Війна — це трагедія, але воєнна економіка — це можливість

Наразі головне завдання з організації життя тилової України — це відбудова її економіки та виробничих потужностей. Вкрай важко залучати інвестиції й займатися бодай якоюсь відбудовою, доки в небі щодня і щоночі літають російські ракети та безпілотники. Але перші ранні птахи економічного відродження можуть з’явитися на наших теренах уже незабаром.

Для початку окреслю ті проблемні тренди в українській економіці, виправити які можливо серйозними сміливими рішеннями, а не капіталом та інвестиціями. Це — деструкція системи так званого пострадянського капіталізму з його нерівними можливостями досягти матеріального успіху на професійному чи кар’єрному шляху.

Якщо ми не забезпечимо інфраструктури рівних, доступних можливостей для професійного та кар’єрного зростання для всіх без винятку українців та українок, у суспільстві повоєнної України посилюватимуться настрої невдоволення, що матимуть помітний протестний потенціал. Наразі ми в проблемній ситуації. Історично так склалося, що, попри лейбористський характер українського Трудового кодексу, який так і не вдалося переписати уряду експрем’єра Олексія Гончарука, права працівників захищено досить погано. Це потрібно виправити.

Крім дефіциту рівних можливостей, пострадянський капіталізм був вороже налаштований до іноземних інвестицій, що ми бачили і в приватизаційних аукціонах Фонду державного майна, і в секторі приватної інвестиційної діяльності.

Наведу лише один приклад. Ще до війни ФДМУ хотів виставити на приватизаційний аукціон Об’єднану гірничо-хімічну компанію, що видобуває титанові руди на двох родовищах, які потім стають сировиною для хімічної промисловості, зокрема, для виробництва фарб і фарбників, а також лаків, емалей. Попри те, що придбанням ОГХК цікавилася інвестиційна група із США, вона зіштовхнулася із значними труднощами в процесі підготовки до участі в приватизаційному аукціоні. Зате ОГХК входить до сфери бізнес-інтересів Дмитра Фірташа, який міг би замкнути цю компанію у виробничий цикл разом із компанією “Кримський титан”, активи якої розташовані в окупованому Криму.

Блокування іноземних інвестицій призводило до того, що навіть такі привабливі об’єкти нерухомості в Києві, як майнові комплекси заводів “Електронмаш”, “Більшовик”, продавалися практично за балансовою вартістю. Через це, зрештою, українські правоохоронні органи згодом оскаржили результати цих аукціонів.

Ще одна лінія пострадянського капіталізму, яку нам потрібно виправити, — це зарплатне питання. Воно прямо пов’язане з інфляційними трендами. До війни звичною справою була така ситуація: ціни в українському ритейлі зростали на тому самому рівні, що й зарплати українців та українок, а тому за результатами річної динаміки українці багатшими не ставали. Зате ритейл традиційно виходив у свою високу маржинальність на рівні 25—30%, хоча для його успішності достатньо було би і маржинальності на рівні 10—15%. Тому тут потрібна державна регуляторна політика, яка могла би вплинути на систему ціноутворення в роздрібній торгівлі з метою захистити фінансові інтереси українських громадян.

Тепер про наші можливості. В умовах нинішнього домінування державного капіталу в економіці та вакансій державного, муніципального секторів на ринку праці акценти в економічному розвитку країни нині розставляє український уряд, а не український корпоративний сектор. Це створює певні можливості. Постачання товарів і послуг для потреб державного сектору може стати гарним прибутковим бізнесовим трендом.

Наприклад, якщо ви маєте команду інженерів-програмістів, здатних розробляти якісні рішення з кіберзахисту, то і кіберполіція і відділи кіберзахисту державних служб і структур були би зацікавлені в придбанні таких рішень. Був би зацікавлений у них і приватний сектор, принаймні та його частина, яка досі має певні фінансові резерви для власного розвитку.

Якщо ж ви волієте побудувати власну бізнесову справу з нуля, то державні банки мають добре відомі програми пільгового кредитування, де цілком реально отримати початкові кошти для розвитку власної підприємницької ініціативи. Можливостей для підприємництва в Україні, в українських містах зараз дуже багато. Збанкрутіла чимала кількість ресторанів, вуличних сервісів, — і на заміну їм має прийти нове покоління українського бізнесу. Нова генерація.

Мабуть, дефолти в корпоративному секторі України ще певний час триватимуть. Але ця хвиля закінчиться, щойно стабілізується ситуація в економіці на горизонті трьох-чотирьох місяців. Утім, щоб вона стабілізувалася, слід не просто сидіти й чекати, а активно займатися бізнесом. Моєю порадою буде звернути увагу на низькомаржинальні методи ведення бізнесової діяльності, що може дати вам перевагу наш вашими реальними й потенційними конкурентами. Все просто: не женіться за високою маржею, продавайте товари в дусі магазину “Копійка” чи “Червоний” — заробляйте прибуток не маржинальністю, а кількістю проданих товарів. Товарів дешевих, доступних.

Український капітал звик поводитися консервативно. Він не любить зайвий раз ризикувати, частенько обираючи пережити кризу в державних облігаціях — України чи інших країн, або, якщо є така змога, вкластися в нерухомість. Саме так виникло свого часу ціле покоління українських інвестфондів. Але війна змінила нашу країну та нашу економіку. Бізнес без ризику став неможливим, а тому українському капіталові варто йти в нові сегменти, відкривати нові перспективи. Не слід боятися мікроінвестицій, навіть наноінвестицій, тобто вкладень невеликих сум у бізнес-проєкти, що спершу можуть здаватися ризикованими й навіть дивними. Зараз просто немає іншого виходу, бо ми будуємо нову економіку повоєнної України. Економіку, в якій усі ми матимемо шанс стати багатшими, ніж є тепер.

І хоча деякі прогнози про економічну ситуацію в Україні 2023-го залишаються песимістичними, треба пам’ятати, що все залежить від нас і наших зусиль. Чимало українців та українок зараз живуть за рахунок допомоги від рідних — родичів і друзів, які проживають і працюють за кордоном. Це так звані helicopter money, як говорив про цей феномен нобелівський лауреат з економіки Мільтон Фрідман. Тобто гроші, надані безкоштовно без особливої мети. Мільтон вважав, що такі гроші не здатні привести до економічного зростання, а от чергову хвилю інфляції викликати можуть.

Війна може закінчитися цілком несподівано. Цілком несподівано. Жити з думкою, що відбудовувати економіку слід починати на наступний день після офіційного оголошення перемоги, не зовсім правильно. Вже зараз ми можемо робити речі, які пришвидшать процес повоєнного економічного відновлення та зроблять його більш стійким та інклюзивним.

Ось кілька думок з цього приводу. Окремим групам власників українського капіталу слід розглянути можливість об’єднати свої зусилля. Наприклад, дві групи власників володіють двома невеликими комерційними банками, в кожного з яких є власні проблеми з бізнес-моделлю, а 2023-го НБУ проводитиме стрес-тестування банків, тому оптимізувати бізнес-модель наразі конче необхідно.

Також величезною проблемою для економіки є міграція, за оцінками ООН, понад 8 мільйонів громадян за кордон. Дуже бажано повернути якщо не всіх, то принаймні велику частину цих громадян назад до України. Якщо у вас є родичі, друзі за кордоном, переконуйте їх розглянути можливість повернення. Цим ми зможемо наситити наш ринок праці кваліфікованими кадрами в усіх секторах економіки, від технологій до аграрної сфери.

А ще я порадив би уважніше придивлятися до тих комерційних можливостей, які вже можна помітити неозброєним оком. Війна — це трагедія, але воєнна економіка — це можливість. Люди змінюють свою споживчу поведінку, свої фінансові звички, тому той, хто раніше зрозуміє природу цих змін, зможе вийти у лідери ринку.

Залишаймося оптимістами. Повоєнне відновлення української економіки точно залучить до країни масштабні іноземні інвестиції, які створять відповідні робочі місця. Треба бути терплячими, але водночас активними, енергійними. Не з’їдати нерви одне одному, як українці та українки вміють робити, а взаємодіяти один з одним, співпрацювати. Так ми і відбудуємо нашу економіку. 

Іван ВЕРСТЮК, аналітик