Воєнний Квартал. Хто тепер головний в оточенні Зеленського

 Початок повномасштабної війни став без перебільшення шоком для країни загалом і влади зокрема. Війна вимагала максимальної концентрації та відсікання усього наносного і необов'язкового. 

Правдивість цієї тези можна добре простежити на діяльності президента Володимира Зеленського.

Буквально за кілька тижнів до 24-го лютого він приділяв багато уваги не тільки боротьбі з олігархами чи політичними конкурентами. Його також турбували кулуарні медійні ігри, величина будівництва чи розстановка своїх людей у другорядні державні органи. 

Але після початку вторгнення увага Зеленського зосередилася на двох речах: обороні та міжнародці. І річ, очевидно, не в тому, що саме такий функціонал президента прописаний у Конституції. Як виявилось, ні на що інше в справді критичній ситуації часу попросту не вистачає. 

Якщо прослідкувати за медійною активністю президента впродовж війни, то це будуть міжнародні перемовини, зустрічі гостей, звернення чи нагородження військових.

У, скажімо, економічні справи Зеленський втручається виключно, щоб грюкнути по столу кулаком із вимогою втримати ціну на паливо або нагримати на міністрів, коли бензин майже зник із АЗС. 

Коли треба шукати зброю і добиватись санкцій, немає часу на необов'язкові речі. І на необов'язкових людей теж, хай би якими близькими у попередньому житті вони були. 

“Українська правда” з'ясувала, як війна змінила склад найближчого оточення Зеленського та загалом розклад сил на Банковій.

 

Урядовий квартал без “Кварталу”

Початок повномасштабної війни дуже змінив пріоритети Зеленського і — як наслідок — коло людей, яке перебуває з ним.

Очевидно, що після 24-го лютого більшу частину часу Зеленський проводить із військовими та дипломатами.

Керівник Міноборони Олексій Резніков, головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, глава МЗС Дмитро Кулеба по суті стали членами найтіснішого кола спілкування президента. Як і заступники глави Офісу Андрій Сибіга, який відповідає на Банковій за міжнародку, та Роман Машовець, який відповідає за силовий блок.

Натомість у найближчому оточенні президента після 24-го лютого по суті не лишилось нікого, хто прийшов у владу із Зеленським з “Кварталу”. 

Ще не так давно перший помічник президента Сергій Шефір вважався однією з найвпливовіших фігур на Банковій та в усій верхівці влади. Саме його називали балансуючою силою для ледь не всесильного глави ОПУ Андрія Єрмака. 

Шефір був присутнім на найважливіших нарадах, комунікував від імені президента з олігархами, був залучений до підбору кадрів на найвищі посади в державі.

“Серьога — це сім'я для Вови. Вони майже разом жили — їхні будинки поруч знаходилися, в кабінеті разом сиділи у “Кварталі”. Він наче старший брат Вові”, — так у 2020-му році описували Шефіра співрозмовники УП в найближчому оточенні президента. Про близькість першого помічника й Зеленського може свідчити той факт, що замах на Шефіра президент та його оточення сприйняли як “привіт” самому главі держави. 

За останній рік Сергій Нахманович поступово втрачав політичну вагу. Але після вторгнення РФ від колишнього його впливу не лишилось майже нічого. По суті, для першого помічника у президента не залишилося ні серйозних задач, ні часу.

“Шефіра почали потрохи знову долучати до нарад. Але особливого якогось впливу у нього немає. Він щось їздив був в Ізраїль, домовлявся про якусь допомогу. Потім його відправили в Івано-Франківськ, коли там частина Кабміну сиділа. Був типу “смотрящим” за Кабміном, але для кого — неясно”, — розповідають УП не під запис джерела на Банковій.

Не кращі справи й у іншого “кварталівця” і колись особистого близького приятеля Зеленського — голови Служби безпеки Івана Баканова. 

Баканов — друг президента з дитинства, був офіційним керівником виборчого штабу Зеленського, а до того — юристом “Кварталу 95”. Він був одним із кандидатів на пост глави ОПУ після обрання Володимира Олександровича президентом.

Впродовж останнього року прізвище Баканова частіше з'являлось у ЗМІ в контексті розмов про можливу відставку, однак серйозних кроків у цьому напрямку ніхто не робив. 

Але після 24-го лютого голова СБУ реально потрапив у немилість Зеленського. 

“Вані в перші дні війни не було в Києві. Його не могли знайти. А він — голова Служби безпеки, розумієте?! Десь в березні в Офісі уже були акуратні розмови про те, що Ваню треба знімати”, — розповідають УП в оточенні президента. 

“Зараз це питання якось затихло, тому що частину справ Баканов передав своєму першому заступнику Малюку. Але це не означає, що питання про його звільнення не з'явиться знову. Тим паче є кандидат на заміну — той самий Малюк, який близький до Єрмака-Татарова”, — додають співрозмовники. 

Раніше Василь Малюк працював у СБУ начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління СБУ. Одразу кілька джерел УП назвали Малюка близькою людиною до заступника голови ОПУ Олега Татарова. Зокрема “Українська правда” фіксувала його на дні народження Татарова. 

Перефразовуючи відому приказку, для Зеленського під час війни новий друг краще старих двох. 

Процес “декварталізації” влади, який давно реалізовувався стараннями насамперед глави ОПУ, в ситуації пікового емоційного та функціонального навантаження війни завершився сам собою. 

“Кварталівці” давно не люблять Єрмака. Вони не говорять про це вголос, але це стало дуже помітно після звільнення Трофімова. Сергій був повністю людиною президента, дуже близький. Для “кварталівців” його відставка стала тривожним сигналом, що новий друг так просто може налаштувати Зеленського проти них”, — розповідає УП один із членів чинної влади. 

Після 24-го лютого ці “тривожні сигнали” лунають для рештків “кварталу” у владі справжньою сиреною.

 

Дві других людини в державі: Єрмак і Арахамія 

Андрія Єрмака уже давно й цілком виправдано називають “другою людиною в державі”, а часом навіть “віцепрезидентом”. Нікого ближчого для і до Зеленського в системі влади не залишилося.

Насправді в перші дні повномасштабної війни позиції Андрія Борисовича могли суттєво похитнутися. Річ у тім, що Єрмак був одним із тих, хто аж до 23-го лютого, зорема на засіданнях РНБО переконував президента, що ніякої війни не буде. 

24-го лютого миротворча позиція, яку весь час відстоював голова ОПУ, скомпрометувала себе повністю. Як і переговорний трек Єрмака — Козака, який роками забезпечував російсько-українські перемовини. 

В цьому плані дуже симптоматично виглядав склад української переговорної групи, яка поїхала на першу зустріч з росіянами на Прип'яті: вперше за всі роки президентства Зеленського переговори з РФ вів не Андрій Єрмак.

Хоча його тінь чітко проглядалась за переговорним процесом через присутність там близьких до Єрмака міністра оборони Резнікова, депутата фракції “Голос” Рустема Умерова та радника голови ОПУ Михайла Подоляка, з яким у Андрія Борисовича наразі достатньо напружені стосунки через, як кажуть на Банковій, “надмірну медійність Подоляка”. 

Єдиний, хто в делегації був не “від Єрмака” — голова переговорної групи. Давид Арахамія представляв саме президента.

Колись Андрій Єрмак, який був звичайним помічником Зеленського, зумів добитись небувалого політичного впливу за рахунок двох речей: він не бився за посади, а виконував лише особисті доручення президента, більше того — зміг замкнути на собі надважливі переговори з росіянами.

За іронією долі, завдяки такій самій конфігурації після початку війни суттєво наростив політичні м'язи Давид Арахамія. 

“Він був близьким до Зеленського і до 24-го лютого. Але війна зробила Давида ще ближчим, він весь час був у Києві і більшість часу провів у бункері разом із президентом. А після залучення у переговори з росіянами Давид ще більше додав”, — пояснює УП високовоставлене джерело у Зе!команді.

“Давид — наче офіцер Сил спеціальних операцій Зеленського. Куди б він не прийшов, всі розуміють, що він від президента. Давид залучений у купу справ, крім самих переговорів. Він комунікує з військовими, постійно із Залужним на зв'язку, з “Укроборонпромом” щось вирішує, в парламенті групами зайнявся, з олігархами й різними авторитетами на зв'язку — він скрізь”, — додає співрозмовник. 

Раніше головною задачею голови фракції “Слуга народу” була координація депутатів та збір голосів під важливі голосування у Раді. 

Зараз політичне життя відбувається поза парламентом. І Арахамія швидко зумів знайти собі місце у новій реальності. 

 

Наразі немає жодного важливого середовища, куди б Арахамія не був залучений — і силовики, і військові, до яких він їздив на фронт, і волонтери, й економісти, і політики, і бізнесмени... 

Завдяки цьому Арахамія тепер, може, і не друга людина в країні, але й не третя. 

“Давид зараз супер виріс. Щоб ви розуміли, якщо треба реально оперативно вирішити якесь питання — ти дзвониш Арахамії, і він їх вирішує швидше за Єрмака”, — розповідає УП один із членів комітету ВР з питань нацбезпеки. 

“Але напруга між Єрмаком і Давидом мінімальна. Андрій може інколи якось зневажливо про Арахамію сказати, але Давид віджартовується й опускає його на землю. Серйозного конфлікту між ними бути не може — Давид точно не хоче бути головою ОПУ. Він ефективний комунікатор і кайфує від цього. Якісь посади додаткові йому точно байдужі”, — розповідає високопоставлене джерело в Зе!команді.

Три групи відновлення

До війни команда “будівничих” у владі була монолітною і концентрувалася навколо “Великого будівництва”. 

Неформальним лідером цієї групи завжди був заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко, який в офісі курує регіональну політику. 

В його пул були тісно залучені колишній радник голови Дніпропетровської ОДА Юрій Голик, який насправді був ідеологом всього “Великого будівництва”, та міністр інфраструктури Олександр Кубраков.

Після 24-го лютого президентська програма в її колишньому вигляді втратила сенс: країну треба не ремонтувати, а відбудовувати. Але перед тим, як копати котловани, слід глобально зрозуміти, що власне буде будуватись.

І в цьому моменті монополія Тимошенка і Ко на великі проєкти відбудови несподівано була зруйнована. 

“Як не дивно, але першим, хто сказав президенту, що треба подумати, що робити після війни, був не Тимошенко, а Міша Федоров (глава Мінцифри — УП). Ну, Володимир Олександрович сказав, мовляв, давай займайся”, — розповідає УП високопоставлений співрозмовник у “Слузі народу”. 

Таким чином біля президента почало формуватись одразу кілька центрів впливу, які паралельно намагаються виробити проєкт майбутньої відбудови України. 

Але група Тимошенка-Голика нікуди не поділась. 

“Вони найбільш прагматичні і по суті продовжують принцип “Великого будівництва”. Ця група готує презентації конкретних об'єктів, які треба збудувати, їхній опис, терміни будівництва, ціну. Ну, і ви розумієте, що загальний бюджет там мільярди і мільярди доларів”, — розповідає УП джерело, яке залучене до обговорень відповідних проєктів.

Відсутність у інформаційному просторі “Великого будівництва” відобразилася на впливі Кирила Тимошенка, адже він втратив найбільший свій ресурс, який робив його незамінним у команді президента. 

Тим паче, заступник глави Офісу несподівано зіпсував стосунки із колись близьким міністром інфраструктури Олександром Кубраковим. 

“Загалом Кубраков ніколи не був людиною Тимошенка. Кирило сам придумав, що це так, що це його люди в уряді і так далі. У Саші купа справ по перевезенню гуманітарки, транспортуванню зброї, забезпеченню безперебійної роботи залізниці. А Кирило собі займається регіонами”, — розповідає УП співрозмовник з оточення президента. 

“Зав'язаність Кирила на регіони трохи грає проти нього. Тому що це відкриває можливість Єрмаку робити його винним, якщо десь в областях якась халепа”, — додає джерело. 

Але ця ж комунікація з місцевою владою дає Тимошенку можливість предметно говорити про потреби областей у відбудові й вирішенні критичних проблем. 

Окрім “групи Тимошенка” на питаннях відбудови сфокусувалося ще мінімум два окремих кола людей. 

Перше — умовна група Федорова, яку у владі називають “лібералами”. 

У цю групу зараховують віцепрем'єрку Юлію Свириденко, заступника голови ОПУ Ростислава Шурму і — несподівано — міністра інфраструктури Кубракова. 

“Вони там обговорювали глибинні речі. Типу, щоб те і те легше працювало, треба провести реформу держуправління. Потім у них багато ідей по дерегуляції, публічності, спрощенню податків. Потім Федоров робить прості й зрозумілі презентації на 20 слайдів і показує їх президенту. І Зеленський дуже цінує це”, — розповідає один із учасників цієї групи. 

Другу умовну групу сформували прем'єр Денис Шмигаль, керівник фінансового комітету Ради Данило Гетманцев та міністр розвитку громад та територій Олексій Чернишов.

“У Гетманцева достатньо бюрократичний підхід. Вони текстом прям прописують, які закони й підзаконні акти треба понаприймати. Думаю, що він підгледів, як працювали Ради відновлення у Югославії, які потім стали державними органами. Скажемо так, ця група займається такою бюрократичною частиною відновлення”, — пояснює джерело у “Слузі народу”. 

Однак у Гетманцева є велика проблема — його на дух не переносить малий та середній бізнес через підходи, які відстоює голова фінансового комітету ВРУ щодо податкової політики. 

Бізнесмени навіть написали відкритого листа Зеленському з проханням звільнити Гетманцева з керівних посад. 

 

Кожен день війни — це велика геополітична лотерея, де дуже складно передбачити переможця. Україна, яка ще до початку розіграшу, здавалось би, витягнула “програшний” квиток, змогла виграти уже майже 100 днів спротиву.

Три місяці повномасштабної війни вже змінили розстановку сил в Офісі президента та й у владі загалом. 

Бої на фронтах, на жаль, тривають, тож нинішні перестановки “нагорі” не останні. Навпаки, чим більше затягується війна, тим очевиднішими стають прорахунки на полі бою і тим обурливішим видається кричуще самозаспокоєння верхівки командування на етапі підготовки.

Рано чи пізно Зеленському доведеться шукати і позбуватись усіх, на кого впаде вина за прорахунки війни. І тоді ніхто не матиме імунітету. 

Роман КРАВЕЦЬ, Роман РОМАНЮК