Вмовити НАТО. Навіщо Зеленський поїхав у європейське турне

Першими обраними для відвідин стали північні країни. 3 травня українська делегація у Фінляндії мала зустрічі з очільниками не лише цієї країни, але й решти чотирьох — Данії, Ісландії, Норвегії і Швеції.

Історичні паралелі

Візит Зеленського до Гельсінкі став візитом у відповідь на січневий приїзд президента Фінляндії Саулі Нііністьо, а Фінляндія є п’ятою країною — після США, Бельгії, Польщі, Франції та Великої Британії, яку український президент відвідав з початку повномасштабного вторгнення Росії.

Вибір Фінляндії в якості майданчика для перших зустрічей у межах турне є раціональним і з міркувань медійно-історичної доцільності — через добре відомий приклад завзятої боротьби фінів за незалежність у першій половині минулого століття під проводом Карла Густава Маннергейма, про що Зеленський, власне, і згадував під час спільної з фінським колегою пресконференції. Він провів паралель з успішним спротивом фінів тоді і українців сьогодні, що є об’єднавчим чинником для обох країн.

Проте окрім визнання звитяги фінів у протистоянні радянській агресії та вдячності Гельсінкі вже за 15 пакетів допомоги (на черзі 16-й), під час перемовин з керівництвом Фінляндії і на саміті Північних країн (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія і Швеція) йшлося також про продовження підтримки України, запропонованої Києвом мирної формули, відбудову країни і, звісно, ж про бойові літаки.

Останній пункт досі не має чіткого консолідованого рішення у наших союзників, яке, втім, може бути ухвалено на саміті НАТО. У Гельсінкі українська делегація порушила питання надання винищувачів, проте Нііністьо зазначив неготовність Гельсінкі передати Києву свої F/A-18 Hornet, допоки їх не буде замінено сучаснішими F-35, що потребує років (до того ж, навіть тоді на фінські “шершні” будуть покладати низку функцій — насамперед ударну, що утруднює їх передачу). “Питання складне”, — констатувала також прем’єрка Данії Метте Фредеріксен, зауваживши, що союзники дискутують щодо літаків.

Однак північні країни пообіцяли, що підтримуватимуть Україну стільки, скільки вона потребуватиме. Разом з відбудовою. Зокрема й за рахунок активів Росії через відповідні механізми — це окремо зазначила очільниця ісландського уряду Катрін Якобсдоттір.

До речі, про підтримку. Шведський прем’єр Ульф Крістерссон згадав про постачання боєприпасів з країн ЄС у межах відповідної програми, яку певний час французькі зброярі блокували через керівництво своєї країни у прагненні зберегти мільярдний проект всередині Євросоюзу. На тлі візиту Зеленського до Гельсінкі Швеції, яка зараз головує у Раді ЄС, вдалося досягти у Брюсселі реалізації її пропозиції щодо схеми спільної закупівлі боєприпасів. 

В контексті візиту Зеленського до столиці Фінляндії варто згадати ще дві речі.

По-перше, це дивна нічна атака дронами Кремля, оточеного кількома колами систем ППО, в чому Москва, звісно ж, звинуватила Україну, назвавши акцію замахом на Володимира Путіна, хоча російський диктатор в той час традиційно ховався в одній зі своїх резиденції — у Ново-Огарьово. Російські пропагандисти та чиновники наробили чимало галасу з цього приводу, але “відповіддю” наразі стала чергова нічна атака “шахедів” на Україну. І, схоже, що саме медійна складова “атаки” була основною для Кремля напередодні 9 травня — фундаментального для путінської ідеології свята, яке покликане стимулювати ура-патріотизм у пересічних росіян. Українці, певно, й хотіли б бачити Путіна 200-м, але, зрозуміло, що процес покарання Росії за її злочини вимагає аби той був живий для суду у Гаазі. Що й зазначив Зеленський у відповіді на питання журналістів у Гельсінкі.

По-друге, перебування української делегації у Фінляндії мало на меті посилити дискусії щодо інтеграції України до НАТО, членом якої, нагадаємо, нещодавно стала тривалий час нейтральна Фінляндія. І схоже, що нам удалося отримати підтримку євроатлантичних прагнень України, принаймні, з боку Саулі Нііністьо, який пригадав і злощасний Бухарестський саміт Альянсу, на якому Німеччина і Франція заблокували наш рух до Організації Північноатлантичного договору; а також висловив надію, що вже під час Вільнюського союзники будуть більш консолідовані.

Серце судочинства

Вихід на новий рівень взаємодії з НАТО — ключовий пункт турне керівництва держави, який Київ прагне реалізувати за допомогою “кластерної дипломатії”. Тобто не просто двосторонніми перемовинами, а діалогом із регіональними союзами всередині ЄС. Так ліпше шукати спільну мову і потрібні наративи, аніж зі всім ЄС одночасно, де думки подекуди мають серйозні відмінності.

Власне, лідерство Стокгольму та Гельсінкі у справі підтримки Україні вчергове довело, що північні країни видаються найрішучішими (окрім, може, Польщі й республік Балтії) в Європі у протидії Росії, враховуючи, зокрема, відмову Фінляндії і Швеції від традиційного нейтралітету. Вони також є північним форпостом ЄС та НАТО у Балтійському морі, де, нагадаємо, Гельсінкі та Таллінн вже відпрацьовують нові інструменти ослаблення Росії, включно з потенційним розміщенням військової бази США у Фінляндії; а також у Баренцовому і Норвезькому морях, що спонукало Росію активізувати шпигунську і підривну діяльність у Норвегії і Швеції.

Наступною ж зупинкою для Зеленського стали Нідерланди, куди він прибув 4 травня. Поруч із перемовинами щодо подальшої підтримки України та її євроатлантичного курсу делегація має на мети підсилити вектор притягнення російського режиму до відповідальності і відшкодування ним збитків. Саме тому президент України приїхав до Гааги, де відвідав Міжнародний кримінальний суд і порушив питання створення спеціального трибуналу над Путіним та його поплічниками.

Однак, окрім, власне, відвідин МКС та перемовин з прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рютте у порядку денному був ширший формат налагодження регіонального діалогу. Зокрема з головами урядів країн Бенілюксу, що ввечері 3 травня анонсував заступник керівника ОПУ Ігор Жовква.

Які інші держави відвідає Зеленський, звісно, не називаються з міркувань безпеки. Проте Жовква натякнув на “кластерні” перемовини з державами Південної Європи, серед яких, наприклад, Італія, Іспанія, Греція, Португалія, а також Балтійські країни. Не виключено, що заплановано і якийсь захід спільно із країнами Вишеградської четвірки, хоча цілком ймовірно, що через перманентні демарші Угорщини, це буде Вишеградська трійка.

Програма максимум і програма мінімум

Хоча, схоже, окрім уряду Віктора Орбана у цій діжці з медом може бути ще одна ложка дьогтю — це Німеччина, попри нинішню стійку підтримку Берліном України. Це лише припущення, але варто зважити на те, що поки Зеленський перебував у Гельсінкі у німецьку пресу потрапила інформація, що 13-14 травня український президент приїде до Берліну. Знов-таки — секретність пересувань керівництва України. Тому немає нічого дивного, що, як пише t-online, у Києва викликав роздратування витік у ЗМІ від німецьких джерел.

А інший момент — це заява канцлера Олафа Шольца про те, що з німецької зброї не можна завдавати ударів по території РФ. Звісно ми маємо зважати на те, що публічна комунікація може бути повністю відмінною від непублічної, а до того і на позицію міністра оборони ФРН Бориса Пісторіуса, який разом із Шольцем дуже добре розігрують ролі поганого і доброго поліцейських. З іншого боку, Берлін не може не розуміти, задля чого українці їдуть до Німеччини і про що говоритимуть — про інтеграцію до НАТО. А тут від 2008 року позиція ФРН не змінилась. Тому, ймовірно, витоком і попередженням Шольца Берлін намагається сформувати певне інформаційне тло, покликане збити ентузіазм і натиск української делегації.

Шольц аргументує свою позицію прагненням не допустити війни між РФ та НАТО й запевняє, що проти ударів по території Росії виступають інші західні постачальники зброї. Хоча, пригадаймо, що, наприклад, Лондон, навпаки, не проти. І що цікавіше: не проти операцій ЗСУ на території РФ був і Пісторіус.

Тож Шольц дійсно може грати на публіку у доброго поліцейського, чим заплутує Кремль. І одночасно трохи підсилює власні переговорні позиції щодо вступу України до НАТО. Адже Київ не приховує інтеграційних амбіцій.

Так, 3 травня на сайті Atlantic Council з’явилася колонка керівника ОПУ Андрія Єрмака щодо перспективності на тлі загрози для всієї Європи з боку Росії членства в НАТО України, яка є “найкращою рекламою” Альянсу.

По-друге, Зеленський у Гельсінкі висловив сподівання, що Київ отримає запрошення до НАТО, і Україна стане 33-м — після Швеції — членом Організації Північноатлантичного договору.

Однак це програма-максимум. Зеленський також заявив вчора, що в Україні розуміють: допоки триває війна, членство малоймовірне. І тому є ще програма-мінімум — компроміс для європейських союзників. А саме — створення ефективного механізму гарантування безпеки України. Наприклад, через прописані у проекті Kyiv Security Compact гарантії. На цьому наполягають не тільки в Києві, але й інші наші партнери. Зокрема, прем’єр-міністр Польщі Матуеш Моравецький на спільній пресконференції з литовською колегою Інгрідою Шимоніте 2 травня закликав союзників надати Україні якомога сильніші гарантії безпеки.