Ядерний Іран: український Клондайк чи бомба для світу?

Невдовзі Рада безпеки ООН змусить Іран поступитися ядерною незалежністю, або вона запровадить проти нього санкції. Для України згода Ірану на умови ООН означає відкриття нового ринку для виробників енергетичного машинобудування.

З 15 по 30 березня у Відні триватиме засідання Ради безпеки ООН, де в черговий раз обговорюватиметься питання ядерних розробок в Ірані.

Якщо держава не погодиться на участь США та ЄС у розбудові власної атомної енергетики, їй загрожуватимуть санкції, які паралізують економіку. Зокрема, будуть призупинені постачання газу та нафти з країни, а її банківські рахунки заморозять.

У підсумку, Іран спіткає серйозна економічна криза. А плани США, Росії, Франції та Японії заробити на атомних проектах може обернутися різким ростом цін на нафту та політичним напруженням на Близькому Сході. Або Іран має здатися.

“Поки що складно пророкувати, чим закінчаться переговори. Навряд чи буде введено повне ембарго, адже Іран постачає пальне у Китай, який може ветувати рішення ООН. Ситуація невизначена: європейські країни прагнуть співробітництва, а США воліють залишати статус-кво”, — каже аналітик центру НОМОС Михайло Гончар.

Для України згода Ірану на допуск до ядерних проектів — теж можливість заробити.

“Оскільки “Росатом” виступає головним підрядником на будівництві іранських енергетичних об'єктів, наші компанії, які з ним працюють, можуть стати субпідрядниками. НПО ім. Фрунзе здатен постачати насоси, а “Турбоатом” — елементи для турбін”, — розмірковує аналітик компанії Dragon Capital Денис Саква.

Знахідка в Кумі

Поштовхом до ядерного конфлікту в Ірані стала заява президента Джорджа Буша про “вісь зла” — Ірак, Іран та Північну Корею, які нібито допомагають терористам.

Реакція Ірану була несподіваною — уряд країни заявив, що сам будуватиме АЕС та займатиметься виготовленням ядерного палива. Тимчасом, згідно з міжнародною угодою від 1968 року “Про непоширення ядерної зброї”, жодна країна не має права розробляти атомну енергетику без участі МАГАТЕ.

Після іранської заяви представники міжнародних організацій вирішили перевірити, чи справді країна здійснюватиме власні погрози. Однак контролерів МАГАТЕ на недобудовану АЕС у Бушері та дослідницький центр у Натанге не допустили.

Країну покарали — усі держави Ради безпеки ООН погодилися ввести ембарго на постачання стратегічних матеріалів, що могли б бути використані для створення атомної зброї. Президент Ірану Махмуд Ахмедінеджад заявив, що ця резолюція незаконна, і країна почала активно збагачувати уран власними силами.

За 2008 рік, за даними Інституту міжнародної безпеки, лише у Натанзі було збагачено 700 кілограмів сировини для виготовлення атомної зброї та палива для АЕС.

Під час перебування в ООН Ахмедінеджад постійно казав, що програма збагачення урану має лише мирні цілі. Він підкреслював, що 75% електрики у його країні виробляється на ТЕС, і через це країна не може розвивати нафтопереробку. Один з найбільших експортерів світу у 2008 році імпортував пального на 4 мільярди доларів.

Два роки йшли постійні переговори у форматі “США, Великобританія, Китай, Росія, Франція та Іран”. Захід схилявся до того, аби запропонувати Тегерану поставляти йому паливо для АЕС і натомість отримувати збагачений уран.

Однак у жовтні 2009 року МАГАТЕ у звіті про стан атомних досліджень на Близькому Сході заявила, що Тегеран має таємну лабораторію із збагачення урану біля міста Куми. За підрахунками експертів, під землею працює не менше 200 центрифуг, і точна цифра збагаченого урану більша за офіційну в десятки разів.

Ця звістка підштовхнула країни Заходу припинити переговори. У доповіді Центру зовнішньої політики Конгресу США у листопаді 2009 року навіть пропонувалося вирішити цю проблему введенням військ.

Однак у лютому 2010 року державний секретар Хіларі Клінтон заявила, що авіаційний удар по іранських ядерних об'єктах не вирішить проблему, бо США достеменно не знають розташування усіх таємних заводів.

Експерти Інституту Брукінгса стверджували, що авіаційна операція може призвести до того, що Тегеран швидко відновить темпи збагачення урану і навіть їх пришвидшить. Вашингтон вирішив піти по старому шляху — ввести нові санкції.

Збір підписів

Переговори щодо того, чи відкриється атомна енергетика Тегерану для іноземних компаній, почнуться 15 березня 2010 року. ЄС та США підготували пропозиції для ООН про нові санкції, якщо Іран не припинить розвивати ядерні програми.

У разі їх схвалення Рада безпеки позбавить державний банк цієї країни усіх закордонних рахунків. Така ж доля спіткає й інші приватні компанії, які запідозрять у фінансуванні ядерної програми. Однак для прийняття нової резолюції всі постійні члени Ради безпеки мають її підтримати або хоча б утриматися.

Найбільше занепокоєння викликає у США Бразилія. Її президент Луїс Ігнасіо Луло Да Сільва заявив, що не підтримує санкції проти Ірану. Більше того, він планує відвідати Тегеран у травні 2010 року. Причина вагома: Тегеран дозволив компанії Petroleo Brasiliero SA розробляти поклади нафти і газу на шельфі Каспійського моря.

Одночасно між країнами стрімко зростав обсяг двосторонньої торгівлі. До кінця 2009 року він сягнув 1,24 мільярда доларів. З 2003 року, коли Да Сільва прийшов до влади, товарообіг між Бразилією та Іраном зріс на 40%.

Неясна і позиція Китаю. Аналітики Washington Post вважають, що Пекін проголосує проти санкцій, бо має важливі контракти на поставку іранської нафти та газу. У 2008 році Тегеран покрив майже 20% всього імпорту енергоносіїв до КНР.

Крім того, Пекін дратують дії США в Азії. У лютому 2010 року вони уклали контракт з Тайванем на поставку йому винищувачів F-18, а потім Барак Обама прийняв Далай-Ламу у Білому домі. Згодом в інтерв'ю Wall Street Journal лідер Китаю Ху Цзіньтао заявив, що Тегеран має право на власну атомну енергетику.

Після цього держсекретар США приїхала до Пекіну, і позиція КНР трохи похитнулася. Там заявили, що Іран має продовжити переговори з міжнародною спільнотою.

Втім, від Тегерану несподівано відступила Росія. Її міністр іноземних справ Сергій Лавров заявив, що світ готовий вести переговори, і Іран має відмовитися від атомної зброї. У звіті аналітичного центру “Спадщина” зазначається, що тут роль зіграли власні побоювання Москви — Іран наблизився до створення власної ядерної бомби.

Це означає, що на Каспії з'явиться ще одна ядерна держава, причому поклади нафти і газу у регіоні остаточно не розділені. У майбутньому це може стати причиною суперечок між двома країнами, і тиснути на атомний Іран буде важче.

Нові пропозиції

Іран відмовляється від пропозицій МАГАТЕ обміняти ядерне паливо на збагачений уран — попередні спроби такого обміну закінчувалися для нього великими втратами.

У 1973 році європейський атомний консорціум отримав на переробку 50 тонн урану. Аби мати гарантію, Тегеран викупив 10% акцій цієї компанії за 1 мільярд доларів. Та після революції у країні уряди-акціонери націоналізували ці активи і не повернули ядерне паливо Ірану.

А у 1982 році Вашингтон відмовився повернути атомне паливо для Бушерської АЕС, хоча Тегеран вже заплатив за це 2 мільярди доларів. Гроші також не віддали.

Представник ісламського уряду Монаучер Маттакі заявив, що повна передача всього збагаченого урану може закінчитися подібною аферою. У лютому 2010 року Іран запропонував відкласти передачу 400 кілограмів урану Росії та Франції на переробку до травня. Наступні 400 кілограмів він віддасть в обмін на паливо.

Утім, аналітики МАГАТЕ вважають, що це лише частина стратегічних запасів ядерної сировини, і тому зараз США погоджуються на обмін лише у комплексі з міжнародними інспекціями на секретних об'єктах.

Одночасно Вашингтон та Брюссель пропонують Тегерану фінансову та наукову допомогу в атомній енергетиці. ЄС заявив, що допоможе з переоснащенням устаткування в експериментальному реакторі в Натані. Крім того, західні компанії готові оновити реактор в Бушері, що почав будуватися у 1960-ті роки.

Однак усе це має відбуватися під контролем МАГАТЕ, упевнені на Заході. Перед розвиненими країнами стоїть питання, як не передати Ірану свої ядерні секрети.

Тегеран уже заявив, що створення ядерного палива має відбуватися під наглядом його спеціалістів. Це означатиме, що вони потраплять на секретні підприємства і будуть спостерігати за всіма процесами. МАГАТЕ одразу запропонувала провести збагачення на території країни і за наявними у неї технологіями.

Тегеран проти. За словами Маттакі, це буде означати посилення контролю без будь-яких привілеїв для країни. Усі ці питання вирішуватимуться на переговорах у Відні.

Українські можливості

Якщо Іран погодиться на участь інших держав у розвитку власної атомної енергетики, у проектах зможе взяти участь і Україна.

Історія стосунків між двома країнами у цій сфері почалася 1998 року. Тоді харківський “Турбоатом” розробив проектну документацію на побудову устаткування для атомної електростанції у Бушері.

Довідавшись про можливість укладення такого контракту, до Києва прибув тодішній державний секретар США Мадлен Олбрайт. Вона провела переговори з президентом Леонідом Кучмою, після чого “Турбоатом” вирішив розірвати контракт.

Це майже на рік відклало термін здачі в експлуатацію Бушерської АЕС та зіпсувало економічні стосунки між країнами. До 2006 року товарообіг між державами, за даними міністерства економіки Ірану, складав 345 мільйонів доларів, і лише 2007 року, після укладення контракту на поставки літаків, сягнув 577 мільйонів доларів.

Пізніше Україна знову почала брати участь в іранських ядерних проектах, але вже у складі російської групи. У вересні 2009 року разом з російськими фахівцями перевіряти надійність Бушерської АЕС їздив начальник відділу експлуатації Запорізької АЕС Дмитро Романов.

“Такими поїздками та певними підрядами, які віддасть нам “Росатом”, закінчиться співробітництво України та Ірану. Контракти з росіянами там не розірвуть”, — не приховує скепсису Михайло Гончар.

Втім, зауважує експерт, навіть якби у 1998 році договір не було розірвано, співпраця країн не була б набагато більшою — Іран орієнтований не стільки на будівництво АЕС, скільки на збагачення урану. Що, власне, і лякає США, які не хочуть отримати ядерну бомбу на Близькому Сході.

Павло СИВОКІНЬ