Вінниця, Сергіївка, Оленівка. Росія разом з терактами проводить інформаційні атаки. Як вони працюють

 Головна задача терориста — медійний ефект. Їм не важливо скільки людей загине, важливо залякати мільйони. Саме залякуванням терорист досягає своїх цілей. 

Перша декада липня. Удар по Одещині

1 липня. Сергіївка. Російські ракети влучили в будинок та базу відпочинку, 22 загиблих.

Цей теракт відбувся на фоні нагнітання щодо нападу з Білорусі. Активно ширилися чутки про “наступ на Заході та Півночі” та “масовий ракетний удар по Україні о 4 ранку”. Все це стало відомо нібито з “надійних” джерел: знайомий в СБУ сказав чи військові попередили. У повідомленнях, як правило, фігурувала абстрактна дата — “цієї ночі”. Це продовжувало ефект таких чуток на кожну наступну ніч. 

Ворог активно працював не тільки в месенджерах та соціальних мережах. Ширилися чутки і в офлайні.

Наприклад, 1 липня у міжміській маршрутці на Волині був такий випадок. У жінки задзвонив телефон. Вона вімкнула його на гучномовець. І там чоловік почав її просити негайно брати дітей і виїздити з Волині. Йому нібито щойно повідомили про напад білорусів сьогодні вночі. Після розмови жінка сказала наляканим пасажирам, що це телефонував її чоловік, який зараз служить на кордоні з Білоруссю. 

Друга декада липня. Удар по Вінниці

14 липня російські ракети вдарили по центру відносно мирної Вінниці. Фото та відео теракту, фактично, в режимі реального часу заполонили весь інфопростір. Смерть 4-річної дівчинки Лізи та тяжкі поранення її мами підняли емоційний накал українців до максимуму. 

На фоні цього у медіа ширилася інформація, що наступного дня, 15 липня Путін має виступити з нібито історичною промовою у Держдумі. У ній він буцімто мав оголосити про відродження СРСР і підписати “угоду” з Лукашенком і Януковичем. І це тільки одна з конспірологічних версій, якими тоді створювали емоційний тиск на українців.

Паралельно здійснювався інформаційний вплив з боку так званих російських експертів. Наприклад, російська журналістка та письменниця Юлія Латиніна опублікувала серію твітів. У них вона говорила про Путіна, який нібито буде бомбити Банкову та центри прийняття рішень. Та пояснювала обстріли житлових масивів, як інструмент виявлення українських ППО для їх подальшого знищення. Бонусом додавалася інформація про масовий нічний обстріл Києва, який планується на ці дні.

З 15 по 17 липня збільшилася кількість повітряних тривог. Під час однієї з них, 16 липня почали масово ширится повідомлення про те, що зараз на українські міста летить 48 ракет. Додавався навіть перелік міст з точним часом потенційних прильотів — усі міста в списку були відносно мирними. Джерелом інформації був нібито закритий чат військових. 

Після теракту у Вінниці українці масово отримували СМС про те, що нібито “з 19 по 21 липня плануються масовані ракетні обстріли” в деяких містах України, а “зі сторони Білорусі диверсійні групи просунуться до 15-20 км територією України для відволікання наших військ на інших напрямках”. Все це знову з посиланням нібито то на військових, то на розвідку, то на СБУ.

Інформаційний терор продовжило поширення відео з першим інтерв’ю мами вбитої росіянами у Вінниці дівчинки Лізи. Його в реанімації взяли журналісти італійського телеканалу, а їх український фактчекер оприлюднив емоційні кадри на своїй Facebook-сторінці. 

Це відео почало масово ширитися у Telegram-каналах та соціальних медіа під заголовками “це має побачити весь світ”. От тільки ширили його українською мовою та на українську аудиторію. 

Третя декада липня. Вибух в Оленівці

Після підписання “зернової угоди” російський терор знову почав зростати. 

23 липня відбувся нахабний обстріл Одеського порту — і це наступного дня після підписання угоди. Це додало емоційного накалу. Хоч про те, що Росія ніколи не виконує домовленості, знали всі.

28 липня, не встигли українці оговтатися від ранкового ракетного удару по відносно мирній Київщині, як у Telegram-каналах почало поширюватися відео жахливих тортур росіян українського солдата. 

Це відео не могло з’явитися випадково і наступний день довів, що саме ці дні і є піковими в терорі липня. Зранку російський касетний снаряд влучив у зупинку в Миколаєві. Було вбито 5 людей. А через кілька годин зʼявилась новина про вибух бараку в Оленівській колонії. Там росіяни вбили 53 наших полонених азовців, 75 поранили. 

Брехня росіян, що самі ж українці своїх розстріляли, супроводжувалася оприлюдненням жахливих відео та фото. І все це протягом доби з моменту публікації відео з тортурами українського солдата.

Наступного дня росіяни опублікували нібито списки загиблих та поранених українських військових в Оленівці. Інших джерел не було і сімʼям ніхто не міг не підтвердити, ні спростувати дану інформацію.

На фоні цього росія почала ще один вектор інформаційно-психологічної операції з дискредитації влади. Її звинувачували в тому, що вона здала азовців в полон на вірну смерть. 

Місяць терору закінчився влучанням російської ракети у будинок відомого українського аграрія зі списку Forbes — Олексія Вадатурського. Вбили і його, і його дружину. 

Тоді ж у телеграм каналі Маргарити Симонян зʼявився текст у якому вона говорила про ліквідацію бізнесмена та денацифікацію в дії.

Основна ціль тероризму — медійний ефект. На жаль, липень став ілюстративним прикладом цього правила. 

Чим більше ЗСУ Гаймарсами палили російську армію, тим концентрованішим ставав терор мирних українських міст. І тим більше росія використовувала його для створення інформаційного тиску на українців. А вони, мали б тиснути на владу, щоб та пішла на поступки. Почати переговори на умовах Росії, здати території, відступити — “тільки б перестали стріляти”. 

Такий інформаційний терор — це також тиск на військових. Наших — щоб стимулювати до аналогічних тортур. Російських — щоб під страхом цих тортур не здавалися в полон. 

Як і у всіх інформаційно-психологічних операціях, у інформаційному терорі, росіяни хочуть все по-максимуму зробити руками самих українців. 

Як не допомагати ворогу:

• Не поширювати на українську аудиторію жахливі кадри вбитих дітей чи відео з тортурами — це те, що і має залякувати мільйони. Світ не побачить це на Facebook чи TikTok сторінках, де написано про це українською і де аудиторія українці. 

• Поширювати правду про Росію на міжнародну аудиторію. Наприклад, у Twitter — англійською чи іншими іноземними мовами. Закликати міжнародну громадськість визнати росію країною терористом та постачати Україні більше зброї. 

• Не поширювати чутливу інформацію заради лайків. Наприклад, росіяни навмисне вкидають списки вбитих в інфопростір, щоб завдати додаткового болю рідним. Які не можуть ні підтвердити, ні спростувати цю інформацію. Сім’ї мають дізнаватися про смерть рідних не з соціальних мереж. 

• Не кам’яніти, а діяти. Найкраще, що можна зробити, коли ми дізнаємося про чергові звірства росіян — допомогти ЗСУ. Найпростіше — зробити ще один донат перевіреним волонтерам. 

• Кожен теракт досі піднімає хвилю запитань та дискусій — як росіяни можуть чинити такі звірства? Не намагайтеся їх зрозуміти — вони зовсім інші. 

Липень — був важким, але він не останній такий. Попереду День незалежності та інші дати до яких росіяни будуть збільшувати терор і буквальний, і у інформаційному просторі. Ми маємо вистояти та незламатися.

Оксана МОРОЗ