Володимир Галицький втратив відчуття реальності

 Але на тлі резонансних арештів триває роздача державних підрядів наближеним до “еліти” компаніям, бюджетні асигнування зникають у чорних дірах корупційних схем, статки вищих чиновників зростають, наближаючись за розмірами до сторічних офіційних окладів. Тож чому карають тільки Володимира Галицького?

Арешту Галицького передувала масштабна інформаційна компанія. Уранці 28 листопада, за кілька годин до судового засідання у справі вже затриманого Галицького, на провідних телеканалах показали оперативне відео СБУ, зроблене прихованою камерою у кабінеті керівника Держцентру зайнятості. На ньому Володимиру Галицькому приносять чималі пакунки грошей, він запитує, від кого вони, дає розпорядження, куди їх покласти.

У СБУ стверджують, що директор Держцентру зайнятості організував хабарницьку схему навколо державних субвенцій на створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості мешканців вугледобувних регіонів. З керівників підприємств, які мали намір взяти участь у програмі і освоїти кошти, Володимир Галицький разом з подільниками вимагали хабарі. “Київські чиновники розподіляли гроші лише за умови відкатів у розмірі 15-20% від виділеної суми, які надходили їм у результаті проведення конкурсу бізнес-планів, — зазначила у заяві для ЗМІ начальник прес-центру СБУ Марина Остапенко. — Якщо відсотки не сплачувалися, припинялося й фінансування, а підприємства піддавалися “контрольним перевіркам”.

28 листопада під час засідання суду, на якому схвалили рішення про арешт Галицького, директор Державного центру зайнятості намагався переконати служителів Феміди, що вилучені у нього під час обшуків цінності він заробив чесною працею. “Я людина не бідна”, — без зайвої скромності заявив суддям арештований чиновник. Хоча раніше бідкався журналістам, що живе на місячну зарплату у 3 тис. грн (тобто, аби зібрати вилучену спецслужбою суму($1 млн, без малого 2 млн грн, півмільйона євро, 300 тис. британських фунтів та 30 кг золота), йому довелося працювати щонайменше 400 років). Щоправда, Галицький разом із родичами є співзасновником ЗАТ “Укрзовнішгаз” (статутний фонд — 357 тис. грн, спеціалізація — оптова торгівля хімічними продуктами). Та навряд чи астрономічні суми, знайдені у кабінеті цього функціонера, зароблені ним саме на торгівлі хімією.

Згідно статті 28 Закону “Про державний бюджет України на 2011 рік”, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття мав спрямувати щонайменше 360 млн грн на створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості мешканців вугледобувних регіонів. Тобто, якщо версія СБУ про 15-20% відкатів правдива, тільки цьогоріч Володимир Галицький і Ко міг заробити від 54 млн грн до 72 млн грн. Приблизно стільки ж і у минулому році, адже Держбюджет-2010 також передбачав 360 млн грн на нові робочі місця для гірників.

До речі, якщо вірити словам президента Віктора Януковича, що владі вдалося довести середню зарплату шахтаря Донбасу ледь не до 6 тис. грн, то на виділені гроші можна було б забезпечити достойною працею додатково 5 тис. людей. Утім, експерти схиляються до думки, що більшість роботодавців, які платили Держцентру зайнятості за право створювати на бюджетні гроші нові робочі місця, працевлаштовували шахтарів тільки на папері. Принаймні, аудиторам з Рахункової палати України вдалося знайти далеко не всі робочі місця, нібито створені коштом держави.

Прикметна деталь: Володимир Галицький отримав посаду директора Державного центру зайнятості у другій половині 2006 року, коли за підтримки так званої “широкої парламентської коаліції” посаду прем’єр-міністра зайняв Віктор Янукович. Згодом в Держбюджеті на 2007 рік з’являється стаття видатків на створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості мешканців вугледобувних регіонів. Від початку її кошторис сягав 130 млн грн (якщо оприлюднена СБУ схема відкатів запрацювала ще тоді, то 2007-го “концесія Галицького” збагатилась на 19,5-26 млн грн). І вже тоді у контролюючих інстанцій виникали питання щодо використання грошей на працевлаштування шахтарів.

Володимиру Галицькому вдалося всидіти у кріслі після відставки у 2007 році уряду Януковича і формування кабміну Юлії Тимошенко, не чіпали його після повернення до влади Віктора Федоровича і під час “чистки” уряду наприкінці 2010. Сумнівно, що до вищих кабінетів влади, як “помаранчевої”, так і “біло-блакитної” не доходили хоча б чутки про оборудки беззмінного директора Держцентру зайнятості. Схоже, усіх він влаштовував. Чому його зачепили тепер?

Існує припущення, що Володимир Галицький опинився за ґратами, оскільки продовжував брати хабарі, не маючи при цьому дозволу більш впливових фігур у владі. Версія цілком правдоподібна, однак тут варто звернути увагу на один збіг. Відповідно до заяв речників СБУ, спецлужба почала “розробляти” Галицького приблизно півроку тому. Десь шість місяців тому у пресі стали з’являтися повідомлення, що старший син президента Олександр Янукович має інтерес до вугільної галузі. Тобто, існує вірогідність, що у Держцентрі зайнятості вимагали відкати (можливо, і не здогадуючись, кого насправді просять поділитися) у підприємств, дотичних до президентської родини. І нахаб вирішили взірцево покарати.

“Треба враховувати й той фактор, що у нинішній владній системі дуже не вітається винесення якихось внутрішніх конфліктів на поверхню, — зазначає директор Інституту стратегічної політики Андрій Мішин. — Тому, коли все ж справа доходить до арештів, це означає, що людина витворила щось настільки неймовірно дурне, що це виходить за рамки реальності і свідчить про самовпевненість та віру у власну невразливість. Ситуація з Галицьким дуже схожа на випадок із Василем Волгою (екс-голова Держфінпослуг України, під арештом за звинуваченнями у хабарництві) — прибрали людину, що загралася і за яку ніхто серйозний не заступився. Бо в жодну владну вертикаль вона не входить. Саме такі і йдуть під ніж у подібних до нинішньої владних системах”.

Андрій Мішин наголошує на тому, що зараз в Україні спокійно почувати себе не може жодна людина — ні чиновник, ні олігарх. В немилість до “родини” можна потрапити у будь який момент, і тоді — або тюрма, або вигнання.