумнівні повідомлення, що стосуються політики Угорщини стосовно російської війни, також склали провідний дезінформаційний наратив — але пряма дезінформації, на кшталт фейків про українські “воєнні злочини”, на Закарпатті відсутня. Основною причиною цього, очевидно, є інтенсивна боротьба з російською дезінформацією під час війни, яка створює ризики також для поширення угорських дезінформаційних наративів навіть у підконтрольних Будапешту ЗМІ.

Тому пропагандистський дискурс про війну в закарпатських угорськомовних медіа був створений передусім заявами угорських політиків, особливо міністра закордонних справ Петера Сійярто та прем'єр-міністра Віктора Орбана. Цікаво, що влітку подібні наративи практично зникли з закарпатських угорськомовних ЗМІ — що збіглося у часі також із тимчасовим потеплінням у стосунках.

Більшість маніпулятивних наративів щодо війни, виявлених під час аналізу “української” вибірки, наголошували на необхідності “негайного припинення вогню і встановлення миру”, на тому, що “постачання зброї лише затягне і загострить конфлікт”.

А ще до трійки найпопулярніших увійшов наратив про те, що угорський уряд, мовляв, “захищатиме угорців Закарпаття та угорські інтереси від київського уряду”.

Повний текст дослідження читайте на сайті Political Capital.