“Я йду в СЗЧ до встановлення чітких термінів служби”: демобілізація має бути реальною

 В 2019-му мені теж казали, що я не народжений для війни.

Я тисячу раз питав себе: — Сергію, нащо ти це робиш?, коли заїжджав вперше в нині окуповані Піски. Було дуже страшно, було дуже боляче переживати втрати, але, мені абсолютно не соромно за мій солдатський шлях. Я був дитиною, коли вперше побачив  роз**бані будинки та зграї безхатніх собак.

5 років в Збройних Силах лише переконали мене ось в чому: ніхто не народжений для війни.

Я не винний в цьому, але війна прийшла в мою країну, а я, як громадянин — маю її захищати. Чи так само думають ті, хто живуть поруч? В 2014-му ми, як суспільство, не були до неї готові. Під час повномасштабного вторгнення, як виявилось, теж.

За всі ці роки, ніхто так і не відповів на головне запитання: яка вона, архітектура нашої національної безпеки?

Невже вся наша національна безпека — це стомлена піхота, в яку всі так вірять? Що буде, якщо ця вона сточиться в боях на Донецькому напрямку?

У Євангелії від Матвія Христос каже фарисеям, які його випробовували: віддайте кесареве — кесареві.

“Захист Вітчизни, Незалежності та територіальної цілісності України є обовʼязком громадян України” — кричить нам 65 стаття Конституції, але ніхто не готовий почути.

За 11 років війни з росією наше суспільство та наша влада не знайшла в собі сил серйозно і чесно говорити про реалії затяжної, постійної війни.

Нам казали, що в жодної з сторін ресурсу не вистачить на рік, що війна закінчиться за два-три тижні.

Солодка брехня розсіялась, залишились сумні реалії: ми і досі ігноруємо дійсність. Ми і досі не збагнули, що можна перемогти будь-яку армію, але неможливо — озброєнну і готову до найгіршого — націю.

Влада просрала дорогоцінний час, але у нас все ще є шанс та можливість не тільки вибудувати нову національну архітектуру безпеки, але й урівняти громадян в правах та обов’язках.

Я зараз не кажу про справедливість, бо її не існує, навіть якщо в своєму ідеалізмі ми прагнемо її встановлення.

Я кажу про прагматизм та спроможність нашої держави обороняти своє.

Ми дійшли до Рубікону, коли піхота більше не вивозить, а суспільство продовжує “вірити в ЗСУ”, замість того, щоб відповісти собі на запитання:

— Чи захистив ти Вітчизну?

Нас переконують, що піхоту, яка вивозила цю війну на своїх плечах, нема ким міняти. 5 млн військовозобовʼязаних чоловіків кажуть військовому на нулю, що це не їхня війна, і що він має бути там до самої перемоги.

Провина піхотинця полягає в наступному:

• він вижив,

• не потрапив в полон,

• не отримав серйозного поранення.

Саме тому він і має продовжувати нести свою службу, поки інші громадяни отримують фейкові інвалідності, фіктивно одружуються з жінками з інвалідністю, фіктивно усиновлюють та ухиляються від виконання конституційного громадянського обов’язку.

Виявилося, що образ захисника, який весь час створювали медіа — занадто гламурний та нереальний. Це сталева людина, яка колись погодилась захищати це суспільство без термінів і строків.

Без термінів служби, без осяжного права на демобілізацію, приїжджаючи в мирний тил, слухаючи суспільство доброволець починає розуміти, що кріпосне право не скасоване, а його — призначено винним та відповідальним.

Починається міграція в тил, у відносну безпеку.

Починається тотальна корупція: 2500 у. е — середня ціна “обмежено придатного”, під час проходження військово-лікарської комісії.

За повну непридатність візьмуть удвічі більше.

Відсутність чітких термінів служби сприяє “чорній демобілізації”: одруження на пенсіонерках з інвалідністю колись були мемом, а зараз — дуже поширене явище, розводяться з дружинами, щоб оформити одноосібне опікунство над дитиною, розводять своїх власних батьків, щоб оформити догляд за матір’ю чи батьком, йдуть в СЗЧ (самовільне звільнення з частини).

В історії є багато чому повчитись, але, на жаль, ми не вчимо уроків історії.

Влада і досі не здатна на серйозний діалог із суспільством та нетолерантність до невиконання громадянського обов’язку широкою верствою громадян.

Замість доктрини “воювати — обовʼязок кожного громадянина” держава пропонує безстроково призначати захисниками тих, кого змогли відловити на вулицях.

Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулю — питання національної безпеки.

Відсьогодні я йду в СЗЧ до встановлення чітких термінів служби, чи до свого 25 річчя, маючи за своєю спиною 5 років бездоганної солдатської служби. Підхреслю: бездоганної.

Надіюсь, цим вчинком вдасться донести до влади та суспільства необхідність розмови та вирішення цієї ситуації.

Моя позиція залишається незмінною: ми маємо створити мобілізаційну чергу з числа всіх військовозобовʼязаних українців, і тоді демобілізація стане реальністю.

Озброєнну та навчену націю — не перемогти.